Міфологія

У розділі використано матеріали
розміщені у вільних джерелах.

 


Міфологія (грец. mythos — слово, оповідь, казка) — наука, що вивчає давній фольклор і народні оповіді: міфи, епоси, казки. Міфологічні уявлення існували на певних стадіях розвитку практично усіх народів світу. Якщо європейцям до епохи Великих географічних відкриттів було відомо лише античні міфи, то надалі вони поступово дізнались про наявність міфології у мешканців усіх континентів: Африки, Америки, Австралії, а також Океанії. В Біблії прослідковується відгомін міфологічної епохи семітів. У арабів до прийняття ісламу існувала власна міфологія. Отже, можна вести мову про іманентність міфології у людській свідомості. Час зародження міфологічних образів невизначений. Їх виникнення невід’ємно пов’язане з мовою та свідомістю. Головне завдання міфу — визначити зразки, моделі для будь-якого важливого дійства, створеного людиною, міф слугує для ритуалізації повсякденності, даючи людині змогу знайти сенс життя. Міф — уявлення людини, що передаються з покоління в покоління, про світ, місце людини в ньому, про походженні усього сущого, про Богів і героїв. Специфіка міфів найчіткіше помітна у первісній культурі, де міфи є еквівалентом науки, цілісною системою, термінами якої сприймається і описується світ. Пізніше, коли з міфології виокремилися такі форми суспільної свідомості, як мистецтво, література, наука, релігія, політична ідеологія та ін., в них залишився ряд міфологічних моделей, що зазнали своєрідного переосмислення при включенні до нових структур. Міфи переживають своє друге життя. Особливе значення має їх трансформація у літературному спадку.


 

Смерть Геракла

Много лет прожил Геракл у Кеика со своей женой и детьми. 

Он много странствовал, спасая людей от гибели; наконец он 
предпринял еще один поход, который был последним в его жизни.

Он решил выступить вместе со своим войском и наказать неблагодарного царя Эврита, изгнавшего его когда-то из своего дома. Он подошел к городу Эврита и легко одерлсал над ним победу и завоевал город. Он убил царя Эврита и его трех сыновей, столицу разрушил и взял в плен его дочь, прекрасную Иолу.

Долгое время ждала Геракла Деянира и томилась от неизвестности, не получая от него вестей.

Тоскуя по мужу, Деянира рассказала о своих опасениях за его судьбу своему старшему сыну Гиллу и просила его отправиться на розыски отца.

Когда Гилл готов был уже отправиться в путь, явился посланец Геракла и сообщил Деянира, что муж ее жив и скоро вернется домой, увенчанный победой.

Он рассказал, что Геракл разрушил город Эврита, уничтожил царя и его детей и передал Деянире в подарок пленниц, взятых во время этой войны. С грустью смотрела Деянира на пленниц, обреченных на вечное рабство в чужой стране, и одна из них понравилась ей своей красотой.

 

Из истории Рима

Однажды, во время войны римлян с Ганнибалом, произошёл довольно забавный случай, показавший не только несокрушимость духа римлян, но и их язвительне остроумие, проявившееся в самый критический для Рима момент.

Случай произошёл когда Ганнибал подошёл к стенам Рима и разбил под ними лагерь, что в истории Рима случалось крайне редко и в крайне тяжёлые времена. Именно тогда разнёсся клич, ставший символом чрезвычаной опсности: "Ганнибал у ворот!". Ганнибал уже считал себя хозяином захваченной по праву меча земли, как тут "...узнал он от какого то пленного, поле, где он стоит лагерем, только что продано, да еще без всякой скидки. Выходит, в Риме нашелся покупатель на землю, которую он, Ганнибал, захватил, которой владеет".

Троллинг римлян возымел действие - взбешённый Ганнибал решил отыграться: "Он так возмутился, что тотчас же вызвал глашатая и велел ему объявить: продаются лавки менял, расположенные вокруг римского форума".
(Titus Livius, XXVI, 11).

Но, всё равно, настроение Ганнибала было испорчено - он уже понял, что таких людей ему не победить, и отступил от Рима...

Молот Тора.

Молот Тора. Значение этого символа глубоко уходит корнями в древность. Принято считать, что молот это мифическое оружие, которого на самом деле никогда не было, но некоторые историки и археологи уверены, что подобный предмет был реальным и вероятность его найти, хоть и мала, но существует.

