козаки

Богдан Ружинський

козакиБогдан Ружинський (?—1576)

11 травня 1573 року на польський престол зійшов французький принц Генріх Валуа, але вже 17 липня наступного року він відбув до Парижа: батько Генріха, Карл IX, помер, і французька корона лишилася без володаря. Тож у Польщі почалося «безкоролівя» — один із найскладніших періодів її історії.
 
А 8 вересня 1575 року в Україну увірвалася вісімдесятитисячна татарська орда, яка майже не зустріла опору. Татари спустошили Волинь, Поділля, дійшли аж до Жешува, залишаючи по собі самі руїни та згарища. Першого жовтня чужинці дісталися до Львова. Населення охопила паніка; польські воєводи виявилися неспроможними дати відсіч ворогу, але тут татарам довелося зустрітися з козацькою армією Богдана Ружинського, якого в народі прозвали Богданком.
 
В Острозькому літописі збереглася згадка про те, що козаки «впадша за Перекоп, бордзо великії шкоди починили». Ружинський добре знався на татарській тактиці бою, тому . . . . .

Самійло Кішка

Самійло КішкаСамійло Кішка (бл. 1530-1602)

Після смерті Дмитра Вишневецького запорозьким гетьманом став один із найзнаменитіших козацьких ватажків — Самійло Кішка. Народився він близько 1530 року в Каневі в родині українських шляхтичів. Десь у 1550 році юнак приєднався до загонів Вишневецького, і під час численних походів набув безцінного військового досвіду. Очоливши Січ, Кішка вирішив відкрити запорожцям шлях на море і отримав підтримку козацької громади. За переказами, саме Самійлові Кішці належить заслуга створення перших козацьких чайок — унікальних невеликих суден, пристосованих для походів річками та морем, швидкохідних і маневрених.
 
У 1568 році Самійло Кішка з побратимами вперше вийшли у Чорне море. З того часу турки забули про спокійне життя… Скільки років перебував на гетьманстві цей видатний ватажок козацтва, скільки морських походів він здійснив, наразі невідомо. Взагалі, про життя та діяльність Кішки ми більше знаємо з народних дум та пісень, ніж з історичних документів. Наприклад, тільки завдяки фольклору вчені дізналися про перебування гетьмана в полоні. Вони підрахували, що Кішка став бранцем приблизно 1673 року, і наступні 26 років залишався прикутим до лави весляра на турецькій галері; вороги таким чином познущалися над ним: мовляв, мріяв плавати морем — от і плавай… У 1599 році Самійло організував на галері повстання бранців. Веслярі захопили корабель і привели його до острова Тендра. Там утікачі зустрілися з козаками ‘ кошового гетьмана Скалозуба, які саме розпочали похід на Азов. Трохи перепочивши, Кішка з товаришами повернувся на Січ. Там з’ясувалося, що світ змінився: між поляками та українцями . . . . .

Іван Підкова

Іван Підкова (?-1578)

Першу козацьку січ — засіку, заслін від нападу ворогів — було збудовано на околиці міста Черкаси, у районі Дахнівки, на березі Дніпра. Одного разу до козаків приєднався юнак-молдаванин на ім ’я Іван Сап’яга. Отаману козаків Іван розповів, що його рідне село на березі річки Південний Буг неподалік від Умані спалили татари, а батьків і наречену захопили у полон. Тож юнак вирішив податися до козаків, щоб помститися ворогам.
Оскільки молдаван у ті часи називали волохами, спочатку козаки нарекли прибульця Волошеним. Прізвисько Підкова хлопець отримав пізніше — він виявився настільки дужим, що легко гнув і ламав однією рукою підкови. До наших часів зберігся лише один портрет цієї людини роботи невідомого митця початку 17 століття. На звороті є напис: «Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, але й таляри, а узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».

Іван Підкова

Іван Підкова відзначався винятковою силою, сталевою волею, метким розумом, здібністю до наук, хоробрістю, щирістю та відвагою. Він стверджував, що батько віддав його до однієї з перших в Україні шкіл у місті Острозі. Але татарська навала поставила хрестна навчанні. Тож довелося майбутньому гетьману вивчати зовсім інші науки. І вивчився Підкова добряче. Починав він свою військову кар’єру звичайним козаком і пройшов славетний шлях аж до гетьмана Війська Запорозького. Багато разів водив він загони козаків на Очаків, Козлов, на Кафу — головний невільницький ринок кримського хана. У 1576—1577 роках вояки Підкови захопили Трапезунд, мало не зрівняли із землею Синоп, дійшли до самого Царграду. Під час таких походів було звільнено багатьох невільників, відібрано чимало награбованого добра. І завжди поруч із гетьманом були його січові побратими — Яків Шах, Гнат Сила, Самійло Кішка. Будучи людиною, як на той час, освіченою та маючи великий військовий досвід, Іван Підкова добре знався на . . . . .

Яків Шах

Яків ШахЯків Шах (друга половина 16 ст.)

Черкасець Яків Шах відомий як запорозький ватажок, гетьман низового козацтва (1577—1579), претендент на молдавський трон. Шах був побратимом Івана Підкови і разом із ним у 1577 році здійснив похід на Молдавію. Також запорозький ватажок багато разів ходив походами на поляків, у Туреччину та в Кримське ханство.
 
