славетні Гетьмани

Після смерті Дмитра Вишневецького запорозьким гетьманом став один із найзнаменитіших козацьких ватажків — Самійло Кішка. Народився він близько 1530 року в Каневі в родині українських шляхтичів. Десь у 1550 році юнак приєднався до загонів Вишневецького, і під час численних походів набув безцінного військового досвіду. Очоливши Січ, Кішка вирішив відкрити запорожцям шлях на море і отримав підтримку козацької громади. За переказами, саме Самійлові Кішці належить заслуга створення перших козацьких чайок — унікальних невеликих суден, пристосованих для походів річками та морем, швидкохідних і маневрених.

 

У 1568 році Самійло Кішка з побратимами вперше вийшли у Чорне море. З того часу турки забули про спокійне життя… Скільки років перебував на гетьманстві цей видатний ватажок козацтва, скільки морських походів він здійснив, наразі невідомо. Взагалі, про життя та діяльність Кішки ми більше знаємо з народних дум та пісень, ніж з історичних документів. Наприклад, тільки завдяки фольклору вчені дізналися про перебування гетьмана в полоні. Вони підрахували, що Кішка став бранцем приблизно 1673 року, і наступні 26 років залишався прикутим до лави весляра на турецькій галері; вороги таким чином познущалися над ним: мовляв, мріяв плавати морем — от і плавай… У 1599 році Самійло організував на галері повстання бранців. Веслярі захопили корабель і привели його до острова Тендра. Там утікачі зустрілися з козаками ‘ кошового гетьмана Скалозуба, які саме розпочали похід на Азов. Трохи перепочивши, Кішка з товаришами повернувся на Січ. Там з’ясувалося, що світ змінився: між поляками та українцями . . . . .

Іван Підкова відзначався винятковою силою, сталевою волею, метким розумом, здібністю до наук, хоробрістю, щирістю та відвагою. Він стверджував, що батько віддав його до однієї з перших в Україні шкіл у місті Острозі. Але татарська навала поставила хрестна навчанні. Тож довелося майбутньому гетьману вивчати зовсім інші науки. І вивчився Підкова добряче. Починав він свою військову кар’єру звичайним козаком і пройшов славетний шлях аж до гетьмана Війська Запорозького. Багато разів водив він загони козаків на Очаків, Козлов, на Кафу — головний невільницький ринок кримського хана. У 1576—1577 роках вояки Підкови захопили Трапезунд, мало не зрівняли із землею Синоп, дійшли до самого Царграду. Під час таких походів було звільнено багатьох невільників, відібрано чимало награбованого добра. І завжди поруч із гетьманом були його січові побратими — Яків Шах, Гнат Сила, Самійло Кішка. Будучи людиною, як на той час, освіченою та маючи великий військовий досвід, Іван Підкова добре знався на . . . . .

Черкасець Яків Шах відомий як запорозький ватажок, гетьман низового козацтва (1577—1579), претендент на молдавський трон. Шах був побратимом Івана Підкови і разом із ним у 1577 році здійснив похід на Молдавію. Також запорозький ватажок багато разів ходив походами на поляків, у Туреччину та в Кримське ханство.

 

Свою військову кар’єру Яків розпочав на чолі козацького загону в київського воєводи Костянтина Острозького. Але після загибелі свого посла кримський хан попередив польського короля: якщо вбивцю не буде покарано, він особисто прийде в Україну за головою зухвалого козака Шах ледве встиг перебратися на Запорожжя, де став . . . . .

Самійло Зборовський, якому судилося ввійти до історії як гетьману нереєстрового козацтва, на­родився в сім’ї польського шляхтича, що займав високу посаду краківського каштеляна і серед інших маєтностей володів містом Золочів.

