Тихий океан

Тихоокеанський острів Хасіма

ХасімаХасіма - це тихоокеанський острів у Східно-Китайському морі, приблизно за 15 кілометрів на південний захід від міста Нагасакі. Належить Японії.
     До того, як острів був заселений на початку XIX століття (у зв'язку з виявленням на ньому вугілля), він являв собою просто уламок скелі, злегка порослий зеленню, на якому гніздилися морські птахи, і який іноді використовувався як тимчасовий притулок рибалками з Нагасакі та із сусіднього острова Такасіма. Острів заселили в 1810 році, коли там знайшли кам'яне вугілля. Спочатку це була просто скеля в морі та невеликий острів.
     У найбільш населені роки своєї історії на острові було 30 великих корпусів житлових будинків, 25 магазинів, школа, два плавальні басейни, дві лікарні та цвинтар. Протягом 50 років острів був одним із найбільш густонаселених місць на Землі. На його території площею 6,3 га мешкало 5259 осіб, а густота населення становила . . . . .

 

Берегові хребти Північної Америки

Берегові хребти — вузький гірський пояс, що простягається вздовж узбережжя Тихого океану в штатах Вашингтон, Орегон і Каліфорнія. Північна частина цього поясу представлена горами Олімпік-Маунтінс з вершиною Олімпус (2428 м). Схили цих гір сильно розчленовані, а у верхньому поясі багато льодовиків. Уся ця територія входить до складу національного парку Олімпік. На західних схилах гір випадає понад 3600 мм опадів на рік. Цей найвологіший район на основній території США покритий густими лісами. На півдні від гір Олімпік-Маунтінс тяг­нуться лісисті Берегові хребти Орегону — залісені низькі гори висотою від 600 до 1200 м над рівнем моря.

Південніше знаходяться гори Кламат висотою понад 2700 м. Вони також дуже розчленовані і покриті лісами. Далі на 800 км тягнуться Берегові хребти Каліфорнії, що складаються з чотирьох ланцюгів паралельних коротких хребтів, розділених долинами. Характерні згладжені форми рельєфу. Вершини гір зазвичай не переви­щують 1500 м. На півночі від затоки Сан-Франциско Берегові хребти отримують багато опадів і покриті лісами, переважно хвойними. На пів­дні від згаданої затоки опадів випадає набагато менше, і там ростуть лише невисокі чагарники і злаковники. Хребти Лос-Анджелес, або По­перечні, мають субширотне простягання. Це високі . . . . .

Найглибший океан у світі

Океани багато в чому залишаються для нас загадкою. Ми навіть не знаємо віку океанів. Цілком можливо, що на перших етапах розвитку Землі океанів не існувало.

Сьогодні людина детально досліджує океанське дно, щоб краще їх вивчити. До глибини 3600 м. дно океанів покрите м’якими мулистими відкладеннями. Вони складаються з скелетів найдрібніших морських тварин. На глибинах, що перевищують 6 км., дно покрите дрібним червонуватим мулом, що має назву «червона глина». У склад червоної глини входять частинки скелетів тварин, залишки дрібних рослин і вулканічний попіл.

В даний час глибину океанів вимірюють . . . . .

Океанія: фізико-географічне положення

Океанія — сукупність островів у центральній і південно-західній частинах Тихого океану, між Австралією, Малайським архіпелагом на заході і широкою, позбавленою островів смугою океану на півночі, сході і півдні; іноді виділяється в самостійну частину світу. Загальна плоша островів Океанії — 1,26 млн км2. Населення — бл. 18 млн лю­дей. Океанія — це найбільше у світі скупчення островів (бл. 10 тис.). Острови розташовані між субтропічними широтами Північної півкулі і помірними Південної. Найбільша висота 5029 м (г. Джая на о. Нова Гвінея).

Клімат океанічний, переважно субекваторіальний і екваторіальний, на півдні — субтропічний і помірний. Опадів в основному бл. 1000 мм на рік, на навітряних схилах великих островів до 10 тис. мм. Найбільші острови в Океанії — Нова Гвінея (його західна половина — провінція Іріан-Джая належить Індонезії) і Нова Зеландія (Північний і Південний о-ви). Вони займають 80 % території Океанії. В Океанії вчені виділяють З великі групи островів: . . . . .

Великий барєрний риф

Великий Бар'єрний риф був відкритий у 1770 р. англійським море­плавцем Дж. Куком. Риф простягся більше ніж на 2000 км паралельно північно-східному узбережжю Австралії. Він складається приблизно з 3000 окремих, сполучених один з одним коралових острівців, які зна­ходяться на різних стадіях розвитку і розділені вузькими протоками. У деяких місцях, наприклад, біля мису Мелвілл на півночі, риф являє собою вузьку смужку коралів, у той час як на півдні, біля мису Меніфолд, його ширина досягає 320 км. На Великому Бар'єрному рифі знаходиться майже 350 видів коралів, які відрізняються один від од­ного за формою, розміром і кольором. Деякі з них — мікроскопічні, інші ж (наприклад, корали-мозговики, які своєю округлою формою і поверхневими борозенками зовні нагадують людський мозок) можуть досягати в діаметрі 2 м. На зовнішній межі рифу живуть гумоподібні види, здатні витримати хвилі прибою, у той час як ніжні різновиди повинні ховатися у спокійних місцях.

Рельєф дна Тихого океану

Западина Тихого океану на всій площі має глибину бл. 3900—4300 м. Найбільш характерними елементами рельєфу є глибоководні западини і жолоби; підняття і хребти виражені гірше. Від берегів Південної Амери­ки тягнуться два підняття: Галапагоське на півночі і Чилійське, що про­стяглеся від центральних районів Чилі приблизно до 38° пд. ш. Обидва ці підняття сполучуються і продовжуються на південь у напрямі Антаркти­ди. Нерідко близько від берега і паралельно до нього розташовані глибо­ководні жолоби, утворення яких пов'язане з поясом вулканічних гір, що оточують Тихий океан.

Районування Тихого океану

Тихий океан, як правило, поділяють на дві області — Північну і Пів­денну, що межують на екваторі. Деякі фахівці вважають, що краще про­вести межу по осі екваторіальної протитечії, тобто приблизно по 5° пн.ш.

Раніше акваторію Тихого океану поділяли на три частини: північну, центральну і південну, межами між якими служили Північний і Півден­ний тропіки. Окремі райони океану, розташовані між островами або ви­ступами суходолу, мають свої назви. До найбільш великих акваторій Ти­хоокеанського басейну відносяться Берингове море на півночі; затока Аляска на північному сході; затоки Каліфорнійська і Теуантепек на схо­ді, біля берегів Мексики; затока Фонсека біля берегів Сальвадору, Гон­дурасу і Нікарагуа і трохи південніше — Панамська затока. Біля західно­го узбережжя Південної Америки є усього декілька невеликих заток, наприклад, Гуаякіль поблизу берегів Еквадору.

Сторінки