Каково же значение Молота Тора и откуда оно появилось? Для того что бы ответить на этот вопрос необходимо изначально пояснить некоторые вещи. Первое, это кем был владелец этого артефакта.
По преданию Молот, именуемый так же «Мьёльнир», «Герметический Крест», «Крест Джайна», «croix cramponnee», «Солярный Крест» принадлежал богу Тору сыну верховного бога Одина и земной богине Ёрд. Молот был могучим оружием с мощным бойком и короткой рукояткой. Его сила повергала любого врага, а нечисть боялась одного его вида. На сомом деле молот имел максимальную силу только вместе со специальными перчатками, в которых он раскалялся до красна и поясом, удваивающим его силу.

Миф об Орфее и Эвридике

На севере Греции, во Фракии, жил певец Орфей. Чудесный дар песен был у него, и слава о нём шла по всей земле греков.
За песни полюбила его красавица Эвридика. Она стала его женой. Но счастье их было недолговечно. Однажды Орфей и Эвридика были в лесу. Орфей играл на своей семиструнной кифаре и пел. Эвридика собирала

цветы на полянах. Незаметно она отошла далеко от мужа, в лесную глушь. Вдруг ей почудилось, что кто-то бежит по лесу, ломая сучья, гонится за ней, она испугалась и, бросив цветы, побежала назад, к Орфею. Она бежала, не разбирая дороги, по густой траве и в стремительном беге ступила в змеиное гнездо. Змея обвилась вокруг её ноги и ужалила. Эвридика громко закричала от боли и страха и упала на траву. Орфей услышал издали жалобный крик жены и поспешил к ней. Но он увидел, как между деревьев мелькнули большие чёрные крылья, - это Смерть уносила Эвридику в подземное царство.

Коляда — богиня неба

Коляда — давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців — Коленда, молдаван та румунів — Колинда). Один із найбільших та найшановніших персонажів міфології українців. Ім’я походить від слова Коло — давньої назви Сонця (у скіфів Коло — Кеайс).
За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою. Свято Коляди у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов’язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари). З святом Коляди вчені пов’язують першопочатки українського вертепу та театру.

Китайські дракони

Одне з центральних місць в китайській міфології належить драконам. Хоча, на думку істориків, китайські дракони є предками європейських, вони абсолютно не злі і кровожерні. У Піднебесній дракони у своїй більшості були істотами добрими і благодатними. За це їм надавалося безліч почестей. Один з найвищих титулів імператора носив назву «Живого дракона». Драконівська ієрархія складалася з декількох східців. Найвищий ступінь займали літаючі дракони. Їм підкорялися духи-дракони. Нижче йшли земні дракони. Ці дракони раніше вміли літати, але втратили цю здатність. Замикають список дракони, що охороняють скарби — підземні дракони. Дракони, що мають 5 кігтів, називалися лун і стояли вище за ієрархією, ніж ті, що мали 4 кігтя, — ман. 
Окрім цього дракони ділилися по кольорах (жовтий, червоний, зелений, білий і чорний), на лускатих (цзяо), рогатих (цю) і безрогих (чи).
Найважливіше вміння драконів — здатність управляти стихіями. Коли дракони вступають у боротьбу, стихії починають звірствувати, здіймаються хвилі і починається божевільна злива. 
У давньому Китаї в існування драконів вірували не лише звичайні люди, а і досить серйозні учені. Деякі з них навіть намагалися логічно довести їх існування. Драконів любили і поважали. Вони невід'ємна частина китайської культури.

Єгипетський Бог Акер

Акер (за єгипетською міфологією) — староєгипетське божество, шановане як втілення самої Землі, земної тверді, того, що є основою Людини. За переказами, єгипетський Бог Акер також у відповідає за усе, що робиться в підземному царстві, і саме в такій іпостасі ім’я Бога згадується у священних текстах Пірамід. 
Втім, ім’я Акер зустрічається і в інших джерелах, що тільки підкреслює його популярність. Наприклад, фараон Уніс в одному із текстів пірамід згадується як мандрівник по Акеру і Шу. В період Нового Царства невідомим автором або авторами була створена «Книга Акера» — свого роду керівництво для мандрівників по світу мертвих і по підземному світу зокрема. 
Єгипетський Бог Акер, як свідчать легенди, щоночі носить по підземному царству сонячну барку. Це є свідченням того, що підземному світі кипить життя. Єгипетський Бог Акер має в єгипетській міфології навіть свій символ, що називається Руті.

Сторінки