Міфологія

У розділі використано матеріали
розміщені у вільних джерелах.

 


Міфологія (грец. mythos — слово, оповідь, казка) — наука, що вивчає давній фольклор і народні оповіді: міфи, епоси, казки. Міфологічні уявлення існували на певних стадіях розвитку практично усіх народів світу. Якщо європейцям до епохи Великих географічних відкриттів було відомо лише античні міфи, то надалі вони поступово дізнались про наявність міфології у мешканців усіх континентів: Африки, Америки, Австралії, а також Океанії. В Біблії прослідковується відгомін міфологічної епохи семітів. У арабів до прийняття ісламу існувала власна міфологія. Отже, можна вести мову про іманентність міфології у людській свідомості. Час зародження міфологічних образів невизначений. Їх виникнення невід’ємно пов’язане з мовою та свідомістю. Головне завдання міфу — визначити зразки, моделі для будь-якого важливого дійства, створеного людиною, міф слугує для ритуалізації повсякденності, даючи людині змогу знайти сенс життя. Міф — уявлення людини, що передаються з покоління в покоління, про світ, місце людини в ньому, про походженні усього сущого, про Богів і героїв. Специфіка міфів найчіткіше помітна у первісній культурі, де міфи є еквівалентом науки, цілісною системою, термінами якої сприймається і описується світ. Пізніше, коли з міфології виокремилися такі форми суспільної свідомості, як мистецтво, література, наука, релігія, політична ідеологія та ін., в них залишився ряд міфологічних моделей, що зазнали своєрідного переосмислення при включенні до нових структур. Міфи переживають своє друге життя. Особливе значення має їх трансформація у літературному спадку.


 

Міфологія давніх слов'ян

Походження слов'ян є складною і досі однозначно не розв'язаною проблемою. Початок формування окремих слов'янських народів більшість дослідників пов'язує з подіями середини І тис. н. е. Безперервний розвиток слов'янської людності на українських етнічних територіях (Волинь, Прикарпаття, Поділля, Київщина) починається від празької археологічної культури та людності (V—VII ст.). Вона, за твердженням українського історика П. Толочка, започаткувала Київ 1,5 тис. років тому. На початку VIII ст. роль слов'ян у Східній Європі підвищується. Формуються лука-райковецька культура (VIII—IX ст.), культура літописних полян, деревлян, бужан, волинян, уличів, тиверців, хорватів, що склали основу культури Київської Русі. На лівому березі Дніпра, де у VII—X ст. проживали нащадки антів, формуються волинцівська (VII—VIII ст.) і роменська (VIII—IX ст.) культури — сіверяни; салтівська культура — хозари; борщівська культура басейну Оки — в'ятичі. У VIII—IX ст. східне слов'янство вступило у переддержавний період, відбулася культурно-політична консолідація, з'явилася у X ст. перша поліетнічна цивілізація — Київська Русь.

Стрижень етнокультурного комплексу праукраїнців формувався в Південно-Західній Україні (друга половина I тис. н. е.), особливо інтенсивно консолідація праукраїнців відбувалася в межах Київської Русі. Історичні передумови етногенезу (сукупність історичних явищ і процесів, пов'язаних із формуванням етносів) українців формувалися в досить чітких культурно-історичних межах однієї й тієї самої території та певного автохтонного антропологічного субстрату, що сприяло тяглості культурної традиції.

Сторінки