Початковий етап
Деякі відомості з географії Азії були відомі ще давнім народам Месопотамії. Походи Олександра Македонського (IV ст. до н. е.), торгівля Єгипту з Індією, наявність торгового шляху («шовковий шлях») з Китаю в Передню Азію сприяли поступовому накопиченню відомостей про Азію. Однак більш глибокі знання про цю частину суходолу були отримані пізніше.
Другий етап (VII—XVII ст.)
У VII ст. буддійський чернець Сюань-Цзан, що мандрував Центральною і Середньою Азією, Індією, виклав відомості з географії, етнографії та історії побачених країн в одному зі своїх головних творів — «Записки про країни Заходу», закінченому у 648 р. Арабський мандрівник і географ Ібн Хордадбех (IX—X ст.) описав провінції Передньої Азії. Аль-Біруні склав опис Індії, Аль-Масуді дав географічний та історичний опис мусульманських країн, Індії, Китаю, Палестини, Шрі-Ланки. У IX— XI ст. різні регіони Середньої і Передньої Азії вивчали Мукадассі, Ібн Сіна, Ібн Фадлан і Ібн Руст. Арабський мандрівник Ідріси (XII ст.) описав Малу Азію, яку він відвідав. У XIV ст. Ібн Баттута, що побував у багатьох країнах Азії, написав велику працю, у якій дав докладний опис цих країн, включаючи відомості про корисні копалини.
У XII—XIII ст. європейці, що здійснювали хрестові походи, збирають відомості про країни Центральної і Південної Азії. У 1253—1255 pp. фламандський мандрівник, чернець Рубрук, здійснив подорож з дипломатичними цілями в Монголію. Звіт про цю подорож містив цінні відомості з географії Центральної Азії (зокрема, в ньому вказувалося, що Каспійське море є не морем, а озером). Значний внесок у розвиток уявлень про Азію вніс венеціанський мандрівник Марко Поло (1271 — 1295), що проживу Китаї бл. 17 років. «Книга» (1298), записана з його слів у генуезькій в'язниці, куди він потрапив під час війни Венеції з Генуєю, уперше познайомила європейців з Персією, Вірменією, Китаєм, Індією та іншими країнами Сходу. Вона була настільною книгою у таких великих мореплавців, як Колумб, В. да Гама, Магеллан. Венеціанський купець і мандрівник М. Конті, що мандрував в 1424 р. по землях Індії, відвідав також острови Шрі-Ланка, Суматра, Борнео, Ява, і за дорученням папи римського у 1444 р. продиктував звіт про цю подорож. У 1468—1474 pp. руський купець А. Нікітін здійснив подорож до Індії. Його записи, що містили цікаві спостереження, були надруковані під назвою «Хождіння затри моря».
У середині XV ст. європейці почали шукати морський шлях до Азії. Португальські моряки досягли Індії під час експедиції 1497—1499 pp. (В. да Гама), відвідали Малакку, Макао, Філіппіни, Японію. У другій половині XVI—XVII ст. в країни Південної Азії плавали голландці, англійці, іспанці. У 1618— 1619 pp. сибірський козак 1. Петлін побував в Монголії та Китаї, наніс маршрут на карту, а побачене виклав у книзі, переведеній на англійську, французьку та інші мови. Німецький натураліст і лікар Е. Кемпфер одним з перших європейців у 1690—1692 pp. відвідав Японію, де зібрав великий матеріал про природу, історію і побут її народу. Його книга, опублікована у 1728 р. в Лондоні, довгий час була основним джерелом відомостей про Японію.
У цей період найбільший внесок у дослідження північних областей Азії, куди не проникали європейці, зробили російські землепроходці. До кінця XVI ст., після походу Єрмака, європейці отримали перші відомості про Західний Сибір. У 1639 p. І. Ю. Москвітін із загоном козаків досяг узбережжя Охотського моря. У 1632—1638 pp. загін під командуванням Є. П. Хабарова досліджував басейн річки Лени. У 1649—1653 pp. він перетнув Становий хребет, подорожував у Приамур'ї, першим склав його карту. У 1643—1646 pp. по річках Лені, Алдану, Зеї і Амуру пройшов загін В. Д. Пояркова, який також зробив карту пройдених маршрутів і зібрав цінні відомості про Далекий Схід. У 1648 р. експедиція С. І. Дежнєва обігнула Чукотський півострів і відкрила протоку, що відділяє Азію від Америки, і мис, що є крайньою північно-східною точкою Азії. Сибірський козак В. В. Атласов у 1697—1699 pp. подорожував по землях Камчатки, досяг північних Курильських островів і склав опис відкритих земель. У XVII ст. російські землепроходці, незважаючи на надто скрутні кліматичні умови, долаючи величезні простори, відкрили практично весь Сибір. Завершився цей етап упорядкуванням перших карт Сибіру, виконаних тобольским воєводою П. Годуновим і його земляком географом і картографом С. Ремізовим.
Третій етап (XVIII — середина XIX ст.)
