свято Покрови

Якщо лист з берези та дуба на Покрову впаде чисто - до легкого року, а не чисто - до суворої зими.

Якщо у вишні листя опаде до 14 жовтня - зима буде тепла, якщо ж до цього таки чисто вишня зелена - зима буде люта.

Якщо до цього дня не спадає з вишень листя - на теплу зиму, а звільниться - на сувору.

Зранку вітер з півдня, а по обіді із півночі - початок зими буде теплим, але згодом похолодає.

Якщо вітер з півдня низовий - зима буде теплою, з півночі горішний - холодною, із заходу - сніжною; коли ж протягом дня вітер змінюватиме напрямок, то і зима буде нестійкою.

Яка погода на Покрову, такою буде і зима.

Якщо в цей день . . . . .

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. “Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що цікаво - шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний. 

Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятниця, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність. 

Православна і греко-католицька церкви східного обряду 14 жовтня відзначають головне осіннє свято - Покрову Пресвятої Богородиці.

У його основу покладено переказ про появу Божої Матері в 910 році у Влахернському храмі в Константинополі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покрив і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті).

У ті дні Константинополь був в облозі язичників: місту загрожувало зруйнування. Під час недільного цілонічного пильнування, коли храм був переповнений людьми, котрі молилися, святий Андрій побачив Пресвяту Богородицю, що йшла повітрям, осяяну яскравим світлом, оточену Ангелами і сонмом святих. Царицю Небесну супроводжували святий Хреститель Господній Іоанн і святий апостол Іоанн Богослов. Під час цього явища Пресвята Діва зі сльозами піднесла молитву про порятунок людей від негараздів і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покрив (омофор) і простягла його над людьми, що молилися в храмі, захищаючи від ворогів - видимих і невидимих.

Пресвята Владичиця сяяла небесною славою, а покрив у руках її блищав "краще променів сонячних". Святий Андрій з трепетом споглядав чудове бачення і запитав свого учня, що стояв поряд з ним, блаженного Єпіфанія: "Чи бачиш, брате, Царицю і Пані, що молиться про весь світ?" Єпіфаній відповів: "Бачу, святий отче, і жахаюся".