славетні Гетьмани

Цей козацький старшина був обраний запорозьким гетьманом після Самійла Кішки. У 1618 році, одразу, як було укладено Деулінське перемир’я, польський уряд вирішив скоротити кількість реєстрового козацтва, щоб повернути частину січовиків у кріпосний стан. Козаки, яких очолював гетьман П. Сагайдачний, довго спере-чатися, не бажаючи підкорятися новим вимогам уряду. І не дивно — тільки на переговори їх зібралося понад 10 тисяч, а в реєстрі треба було залишити тільки три тисячі осіб. Проте угоду було таки підписано. Після того, як королівські комісари поїхали до Варшави, Сагайдачний направився на Січ, удаючи, нібито збирається виконати пункти угоди та спалити «зайві» козацькі чайки. Запорожці збунтувалися проти свого ватажка, і на Низу з’явився свій, нереєстровий, гетьман. Ним став Яків Неродич, що мав прізвисько Бородавка.

 

Тим часом виявилося, що польський уряд дуже поспішив зі скороченням козацької армії. Турецький султан вирішив перетворити Польщу на одну зі своїх провінцій і кинув на королівство півмільйонну армію в той час, як під рукою короля Сигізмунда III було тільки 57 тисяч військових.

 

Син і спадкоємець короля Володислав вирішив звернутися по допомогу особисто до . . . . . 

 

Яків Іскра-Острянин, один із керівників козацько-селянського повстання 1638 року, народився на Чернігівщині в місті Остер. Він був нащадком козацького роду — ось, мабуть, і все, що ми знаємо про нього до 1633 року. Саме під цією датою значиться перша документальна згадка про Якова Острянина — як про ніжинського полковника реєстрових козаків, який брав участь у поході війська Речі Посполитої на Чернігово- Сіверщину.

 

Після придушення у 1637 році повстання під керівництвом Павла Павлюка значна частина бунтівників не розійшлася по домівках, а згуртувалася на Січі та поблизу неї. Острянин теж прибув на Січ. Оскільки ніхто з бунтарів не збирався складати зброю, постало питання про організацію гурту. Повстанці вирішили обрати власного гетьмана і на початку 1638 року вручили булаву Якову Острянину.

 

У квітні того ж року новообраний гетьман зібрав своє поки що нечисленне військо і вирушив лівим берегом Дніпра на Київщину в район Пере-яслава. Під час походу повстанці вибивали з на-селених пунктів польські гарнізони, коронну адміністрацію та загони, що займалися знищенням бунтарів. Селяни та розрізнені невеликі групи повстанців приєднувалися до армії нереєстрового гетьмана.

 

У той же час Дніпром рухався загін відомого ватажка Дмитра Гуні, а ще один командир повстанців . . . . . 

Дати народження та загибелі знаменитого Тараса Федоровича на прізвисько Трясило залишаються невідомими. Перші згадки про нього з’являються в 1620 році, коли він уже обіймав посаду корсунського полковника і в цьому військовому званні очолював козацькі загони під час кримських походів.

 

У 1629 році, після загибелі гетьмана Михайла Дорошенка, Тарас Трясило став гетьманом нереєстрового козацтва і почав активно протидіяти реєстровому гетьману Григорію Чорному, який прагнув установити дружні стосунки з польським урядом.

 

Навесні 1630 року Трясило очолив антипольське повстання, маючи під рукою десятитисячну О.О. Мурашко. «Похорон кошового» армію. Полки нереєстрового гетьмана захопили Чигиринщину, Київщину, Полтавщину. Свого особистого суперника гетьмана Чорного Трясило наказав стратити.

 

Після того, як козаки протягом трьох тижнів билися з армією коронного гетьмана С. Конецпольського, поляки зазнали відчутних втрат. Виснажений польський полководець запропонував повстанському ватажку підписати мирну угоду, що й було зроблено 29 травня 1630 року. Однак сам Тарас Трясило не бажав додержуватися ніяких домовленостей із поляками; разом   ізчастиною козаків, які поділяли його погляди, нереєстровий гетьман відступив . . . . .

Дмитро Вишневецький народився 1516 року в сімї князя Івана Вишневецького, нащадка турово-пінських князів. Дмитро був старшим із чотирьох синів князя та його дружини Анастасії Олізар, чиї предки були албанськими та сербськими князями і молдавськими господарями.

 

Уперше ім’я Дмитра Вишневецького зустрічається в історичних документах 1545 року — його названо власником кількох сіл на Волині. Вважається, що саме ця людина, яка отримала у своїх соратників прізвисько Байда, у 40-х роках 16 століття стала головним організатором козацтва. Хоча Вишневецького й називають одним із перших українських гетьманів, цієї посади він ніколи не займав, оскільки гетьманство зявилося значно пізніше.

 

У 1548—1549 роках Байда-Вишневецький приєднався до війська Бернарда Претвича і взяв участь у походах на форпост Османської імперії — Очаків. Наступного року Претвич відправив листа до польського короля та Великого князя Литовського Сигізмунда II Августа, в якому зазначив: князь Дмитро — рішучий, хоробрий, має виняткові здібності у воєнній справі. Сигізмунду II Августу . . . . .