географія материків і океанів

Каспійське море — безстічне озеро-море, що омиває береги Російської Федерації, Азербайджану, Казахстану, Туркменії, а також Ірану.

Площа 376 тис. км² (найбільше озеро у світі), лежить на 27,9 м нижче від рівня океану (1986). З 1929 до 1977 р. відмічалося падіння рівня з 25,9 м до 29 м (найнижча відмітка за 400 років). З 1978 р. спостерігається підйом рівня. У північній частині глибина до 22 м, у південній — до 1025 м.

Великі затоки: Казахська, Мангишлакська, Кара-Богаз-Гол (відгороджений у 1980 р. гре­блею, у 1984 р. побудована водопропускна споруда), Красноводська. Впа­дають річки Волга, Урал, Кура, Терек. Солоність від 12,6—13,2 ‰ на півден­ному сході до 0,05 ‰ поблизу гирла Волги. Рибальство (осетрові, лящ, са­зан, судак, килька). Промисел тюленя.

Початковий етап — відкриття островів навколо Антарктиди і пошуки материка (XVI ст. — початок XIX ст.)

Задовго до відкриття материка висувалися різні припущення про іс­нування гіпотетичної Південної землі, на пошуки якої відправлялися екс­педиції, що виявили великі острови навколо Антарктиди. Французька експедиція Буве де Лозьє в 1739 р. відкрила в південній частині Атланти­чного океану острів, названий Буве. У 1772 р. французький мореплавець І. Ж. Кергелен виявив великий архіпелагу південній частині Індійсько­го океану, що складається з одного великого острова (Кергелен) і 300 дрібних. У 1768—1771 pp. Дж. Кук очолив експедицію, яка прямувала на пошуки південного материка. Обстежуючи Нову Зеландію, експедиція відкрила протоку між її Північним і Південним о-вами і встановила, що Нова Зеландія — не виступ південного материка, як вважали раніше, а архіпелаг з двох островів. У 1772—1775 pp. Кук під час другої експедиції першим з мореплавців перетнув Південне полярне коло, однак матери­ка не виявив і заявив, що його взагалі неможливо знайти через льоди, які роблять землю недоступною. Протягом цього плавання на півдні Атлан­тичного океану він підходив до о. Св. Георгія, відкрив Південні Сандвичеві о-ви, але помилково вирішив, що це виступ материкового суходолу і тому назвав їх Землею Сандвича (на ім'я першого лорда Адміралтейс­тва). Групу островів біля північно-західного узбережжя Антарктичного п-ва (Південні Шетлендські о-ви) відкрив у 1819 р. англієць У. Сміт.

Рослинний і тваринний світ Антарктиди відрізняються великою своє­рідністю. На материку зустрічаються мохи, лишайники, водорості, гри­би, бактерії, а також дрібні безхребетні — тихоходи (з членистоногих), коловертки і деякі безкрилі комахи. У більш теплих районах на північно­му заході Антарктичного п-ова зустрічаються кілька видів трав'янистих квіткових рослин. У деяких місцях, наприклад на о-вах Віндмілл (біля узбережжя Землі Вілкса), мохи і лишайники утворюють щільний яскра­во-зелений покрив. В Антарктиді є багато озер, де водяться незвичайні мікроорганізми, у тому числі унікальні типи водоростей (синьо-зелені і діатомові), бактерій і джгутикових. В Антарктиці відсутні сухопутні сса­вці та прісноводні риби. З птахів найбільш характерні пінгвіни. Імпера­торський пінгвін виводить потомство у зимову пору. Інші види пінгвінів виводять пташенят влітку на скелястих пташиних базарах. Багато видів морських птахів, зокрема буревісник і великий поморник, також гніз­дяться у міжгір'ї скель. На безбережних морських просторах мікроско­пічні водорості утворюють «океанські пасовища» і поїдаються тварина­ми, які займають ключові позиції в антарктичних екосистемах. Найбіль­шою кількістю характеризуються популяції криля Euphausia superba (пла­нктонних морських рачків довжиною бл. 50 мм). Криль є основною їжею китів, пінгвінів, деяких видів тюленів і риб. Розвиток водоростей і криля сповільнюється зимою і значно прискорюється весною, коли внаслідок танення морського льоду стають доступними світло і поживні речовини, що зумовлює весняне «цвітіння води».

Антарктида визначальним чином впливає на клімат Південної пів­кулі. Завдяки наявності поясу низького тиску навколо материка навко­лишні моря — найбільш штормові наземній кулі. На півночі від 60° пд. ш. переважають західні вітри, які часто досягають ураганної сили. Між 60° пд. ш. і берегом материка в основному дують східні вітри. Швидкість і повторюваність вітрів в Антарктиді не мають собі рівних у світі.

Клімат Антарктиди відрізняється дуже холодною зимою і менш холодним літом. Середні літні температури не підіймаються вище за точку замерзання води. Середня річна температура на Південному полюсі -50 °С. Найни­жча температура повітря, -89,2 °С, була зафіксована на радянській ста­нції Схід 21 липня 1983 р. Антарктида — це пустеля з середньою річною кількістю опадів менше за 100 мм. Розподіл опадів (головним чином сні­гу) на території континенту нерівномірний: від менш як 50 мм в центра­льній частині Східної Антарктиди до більш як 600 мм на півночі Антарк­тичного п-ова. Антарктида — материк найсильніших вітрів.

Антарктика — південна полярна область Землі. На відміну від Арк­тики, що являє собою океан, оточений сушею, Антарктика — материк разом з навколишніми південними районами океанів — Тихого, Атла­нтичного, Індійського (іноді всі ці частини океанів називають Півден­ним океаном).

Долина смерті — назва одного з національних парків США; побу­вавши тут, можна зрозуміти почуття піонерів-переселенців, які й дали цю назву долині, розташованій на 86 м нижче від рівня моря. Рекорд температури, зафіксованої тут, становить 56,6 °С, а температура піс­ку влітку доходить до 93 °С.

Долина смерті також відома природним феноменом — каменями, що самостійно переміщаються по гладкій пустинній поверхні; їх називають «танцюючі скелі».

Зловісна репута­ція «гиблого» місця і можливість відчути перевагу дикої природи над людиною щорічно приваблюють сюди понад 1 млн туристів з усього світу. Середня температура з листопада по березень від 5 до 25 °С, з травня по вересень від 37 до 46 °С.

Єллоустонський національний парк у США (шт. Вайомінг, Монтана, Айдахо) — перший у світі національний парк (заснований у 1872 p.).

Площа 898,3 тис. га. На території парку — річка і озеро Єллоустон, Єллоустонське вулканічне плато (2200—2500 м). За останні 2 млн років тут тричі поновлювався вулканізм і формувалися западини типу кальдер.

Гарячі джерела, понад 200 гейзерів, з яких 60 фонтанують на висоту біль­ше за 3 м; висота струменя гарячої води гейзера Ексцельсіор досягала колись 90—100 м. Знаменитий гейзер Олд-Фейтфул («Старий служака») періодично фонтанує на висоту 30—55 м.