У цей період продовжуються дослідження півночі і північного сходу Азіатського континенту російськими мандрівниками і мореплавцями. За указом Петра І споряджаються Камчатські експедиції, якими керував В. Беринг, помічником був О. Чиріков. Перша експедиція (1725—1730) пройшла суходолом через Сибір до Охотська, а потім, після споруди суден, Беринг вийшов у море, обігнув береги Камчатки і Чукотки, відкрив острів Св. Лаврентія і пройшов протокою, яка нині носить його ім'я. Друга Камчатська експедиція (1733—1741) завдяки великому розмаху робіт відома також як Велика Північна і займає помітне місце в історії вивчення Арктики і північних районів Азії. Були нанесені на карту азіатські береги Північного Льодовитого океану, відкриті Командорські, Алеутські та інші острови, обстежені береги Аляски.
Окремі загони очолювали брати Лаптєви, В. В. Прончищєв, С. І. Челюскін. Значний внесок у вивчення Центральної Азії внесли місіонери, які на початку XVIII ст. дали опис Китаю, Монголії і Тибету. У кінці XVIII ст. російський мандрівник і дослідник П. С. Паллас досліджував Східний Сибір і Алтай. У 1800—1805 pp. Я. Санніков відкрив і описав Столбовий і Фаддєєвський о-ви Новосибірського архіпелагу, передбачив існування на півночі від нього Землі Саннікова. У 1811 р. В. М. Головній здійснив подорож на Курильскі о-ви, склав їх опис і карту. Під час експедиції він був захоплений у полон японцями. Його спогади про перебування в полоні містять відомості про країну та звичаї японців і стали першим у Росії описом Японії. У 1821—1823 pp. П. Ф. Анжу досліджував узбережжя Північного Льодовитого океану (між гирлами pp. Оленьок та Індігірка) й виконав ряд астрономічних і геомагнітних спостережень. Ф. П. Врангель у 1820— 1824 pp. очолював експедицію з вивчення північних берегів Східного Сибіру. За відомостями, отриманими від чукчів, він у Чукотському морі визначив положення нового острова, названого пізніше його ім'ям. У 1829 р. на запрошення російського уряду О. Гумбольдт здійснив подорож на Урал, Алтай, у південно-західну частину Сибіру, на береги Каспійського моря, у киргизькі степи, результати якої були відображені у працях «Центральна Азія» (т. 1—3, 1843, у російському перекладі т. 1., 1915) і «Фрагменти з геології і кліматології Азії» (т. 1—2, 1831). Ф. П. Літке під час кругосвітньої подорожі у 1826—1829 pp. обстежив східний берег Азії і Камчатку.
Четвертий етап (середина XIX — початок XX ст.)
З середини XIX ст. різко зростає роль систематичних досліджень, що проводяться науковими інститутами, географічними товариствами і топографічними службами Англії, Франції, Нідерландів, Німеччини, Японії і Китаю. Збільшилося число монографічних описів Азії. Російське географічне товариство, створене у 1845 p., розпочало роботи в Сибіру і на Далекому Сході. У 1856—1857 pp. П. П. Семенов-Тян-Шанський здійснив подорож на Тянь-Шань (зробив його першу орографічну схему), обстежив західні відроги Заїлійського Алатау, першим з європейців піднявся на схили масиву Тенгрі. У пам'ять про його досягнення у вивченні Тянь-Шаню в 1906 р. до його прізвища було додано «Тян-Шанський». О. П. Федченко у 1868—1871 pp. здійснив декілька подорожей по Туркестану, першим з російських мандрівників відвідав Алайську долину, відкрив Заалайський хребет, досліджував низов'я річки Сирдар'я. У 1872— 1876 pp. О. І. Воєйков відвідав Південну і Передню Азію, Китай, Японію, Індію, Середню Азію, зібравши цінні відомості про клімат різних регіонів Азії. У 1877—1880 pp. І. Д. Черський дав детальний географічний і геологічний опис узбережжя Байкалу. У 1870—1885 pp. організовано чотири експедиції в Центральну Азію під керівництвом М. М. Пржевальського, що відкрили невідомі віддалені області в Куньлуні, Наньшані, Тибеті тощо. Його дослідження продовжили російські мандрівники М. В. Пєвцов, Г. Ю. Грум-Гржимайло, Г. Ц. Цибіков. В. О. Обручев зробив багато досліджень у Середній Азії, здійснив три експедиції в Закаспійську область (1886—1888), відкрив кілька хребтів у горах Наньшань, хребет Даурський тощо, досліджував нагір'я Бейшань.
Уперше північно-східним проходом з Європи на Далекий Схід пройшов у 1878—1879 pp. Н. Норденшельд, пізніше (1911 — 1915) цей шлях, тільки вже зі сходу на захід, подолала експедиція Б. А. Вількицького. У цей період починаються поглиблені географічні дослідження азіатських країн (Японії, Китаю, Індії, Індонезії). Починаючи з середини XX ст. пожвавилися дослідження в російській частині Азії, пов'язані з народногосподарським освоєнням величезної території, були створені регіональні наукові центри і інститути, які здійснювали роботи з картографування й комплексного вивчення Сибіру і Далекого Сходу.
