географія материків і океанів

Берегові хребти Північної Америки

Берегові хребти — вузький гірський пояс, що простягається вздовж узбережжя Тихого океану в штатах Вашингтон, Орегон і Каліфорнія. Північна частина цього поясу представлена горами Олімпік-Маунтінс з вершиною Олімпус (2428 м). Схили цих гір сильно розчленовані, а у верхньому поясі багато льодовиків. Уся ця територія входить до складу національного парку Олімпік. На західних схилах гір випадає понад 3600 мм опадів на рік. Цей найвологіший район на основній території США покритий густими лісами. На півдні від гір Олімпік-Маунтінс тяг­нуться лісисті Берегові хребти Орегону — залісені низькі гори висотою від 600 до 1200 м над рівнем моря.

Південніше знаходяться гори Кламат висотою понад 2700 м. Вони також дуже розчленовані і покриті лісами. Далі на 800 км тягнуться Берегові хребти Каліфорнії, що складаються з чотирьох ланцюгів паралельних коротких хребтів, розділених долинами. Характерні згладжені форми рельєфу. Вершини гір зазвичай не переви­щують 1500 м. На півночі від затоки Сан-Франциско Берегові хребти отримують багато опадів і покриті лісами, переважно хвойними. На пів­дні від згаданої затоки опадів випадає набагато менше, і там ростуть лише невисокі чагарники і злаковники. Хребти Лос-Анджелес, або По­перечні, мають субширотне простягання. Це високі . . . . .


Каскадні гори

Каскадні гори — гори в системі Кордильєр Північної Америки, в США і Канаді. Розташовані переважно в штатах Орегон і Вашингтон, вони переважно складені лавою та іншими вулканічними породами. Лава формує хвилясту поверхню, усіяну конусами вулканів.

Найбільші з них підіймаються над верхньою межею лісу, що знаходиться на висотах 2400— 2700 м. Найвища вершина в північній частині Каскадних гір — Рейнір (4392 м) — відрізняється правильною конусовидною формою і увінчана льодовиками. Тут знаходиться національний парк Маунт-Рейнір. Далі на півдні розташовані гори Сент-Хелен, діючий вулкан висотою 2560 м, що вивергався у 1980 р. після 123 років спокою, і Шаста, величний пік висотою 4317 м.


Північна Америка. Історія відкриття та освоєння

Перший етап — плавання норманнів

Першими європейцями, що побували в Америці, були норманни, що досягли її берегів у X—XI ст. Ейрік Рауді у 981—983 pp. плавав уздовж берегів Гренландії, його син Лейв Ейрікссон бл. 1000 р. досяг узбережжя п-ова Лабрадор і о. Ньюфаундленд, однак їхні подорожі в той час не були відомі у Старому Світі.

Другий етап — іспанські, англійські і французькі експедиції XV — першої половини XVIII ст.

Після відкриття X. Колумбом Багамських о-вів, Куби і Гаїті у 1492 p., який вважається роком відкриття Америки, найбільш активні досліджен­ня берегової лінії і внутрішніх частин континенту вели іспанські, англій­ські і французькі мандрівники. Англійська експедиція під керівництвом італійця Дж. Кабота у 1497—1498 pp. пройшла вздовж східного берега Північної Америки від Ньюфаундленда майже до Флориди. У 1513 р. іспанський . . . . .


Північна Америка. Загальна характеристика.

Північна Америка — материк у Західній півкулі. На півдні сполуча­ється з Південною Америкою, межу з якою проводять через Дар'єнський перешийок, іноді через Панамський перешийок. До Північної Аме­рики відносять Центральну Америку і Вест-Індію. Площа 20,36 млн км2 (разом з островами 24,25 млн км2). Населення 442 млн людей (1993). На заході материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, зато­кою Аляска і Каліфорнійською затокою, на сході — Атлантичним океа­ном з морями Лабрадор, Карибським, затоками Св. Лаврентія і Мексиканською, на півночі — Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гренландським і Гудзоновою затокою. Великі острови: Грен­ландія, Алеутські, архіпелаг Олександра. Західну частину материка за­ймає гірська система Кордильєри (г. Мак-Кінли, 6193 або 6194 м), схід­ну — великі рівнини, плато, середньовисотні гори. На північному сході Північної Америки — Лаврентійська височина. Внутрішні райони за­ймають Великі рівнини і Центральні рівнини. Центральну частину Пів­нічної Америки займає . . . . .


Пустеля Атакама

Атакама — пустеля на півночі Чилі, в Південній Америці, вздовж берега Тихого океану, між 22—27° пд. ш. Найбільш аридна область світу; середньорічна кількість опадів коливається від 10 до 50 мм на рік. Є райони, де опади не були зареєстровані жодного разу.

Пустеля являє собою велике нагір'я, що підіймається від 300 м на узбережжі Тихого океану до 2500 м біля підніжжя Анд. Клімат екстраординарний, дати загальну характеристику важко. Вважається, що загалом клімат Атака­ми тропічний, пасатний, відносно прохолодний. У прибережній зоні — холодна пустеля з частими туманами. З просуванням у глиб материка температура підвищується, тумани зникають, спостерігаються добові амплітуди у 40 °С.


Річка Амазонка

Амазонка — річка в Південній Америці, переважно на території Бра­зилії, найповноводніша, найширша і найглибша та друга за довжиною у світі. Довжина від верхів'я р. Мараньйон 6,4 тис. км, від початку р. Укаялі понад 7 тис. км. Площа басейну 7180 тис. км2 (найбільша у світі). Впадає в Атлантичний океан.

