Антарктида

Початковий етап — відкриття островів навколо Антарктиди і пошуки материка (XVI ст. — початок XIX ст.)

Задовго до відкриття материка висувалися різні припущення про іс­нування гіпотетичної Південної землі, на пошуки якої відправлялися екс­педиції, що виявили великі острови навколо Антарктиди. Французька експедиція Буве де Лозьє в 1739 р. відкрила в південній частині Атланти­чного океану острів, названий Буве. У 1772 р. французький мореплавець І. Ж. Кергелен виявив великий архіпелагу південній частині Індійсько­го океану, що складається з одного великого острова (Кергелен) і 300 дрібних. У 1768—1771 pp. Дж. Кук очолив експедицію, яка прямувала на пошуки південного материка. Обстежуючи Нову Зеландію, експедиція відкрила протоку між її Північним і Південним о-вами і встановила, що Нова Зеландія — не виступ південного материка, як вважали раніше, а архіпелаг з двох островів. У 1772—1775 pp. Кук під час другої експедиції першим з мореплавців перетнув Південне полярне коло, однак матери­ка не виявив і заявив, що його взагалі неможливо знайти через льоди, які роблять землю недоступною. Протягом цього плавання на півдні Атлан­тичного океану він підходив до о. Св. Георгія, відкрив Південні Сандвичеві о-ви, але помилково вирішив, що це виступ материкового суходолу і тому назвав їх Землею Сандвича (на ім'я першого лорда Адміралтейс­тва). Групу островів біля північно-західного узбережжя Антарктичного п-ва (Південні Шетлендські о-ви) відкрив у 1819 р. англієць У. Сміт.

Рослинний і тваринний світ Антарктиди відрізняються великою своє­рідністю. На материку зустрічаються мохи, лишайники, водорості, гри­би, бактерії, а також дрібні безхребетні — тихоходи (з членистоногих), коловертки і деякі безкрилі комахи. У більш теплих районах на північно­му заході Антарктичного п-ова зустрічаються кілька видів трав'янистих квіткових рослин. У деяких місцях, наприклад на о-вах Віндмілл (біля узбережжя Землі Вілкса), мохи і лишайники утворюють щільний яскра­во-зелений покрив. В Антарктиді є багато озер, де водяться незвичайні мікроорганізми, у тому числі унікальні типи водоростей (синьо-зелені і діатомові), бактерій і джгутикових. В Антарктиці відсутні сухопутні сса­вці та прісноводні риби. З птахів найбільш характерні пінгвіни. Імпера­торський пінгвін виводить потомство у зимову пору. Інші види пінгвінів виводять пташенят влітку на скелястих пташиних базарах. Багато видів морських птахів, зокрема буревісник і великий поморник, також гніз­дяться у міжгір'ї скель. На безбережних морських просторах мікроско­пічні водорості утворюють «океанські пасовища» і поїдаються тварина­ми, які займають ключові позиції в антарктичних екосистемах. Найбіль­шою кількістю характеризуються популяції криля Euphausia superba (пла­нктонних морських рачків довжиною бл. 50 мм). Криль є основною їжею китів, пінгвінів, деяких видів тюленів і риб. Розвиток водоростей і криля сповільнюється зимою і значно прискорюється весною, коли внаслідок танення морського льоду стають доступними світло і поживні речовини, що зумовлює весняне «цвітіння води».

Антарктида визначальним чином впливає на клімат Південної пів­кулі. Завдяки наявності поясу низького тиску навколо материка навко­лишні моря — найбільш штормові наземній кулі. На півночі від 60° пд. ш. переважають західні вітри, які часто досягають ураганної сили. Між 60° пд. ш. і берегом материка в основному дують східні вітри. Швидкість і повторюваність вітрів в Антарктиді не мають собі рівних у світі.

Клімат Антарктиди відрізняється дуже холодною зимою і менш холодним літом. Середні літні температури не підіймаються вище за точку замерзання води. Середня річна температура на Південному полюсі -50 °С. Найни­жча температура повітря, -89,2 °С, була зафіксована на радянській ста­нції Схід 21 липня 1983 р. Антарктида — це пустеля з середньою річною кількістю опадів менше за 100 мм. Розподіл опадів (головним чином сні­гу) на території континенту нерівномірний: від менш як 50 мм в центра­льній частині Східної Антарктиди до більш як 600 мм на півночі Антарк­тичного п-ова. Антарктида — материк найсильніших вітрів.

Східна Антарктида являє собою давній кратон, породи якого на Зем­лі Ендербі утворилися майже 4 млрд років тому. Вік порід фундаменту, як правило, коливається в межах 2,5—2,8 млрд років. Фундамент утворив­ся під час декількох великих етапів орогенезу, що знайшло відображен­ня у складі і будові складаючих порід. Бл. 1,1 — 1,4 млрд років тому в Східній Антарктиді відбувалося формування гранітів шляхом вивержен­ня розплавленої магми. Після того як був сформований фундамент, про­тягом тривалого часу відбувалося осадконакопичення в морських і кон­тинентальних умовах. Головна осадова світа (група Бікон) включає різ­номанітні породи, що складають живописні вершини і скелясті схили Трансантарктичних гір. Багато з цих гірських порід сформувалися 350— 190 млн років тому і містять викопні залишки рослин і тварин, включаю­чи динозаврів і земноводних. Це свідчить про те, що природний стан того часу дуже сильно відрізнявся від сучасного, хоч Південний полюс тоді знаходився або на території самої Антарктиди, або поблизу неї. Льодови­кове відкладення найбільш характерне для періоду 320—280 млн років назад, коли Антарктида уперше пересунулася у полярний район. Вели­кою геологічною подією, що завершила період формування гірських по­рід групи Бікон, була інтрузія величезної маси сірої гірської породи долеріту. Подібні гірські породи виявлені також у Тасманії і інших районах, які колись входили до складу давнього суперконтиненту Гондвана. Захі­дна Антарктида загалом більш молода територія зі значними висотами над рівнем моря. Наприклад . . . . .

Антарктида — крижаний континент, де зосереджено приблизно 30 млн км³ льоду, або 90 % всіх льодів суходолу. Середня потужність льо­ду 2500—2800 м, а максимальна в деяких районах Східної Антарктиди — 4800 м. Найбільша висота крижаної поверхні в Східній Антарктиді пере­вищує 4100 м над рівнем моря. Тільки 2 % території Антарктиди вільні від льоду — головним чином у західній частині материка і у Трансантарктичних горах. Це або ділянки узбережжя, або окремі гребені і вершини (нунатакі), що підносяться над крижаною поверхнею. Льодовиковий покрив має в цілому куполовидну форму, причому крутість поверхні зро­стає у напрямі до узбережжя, де зосереджені кінці вивідних льодовиків і шельфові льодовики або крижані уступи.