Свою військову кар’єру Яків розпочав на чолі козацького загону в київського воєводи Костянтина Острозького. Але після загибелі свого посла кримський хан попередив польського короля: якщо вбивцю не буде покарано, він особисто прийде в Україну за головою зухвалого козака Шах ледве встиг перебратися на Запорожжя, де став . . . . .

Петро Конашевич-Сагайдачний

Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622)

Петро Конашевич-СагайдачнийПетро Конашевич-Сагайдачний — один із найвидатніших діячів української історії, з його діяльністю більшою чи меншою мірою пов’язані практично всі події політичного життя України початку 17 століття. З документів того часу, зі сторінок літописів і спогадів сучасників ми знаємо про Конашевича-Сагайдачного як про найвидатнішого полководця Європи, дипломата, захисника української культури й духовності. Він відзначався гострим аналітичним розумом, послідовністю і непохитністю у досягненні поставленої мети, розвинутим почуттям власної гідності.
 
На початку 17 століття під рукою Сагайдачного було понад сорок тисяч козаків — чимала професійна армія. Десятки і сотні чайок здійснювали походи на Крим та узбережжя Туреччини. У 1606 році козаки захопили турецьку фортецю Варна, яка до того вважалася неприступною, а також десять турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами. Розлючений султан наказав перегородити Дніпро залізним ланцюгом і заблокувати козаків. Але запорожців ця перешкода не затримала. У наступному році воїни Сагайдачного . . . . .

Голуб Оліфер

Голуб Оліфер Остапович, (Стеблівець-Черняк)Голуб Оліфер Остапович, (Стеблівець-Черняк) 1550-1628

Оліфер Голуб народився в Стеблеві у 40-х роках 16 століття. Де він навчався невідомо, однак освіту отримав добру — про це свідчить хоча б те, що Голуб вільно володів латиною. Про родину гетьмана відомо мало. Його дружина, вочевидь, померла задовго до 1622 року — того, коли Оліфер став гетьманом; є також в історичних документах деякі відомості про сина Голуба, але подальша доля його невідома.
 
Перші згадки про діяльність Оліфера Голуба трапляються в літописах 1615 року, коли він уже мав ранг старшини, очолював козацький флот у нападах на турецькі землі і спалив дві пристані у Стамбулі. Друга звістка датується 1618 і 1620 роками. Козаки саме вели переговори з перським шахом щодо створення антиосманської ліги, і Голуб написав можливому союзнику два листи від імені козацтва, з чого можна зробити висновок, що саме він вів закордонні справи гетьмана Петра Сагайдачного. Таке могло статися лише за умови, якщо Голуб був одним із найближчих помічників, друзів і радників видатного козацького полководця й дипломата. Більше того, Оліфер, безперечно, очолював старшинський уряд, але реєстри 1617 та 1622 років не зафіксували існування його полку, тобто він постійно був при Сагайдачному.
 
У 1622 році Сагайдачний, що дуже страждав від поранення отруєною стрілою, яке здобув під час Хотинської битви, вирішив скласти заповіт. Це відбулось 5 квітня — за п’ять днів до кончини великого гетьмана. Розпорядниками свого майна Сагайдачний призначив митрополита Іова Бо-рецького та Оліфера Голуба. Тоді ж стався унікальний випадок, про який вітчизняні історики уникають згадувати. Помираючи, Сагайдачний заповів Голубу… гетьманську булаву і подарував йому свій «титульний» маєток Конашівку. Про це в одному з листів розповідає Мелетій Смот- рицький. У даному випадку гетьман діяв . . . . .

Михайло Дорошенко

Михайло ДорошенкоМихайло Дорошенко (?-1628)

Михайло Дорошенко був нащадком старовинного шляхетного козацького роду. Ось і все, що нам відомо про його дитинство та юність. Дуже рано він потрапив на Січ, зумів швидко зайняти чільне місце серед козацької старшини, а за часів гетьмана Петра Сагайдачного уже мав чин полковника, відзначився в поході на Москву та в битві під Хотином. Козаки високо цінувати Дорошенка, бо він був людиною не тільки хороброю та рішучою (на Січі це не було рідкістю), а й добре розбирався у полководницькій справі.
 
Гетьманська булава побувала в руках Михайла Дорошенка тричі. Перший раз це відбулося в 1623 році, коли Дорошенко став наступником Оліфера Голуба. Польський король Ян Собеський зазначав, що новий гетьман «королю і Речі Посполитій завжди зичливий». Мабуть, саме це через рік с тато при-чиною того, що козацький проводир втратив булаву. Справа в тому, що поляки вимагати скорочення кількості реєстрового козацтва. Гетьману довелося вписати в реєстр лише шість тисяч козаків, в основ-ному заможних. Решту було відправлено на Січ і скеровано проти турків. Дорошенко поспіхом збудував флотилію з 80 чайок і вирушив до берегів Босфору. Цей похід виявився блискучим: французький та англійський посли згадувати, що військо Дорошенка спалило най- багатші околиці Стамбула, похазяйнувало на узбережжях Босфору і повернулося в Чорне море. Розлючений султан Амурат організував погоню, але марно — козацька флотилія і не думала тікати. Чайки вишикувалися бойовим порядком і почали готуватися до бою. Султан так і не ризикнув . . . . .

Сторінки