Понад 500 приток (з них 17 довжиною більше за 1500 км): Укаялі, Мадейра, Тапажос, Шингу, Іса, Жапура, Ріу-Негру тощо. Середня витрата води 220 тис. м3/с. Припливи розпо­всюджуються на 1400 км від гирла. Судноплавна на 4300 км. Основні порти: Ікітос, Манаус, Обідус, Сантарен, Белен. Гирло Амазонки було відкрите у 1500 p., коли іспанська експедиція на чолі з В. Пінсоном увійшла в нього і піднялася уверх на 80 км. Через 40 років інший іспан­ський загін — 50 чоловік під командуванням Ф. де Орельяни — здійснив подорож від далеких Анд по річках Напо і Амазонка до Атлантичного океану. До XIX ст. натуралісти нарешті взялися за вивчення секретів річок Амазонії і навколишніх лісів. З 1848 по 1859 р. англійський дослід­ник Г. Бейте виявив тисячі видів комах, а ботанік Р. Спрус зібрав зразки майже 7000 невідомих науці рослин.


.

Бразильське плоскогір'я

Майже всю південну половину Бразилії займає велике Бразильське плоскогір'я (іноді називається нагір'ям). Висота 250—900 м. Тут зосере­джена велика частина найродючішіх земель і найцінніших корисних копалин країни.

Східний край плоскогір'я, на сході від р. Парана, густо населений. Малонаселені посушливі внутрішні райони, включаючи ба­сейн р. Сан-Франсіску, називаються сертанами. Східна окраїна на пів­ночі від Ріо-де-Жанейро має ступінчасту будову: круті скелі, звернені схилами до океану, підносяться пасмами, одна над іншою. На півдні від Ріо-де-Жанейро уступ плоскогір'я досягає великої висоти. Він назива­ється Великим уступом, а на окремих ділянках — Серра-Жерал, Серра-ду-Мар, Серра-ду-Паранапіакаба.


Анди

Анди (Андійські Кордильєри Південної Америки) — південна части­на гірської системи Кордильєр, що займає північну і західну окраїну материка Південна Америка. Одна з найдовших (9,5 тис. км) і найвищих на Землі (6959 або 6960 м, г. Аконкагуа). З півдня на північ можна виділи­ти чотири регіони: Патагонські, Чилійсько-Аргентинські, Центральні і Еквадорсько-Колумбійські Анди. Гори складаються з паралельних хреб­тів — Східної, Центральної, Західної і Берегової Кордильєр, між якими знаходяться внутрішні плоскогір'я або западини. Часто відбуваються . . . .


Відкриття і дослідження материка Південна Америка

Перший етап — експедиції XV—XVIII ст.

Про існування Південної Америки європейцям стало відомо після третьої експедиції X. Колумба 1498—1500 pp., у ході якої були відкриті о-ви Трінідад і Маргарита, а також досліджена ділянка узбережжя від дельти р. Оріноко до півострова Парія. У XV—XVI ст. найбільший внесок у дослідження континенту зробили іспанські експедиції. У 1499—1500 pp. іспанський мореплавець А. Охеда очолив експедицію до північного уз­бережжя Південної Америки, яка досягла берега в районі сучасної Гвіа­ни і, прямуючи в північно-західному напрямку, обстежила узбережжя від 5—6° пд. ш. до Венесуельської затоки. Пізніше Охеда дослідив півні­чне узбережжя Колумбії і заснував там фортецю, поклавши початок іс­панському завоюванню континенту. Завершив обстеження північного узбережжя Південної Америки іспанський конкістадор Р. Бастідас, який у 1501 р. відкрив гирло р. Магдалени і досяг затоки Ураба. Експедиції В. Я. Пінсона і Д. Лепе, продовжуючи просуватися на південь уздовж Атлантичного узбережжя Південної Америки, у 1500 р. відкрили один з рукавів дельти р. Амазонки, дослідили бразильське узбережжя до 10° пд. ш. У 1512 р. португальці І. Фроїш і Ж. Ліжбоа спустилися на південь до затоки Ла-Плата, в 1516 р. іспанський мореплавець X. Д. Соліс повторно відкрив затоку Ла-Плата, а також низов'я найбільших pp. Уругвай і Па­рана. У 1520 р. Ф. Магеллан обстежив весь патагонський берег, потім пройшов в Тихий океан через протоку, названу його ім'ям, чим завер­шив . . . . .


Загальна характеристика Південної Америки

Південна Америка — південний материк Західної півкулі, між Тихим океаном на заході і Атлантичним океаном на сході, Карибським морем на півночі і Магеллановою протокою на півдні, від 12°28' пн. ш. до 53°55' пд. ш. Сполучений Панамським перешийком з Північною Америкою. Площа з островами [арх. Вогняна Земля, Чилійський, Фолклендські (Мальвінські) о-ви, Галапагос тощо] 18,28 млн км2. Найбільша довжина 7150 км, ширина 5100 км. У рельєфі виділяються могутній гірський пояс Анд (г. Аконкагуа, 6959 або 6960 м) на півночі і заході і платформний, рівнинно-плоскогірний схід. Підняттю платформи відповідають плоско­гір'я Гвіанське (г. Небліна, 3014 м) на північному сході і Бразильське (г. Бандейра, 2890 м) на сході, розділені прогином, зайнятим Амазонсь­кою низовиною (Амазонією). У крайових і передгірських прогинах між плоскогір'ями і Андами лежать рівнини і низовини: Оріноко і Внутрішні рівнини (Пантанал, Гран-Чако, Межиріччя і Пампа); на півдні від неї, на південному сході, підіймається до 2200 м плато Патагонії. На плоско­гір'ях великі родовища залізних і марганцевих руд, бокситів, кольорових і рідких металів; у передгірських і міжгірських прогинах Анд — нафти і газу; в горах — родовища руд міді, поліметалів, олова тощо.


Сторінки