географія материків і океанів

Великий Каньйон — один з найглибших каньйонів у світі, на плато Колорадо, у США. Вироблений р. Колорадо в товщі вапняків, пісковиків і сланців.

Масштаби цієї безодні важко уявити. Довжина колосального міжгір'я, що прорізало поверхню Землі посеред арізонської пустелі, 349 км (за іншим даними — 515 км), глибина — до 1645 м. Найбільша ширина складає бл. 30 км, а нижче за Тороуіп-Оверлука на північній кромці — всього 800 м. З 1908 р. — національна пам'ятка природи, з 1919 р. — національний парк (площа 4931 км²). Стіни каньйону смугасті, оскільки нижній рівень складений з темних сланців (метаморфічної породи, що легко розщеплюється) і граніту. Голі кручі з прямовисними схилами, ра­зюче схожі на розвалини давніх храмів, перетворюють ландшафт у за­плутаний лабіринт ярів і ущелин. Не дивно, що в XIX ст. деякі вчені вважали, що каньйон міг утворитися тільки внаслідок гігантського зем­летрусу.

Субтропічна пустеля Сонора, продовження широкої смуги пустель Мексики, об'єднує пустелю Мохаве на південному сході Каліфорнії і пустелі південно-західної Арізони. Вони розташовані на висотах менше за 900 м і складаються з широких неглибоких западин, розділених коро­ткими невисокими хребтами.

Площа пустелі Сонора становить 355 342 км². Клімат континентальний субтропічного типу. Кількість опа­дів коливається від 100 до 250 мм на рік. Протягом року температура плюсова (максимальна 38 °С).

Сьєрра-Невада — хребет у системі Кордильєр Північної Америки, на південному заході США, в Каліфорнії.

Хребет має протяжність 640 км і ширину 110 км, складений переважно гранітами. Високий східний край цих гір круто обривається до Великого Басейну, а довгий західний схил відносно порожнисто спускається до Центральної Каліфорнійської долини. При цьому південна частина гірського масиву піднята найбільш високо і відома під назвою Високі Сьєрри. Тут висоти семи вершин перевищують 4250 м. ГораУїтні (4418 м), вища точка США, віддалена усього на 160 км від Долини Смерті, найнижчої точки країни.

Берегові хребти — вузький гірський пояс, що простягається вздовж узбережжя Тихого океану в штатах Вашингтон, Орегон і Каліфорнія. Північна частина цього поясу представлена горами Олімпік-Маунтінс з вершиною Олімпус (2428 м). Схили цих гір сильно розчленовані, а у верхньому поясі багато льодовиків. Уся ця територія входить до складу національного парку Олімпік. На західних схилах гір випадає понад 3600 мм опадів на рік. Цей найвологіший район на основній території США покритий густими лісами. На півдні від гір Олімпік-Маунтінс тяг­нуться лісисті Берегові хребти Орегону — залісені низькі гори висотою від 600 до 1200 м над рівнем моря.

Південніше знаходяться гори Кламат висотою понад 2700 м. Вони також дуже розчленовані і покриті лісами. Далі на 800 км тягнуться Берегові хребти Каліфорнії, що складаються з чотирьох ланцюгів паралельних коротких хребтів, розділених долинами. Характерні згладжені форми рельєфу. Вершини гір зазвичай не переви­щують 1500 м. На півночі від затоки Сан-Франциско Берегові хребти отримують багато опадів і покриті лісами, переважно хвойними. На пів­дні від згаданої затоки опадів випадає набагато менше, і там ростуть лише невисокі чагарники і злаковники. Хребти Лос-Анджелес, або По­перечні, мають субширотне простягання. Це високі . . . . .

Каскадні гори — гори в системі Кордильєр Північної Америки, в США і Канаді. Розташовані переважно в штатах Орегон і Вашингтон, вони переважно складені лавою та іншими вулканічними породами. Лава формує хвилясту поверхню, усіяну конусами вулканів.

Найбільші з них підіймаються над верхньою межею лісу, що знаходиться на висотах 2400— 2700 м. Найвища вершина в північній частині Каскадних гір — Рейнір (4392 м) — відрізняється правильною конусовидною формою і увінчана льодовиками. Тут знаходиться національний парк Маунт-Рейнір. Далі на півдні розташовані гори Сент-Хелен, діючий вулкан висотою 2560 м, що вивергався у 1980 р. після 123 років спокою, і Шаста, величний пік висотою 4317 м.

Перший етап — плавання норманнів

Першими європейцями, що побували в Америці, були норманни, що досягли її берегів у X—XI ст. Ейрік Рауді у 981—983 pp. плавав уздовж берегів Гренландії, його син Лейв Ейрікссон бл. 1000 р. досяг узбережжя п-ова Лабрадор і о. Ньюфаундленд, однак їхні подорожі в той час не були відомі у Старому Світі.

Другий етап — іспанські, англійські і французькі експедиції XV — першої половини XVIII ст.

Після відкриття X. Колумбом Багамських о-вів, Куби і Гаїті у 1492 p., який вважається роком відкриття Америки, найбільш активні досліджен­ня берегової лінії і внутрішніх частин континенту вели іспанські, англій­ські і французькі мандрівники. Англійська експедиція під керівництвом італійця Дж. Кабота у 1497—1498 pp. пройшла вздовж східного берега Північної Америки від Ньюфаундленда майже до Флориди. У 1513 р. іспанський . . . . .

Північна Америка — материк у Західній півкулі. На півдні сполуча­ється з Південною Америкою, межу з якою проводять через Дар'єнський перешийок, іноді через Панамський перешийок. До Північної Аме­рики відносять Центральну Америку і Вест-Індію. Площа 20,36 млн км² (разом з островами 24,25 млн км²). Населення 442 млн людей (1993). На заході материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, зато­кою Аляска і Каліфорнійською затокою, на сході — Атлантичним океа­ном з морями Лабрадор, Карибським, затоками Св. Лаврентія і Мексиканською, на півночі — Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гренландським і Гудзоновою затокою. Великі острови: Грен­ландія, Алеутські, архіпелаг Олександра. Західну частину материка за­ймає гірська система Кордильєри (г. Мак-Кінли, 6193 або 6194 м), схід­ну — великі рівнини, плато, середньовисотні гори. На північному сході Північної Америки — Лаврентійська височина. Внутрішні райони за­ймають Великі рівнини і Центральні рівнини. Центральну частину Пів­нічної Америки займає . . . . .