Відкриття Антарктиди і сучасні наукові дослідження

Початковий етап — відкриття островів навколо Антарктиди і пошуки материка (XVI ст. — початок XIX ст.)

Задовго до відкриття материка висувалися різні припущення про іс­нування гіпотетичної Південної землі, на пошуки якої відправлялися екс­педиції, що виявили великі острови навколо Антарктиди. Французька експедиція Буве де Лозьє в 1739 р. відкрила в південній частині Атланти­чного океану острів, названий Буве. У 1772 р. французький мореплавець І. Ж. Кергелен виявив великий архіпелагу південній частині Індійсько­го океану, що складається з одного великого острова (Кергелен) і 300 дрібних. У 1768—1771 pp. Дж. Кук очолив експедицію, яка прямувала на пошуки південного материка. Обстежуючи Нову Зеландію, експедиція відкрила протоку між її Північним і Південним о-вами і встановила, що Нова Зеландія — не виступ південного материка, як вважали раніше, а архіпелаг з двох островів. У 1772—1775 pp. Кук під час другої експедиції першим з мореплавців перетнув Південне полярне коло, однак матери­ка не виявив і заявив, що його взагалі неможливо знайти через льоди, які роблять землю недоступною. Протягом цього плавання на півдні Атлан­тичного океану він підходив до о. Св. Георгія, відкрив Південні Сандвичеві о-ви, але помилково вирішив, що це виступ материкового суходолу і тому назвав їх Землею Сандвича (на ім'я першого лорда Адміралтейс­тва). Групу островів біля північно-західного узбережжя Антарктичного п-ва (Південні Шетлендські о-ви) відкрив у 1819 р. англієць У. Сміт.

Другий етап — відкриття Антарктиди і перші наукові дослідження (XIX ст.)

Відкриття Антарктиди як материка здійснене 28 січня 1820 р. росій­ською експедицією Ф. Ф. Беллінсгаузена і М. П. Лазарєва, яка на двох суднах — «Восток» і «Мирный» — пройшла вздовж Тихоокеанського узбережжя, відкривши о-ови Петра І, Шишкова, Мордвинова і Землю Олександра І. Беллінсгаузен шість разів перетнув Південне полярне коло, чим довів можливість плавання в антарктичних водах.

У 1820—1821 pp. американські і англійські промислові судна неодно­разово наближалися до Антарктичного п-ова. У 1831 —1833 pp. англійсь­кий мореплавець Дж. Біско здійснив плавання навколо Антарктиди на суднах «Туле» і «Лайвлі». Французький океанограф Ж. Дюмон-Дюрвіль у 1837—1840 pp. керував експедицією, під час якої були відкриті Земля Аделі, о. Жуанвіль і Земля Луї Філіппа. У 1838—1842 pp. Ч. Вілкс очолю­вав комплексну експедицію в південну частину Тихого океану, під час якої була відкрита частина узбережжя Східної Антарктиди — Земля Віл­кса. Дж. Росс, що відправився в Антарктиду у 1840—1843 pp. на суднах «Еребус» і «Терор», відкрив море і величезний крижаний бар'єр висотою бл. 50 м, що тягнеться із заходу на схід на відстань 600 км, названий пізніше його ім'ям, а також Землю Вікторії, вулкани Еребус і Терор.

Після тривалої перерви плавання до Антарктиди поновилися у кінці XIX ст. Біля берегів льодового материка побували різні експедиції: шот­ландська, яка відкрила землю Оскара II (на судні «Балена», 1893), нор­везька (судна «Язон» і «Антарктика», 1893—1894), що виявила берег Ларсена, і бельгійська (під керівництвом А. Жерлаша), яка зимувала у 1897— 1899 pp. в Антарктиці на дрейфуючому судні «Бельжіка». У 1898—1899 pp. К. Борхгревінк провів першу зимівлю на материку на мисі Адер, під час якої він вів систематичні спостереження за погодою, потім обстежив море Росса, піднявся на однойменний бар'єр і на санях просунувся до рекордної широти 78°50'.

Третій етап — вивчення узбережжя і внутрішніх областей материка (перша половина XX ст.)