 

У молоді роки Самійло, звичайно ж, був відправлений батьком до двору польського короля, але невдовзі покинув налагоджене й заможне життя й подався на Томаківську Січ. Чому це відбулося — відповідь відома лише самому Зборовському. Так чи інакше, але в 1581 році родовитий шляхтич при­єднався до січового товариства і невдовзі був обраний козацьким гетьманом. Займаю­чи цю посаду, Самійло почав домовлятися з Туреччиною та Кримом щодо спільного по­ходу на Персію. Відомо, що гетьман також здійснив похід проти турок у районі . . . . .

Ні року народження, ні дати смерті цього мужнього та владного козацького проводиря за¬раз ніхто назвати не в змозі. Відомо тільки, що Тихін Байбуза, гетьман реєстрових козаків у 1597—1598 роках, начежав до заможної верхівки козацтва і був сином черкаського боярина Ми¬хайла Байбузи (Грибуновича).

 

Під час повстання Наливайка Байбуза вирішив приєднатися до польської коронної армії і навіть отримав місце писаря Брацлав- ського полку. А влітку 1598 року Байбуза став до лав вояків отамана Полоуса і разом із ними здійснив похід із Січі на волості, але не дістав підтримки селян і міщан. На початку листопада того ж року Тихону довелось узяти на себе командування . . . . .

Коли народився Христофор (Кшиштоф) Косинський, був він насправді поляком чи українцем, яку віру сповідував — на ці запитання сучасні історики не мають відповідей. Уперше про Косинського йдеться в листі кошового отамана Богдана Микошинського. В 1590 році за видатні заслуги у війні проти татар сейм Речі Посполитої нагородив Косинського маєтком на Київщині. Він став власником села Рокитне, навколо якого лежали землі Білоцерківського староства, де головував син київського воєводи та сенатора князя Василя-Костянтина Острозького Януш. Той не дав Косинському оселитися на власних землях, бо сам зазіхав на цю маєтність.

 

19 грудня 1591 року на чолі великого козацького загону Косинський напав на Білу Церкву, щоб помститись Острозьким.

 

Уряд Польщі був наляканий розмахом повстання. У січні 1592 року король Сигізмунд III призначив комісію для розслідування «свавілля» та покарання винних. Але повстання ширилося, мов вогонь. Військо бунтівників кілька разів оточувало Київський замок, у 1592 році запалали Волинське та Брацлавське воєводства. Тоді у вересні 1592 року князь Костянтин Острозький вирішив . . . . .

Ні дату, ні місце народження, ні походження знаменитого гетьмана визначити неможливо. Він народився на початку 60-х років 16 століття чи то у Камянці-Подільському у родині чинбаря, чи то в Гусятині, де батько майбутнього гетьмана мав садибу з невеликою ділянкою й займався кушнірством. Хоч би що там було, Северин от­римав непогану освіту; коли хлопець підріс, він подався до Острогу — міста, яке на той час вва­жалося визнаним центром богослов® і освіти в Україні, і деякий час жив у свого брата- священика Дем’яна. Той допоміг молодшому брату продовжити навчання. Щоправда, май­бутній гетьман більше цікавився не філософією, а військовою справою і відзначався запальною вдачею, до того ж, з юнацьких років брав участь у боротьбі проти татарських орд на Поділлі і Брацлавщині, ходив у походи проти турків і та­тар до Криму, Молдови, певний час жив на Січі. Незабаром Наливайко влаштувався на службу до князя Костянтина Острозького, і став ротмістром його особистої охорони. Але на цій посаді протримався він недовго. На Поділлі і Брацлавщині якраз почати діяти нові загони повстанців — селян і козаків, тож Северин поки­нув службу і подався туди, де запахло війною. Він приєднався до одного з найбільших повстанських загонів і невдовзі очолив його. А коли 1594 року, очікуючи чергового набігу татарської орди, Наливайко став збирати під свою руку козаків і селян, він раптово отримав величезну підтримку: до нього приєднався но­вий гетьман Григорій Лобода. Тож у червні 1594 року гетьман і повстанський ватажок разом ви­рушили до Дніпра. Турки і татари зазнали . . . . .