Як відомо, з висотою температура повітря знижується на кожні 100 метрів на 0,6° С (6° на 1 км), що невпинно призводить до зміни природних ландшафтів у горах. Така закономірність має назву "висотної поясності", і на її тенденцію географічна широта впливає значно слабше, ніж на вже згадану раніше широтну зональність.

 

За рахунок того, що зміна температури з висотою має сталий характер, у горах сформувалися яруси, в кожному із яких панує відносно стабільний температурний режим, який і є головним чинником формування тих чи інших природних комплексів, які власне і відповідають кожному ярусу. Однак зміна цих поясів (ярусів) залежить від природної зони біля підніжжя гір, та їх висоти. Для прикладу на півночі Євразії представлені тільки чотири пояси, що змінюють один одного від підніжжя до вершини: ліси, пояс кедрового стелюха, гірська тундра, і багаторічні сніги. По мірі просування на південь кількість поясів збільшується. В Альпах виділяють вже п'ять поясів, оскільки вони лежать в помірному поясі, там між 900 та 1800 метрами висоти ростуть ялиново-букові ліси, а нижче 900 метрів - твердолистяні і вічнозелені ліси з чагарниками. Що ж стосується вище 1800 метрів - то дерев стає все менше і менше, так як з висотою температура стає нижчою. Це призводить до формування субальпійських луків, а ще вище - гірської тундри, яка бідна на рослинність, оскільки її середньорічна температура повітря близька до 0° С.

 

У найвищих горах світу - Гімалаях відповідно і найбільше поясів. Це справжня енциклопедія висотної поясності, адже тут по мірі просування в гору можна помітити практично всі природні комплекси - від вологих тропічних лісів у підніжжі, до вічної мерзлоти на їх верхів'ях.

 

Отже як бачимо, висотна поясніть характеризується величезним різнобарв'ям комплексів, на формування яких впливає перш за все зміна температури з висотою, а вже потім географічна широта та кліматичний пояс, у якому знаходиться дана гірська місцевість.