ПершувХХст. подорож в Антарктиду здійснив Р. Скотт, якийу 1901— 1904 pp. на судні «Діскавері» підійшов до берегів континенту, досліджував узбережжя моря Росса, відкрив п-ів Едуарда VII, льодовик Росса, по за­хідному краю якого дійшов до 82° 17' пд. ш. Під час цієї експедиції було зібрано багатий матеріал з геології Антарктиди, їїфлори, фауни і корисних копалин. У 1902 p. Е. Дрігальський відкрив і обстежив територію, названу Землею Вільгельма II. На основі зібраного матеріалу він розробив теорію льодів, що рухаються. Шотландський мореплавець і лікар У. Брюсу 1892— 1893 pp. і 1902—1904 pp. вів океанологічні дослідження у морі Уедделла, відкрив Землю Котса. Він розробив проект трансантарктичного переходу, який був здійснений через півсторіччя. Французька експедиція на чолі з Ж. Шарко у 1903—1905 pp. проводила дослідження біля західного узбе­режжя Антарктичного п-ова і відкрила Землю Лубе.

Англійський мандрівник Е. Шеклтон у 1907—1909 pp. очолив експе­дицію на санях до Південного полюса і відкрив один з найбільших льодо­виків на планеті — льодовик Бірдмора. Через нестачу провіанту і загибель їздових тварини (собак і поні) Шеклтон повернув назад, не дійшовши до полюса 178 км. Першим досяг Південного полюса норвезький полярний мандрівник Р. Амундсен, який у січні 1911 р. висадився на крижаний ба­р'єр Росса і 14 грудня 1911 р. з чотирма супутниками досяг Південного полюса, відкривши дорогою гори Королеви Мод. На місяць пізніше (18 січня 1912 р.) полюса досягла британська група, очолювана Р. Скотгом. На зворотному шляху Скотт та його супутники загинули. Їхні тіла, а також записи і щоденники були знайдені через вісім місяців. Дві антарктичні експедиції — у 1911 — 1914 і 1929—1931 pp. — здійснив австралійський геолог і мандрівник Д. Моусон, який обстежив частину узбережжя мате­рика і наніс на карту понад 200 географічних об'єктів (у т. ч. Землю Коро­леви Мері, Землю Принцеси Єлизавети і Землю Робертсона).

Перший політ літака над Антарктидою здійснив у 1928 р. австралій­ський льотчик Дж. X. Вілкінс. Американський полярний дослідник, ад­мірал і льотчик Р. Берд в листопаді 1929 р. досяг на літаку Південного полюса. У 1929—1947 pp. під його керівництвом було здійснено 4 вели­ких експедиції в Антарктику (у найбільшій, четвертій експедиції, брало участь понад 4 тис. людей), проведені сейсмологічні, геологічні та інші дослідження, підтверджена наявність в Антарктиді великих родовищ кам'яного вугілля. Берд пролетів над континентом бл. 180 тис. км. Пер­ший трансантарктичний переліт здійснив у 1935 р. американський гір­ничий інженер і льотчик Л. Елсуорт; він відкрив ряд географічних об'єк­тів на материку, у тому числі гори, які назвав на честь свого батька.

У 1933—1937 pp. норвезький китобійний магнат і полярний дослід­ник Л. Крістенсен організував 9 експедицій в Антарктику. Під час пла­вання вздовж узбережжя на судні «Торсхавн» він відкрив Берег Принца Гаральда, Берег Леопольда і Астрід. Англієць Дж. Райміллу 1934—1937 pp. досліджував Антарктичний п-ів. У 40—50-ті pp. в Антарктиді почали ство­рюватися наукові бази і станції для проведення регулярних досліджень прибережних районів.

Четвертий етап — міжнародні систематичні дослідження (друга половина XX ст.)

У період підготовки до Міжнародного геофізичного року (1957/58) на узбережжі, льодовиковому щиті і островах були засновані бл. 60 баз і станцій, які належать 11 державам (у т. ч. радянські — обсерваторія Мирний, станції Оазис, Піонерська, Восход-1, Комсомольська і Восход, американські — Амундсен-Скотт на Південному полюсі, Берд, Халетт, Вілкс і Мердо). З кінця 50-х pp. на морях, омиваючих континент, ведуться океанологічні роботи, виконуються регулярні геофізичні дослі­дження на стаціонарних континентальних станціях; здійснюються та­кож експедиції в глиб континенту. Радянські вчені здійснили санно-тракторний похід до Геомагнітного полюса (1957), Полюса відносної не­доступності (1958), Південного полюса (1959). Американські дослідники пройшли на всюдиходах від станції Літл Америка до станції Берд і далі до станції Сентінел (1957), у 1958—1959 pp. від станції Елсуорт через масив Дюфека до станції Берд; англійські і новозеландські вчені на тягачах у 1957—1958 pp. перетнули Антарктиду через Південний полюс від моря Уедделла до моря Росса. У внутрішніх районах Антарктиди працювали також австралійські, бельгійські і французькі вчені. У 1959 р. укладений міжнародний договір про Антарктиду, що сприяв розвитку співпраці в дослідженні льодового континенту.