Міфологія

Однажды, во время войны римлян с Ганнибалом, произошёл довольно забавный случай, показавший не только несокрушимость духа римлян, но и их язвительне остроумие, проявившееся в самый критический для Рима момент.

Случай произошёл когда Ганнибал подошёл к стенам Рима и разбил под ними лагерь, что в истории Рима случалось крайне редко и в крайне тяжёлые времена. Именно тогда разнёсся клич, ставший символом чрезвычаной опсности: "Ганнибал у ворот!". Ганнибал уже считал себя хозяином захваченной по праву меча земли, как тут "...узнал он от какого то пленного, поле, где он стоит лагерем, только что продано, да еще без всякой скидки. Выходит, в Риме нашелся покупатель на землю, которую он, Ганнибал, захватил, которой владеет".

Троллинг римлян возымел действие - взбешённый Ганнибал решил отыграться: "Он так возмутился, что тотчас же вызвал глашатая и велел ему объявить: продаются лавки менял, расположенные вокруг римского форума".
(Titus Livius, XXVI, 11).

Но, всё равно, настроение Ганнибала было испорчено - он уже понял, что таких людей ему не победить, и отступил от Рима...

Каково же значение Молота Тора и откуда оно появилось? Для того что бы ответить на этот вопрос необходимо изначально пояснить некоторые вещи. Первое, это кем был владелец этого артефакта.
По преданию Молот, именуемый так же «Мьёльнир», «Герметический Крест», «Крест Джайна», «croix cramponnee», «Солярный Крест» принадлежал богу Тору сыну верховного бога Одина и земной богине Ёрд. Молот был могучим оружием с мощным бойком и короткой рукояткой. Его сила повергала любого врага, а нечисть боялась одного его вида. На сомом деле молот имел максимальную силу только вместе со специальными перчатками, в которых он раскалялся до красна и поясом, удваивающим его силу.

цветы на полянах. Незаметно она отошла далеко от мужа, в лесную глушь. Вдруг ей почудилось, что кто-то бежит по лесу, ломая сучья, гонится за ней, она испугалась и, бросив цветы, побежала назад, к Орфею. Она бежала, не разбирая дороги, по густой траве и в стремительном беге ступила в змеиное гнездо. Змея обвилась вокруг её ноги и ужалила. Эвридика громко закричала от боли и страха и упала на траву. Орфей услышал издали жалобный крик жены и поспешил к ней. Но он увидел, как между деревьев мелькнули большие чёрные крылья, - это Смерть уносила Эвридику в подземное царство.

Коляда — давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців — Коленда, молдаван та румунів — Колинда). Один із найбільших та найшановніших персонажів міфології українців. Ім’я походить від слова Коло — давньої назви Сонця (у скіфів Коло — Кеайс).
За легендою, Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою. Свято Коляди у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов’язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари). З святом Коляди вчені пов’язують першопочатки українського вертепу та театру.

Одне з центральних місць в китайській міфології належить драконам. Хоча, на думку істориків, китайські дракони є предками європейських, вони абсолютно не злі і кровожерні. У Піднебесній дракони у своїй більшості були істотами добрими і благодатними. За це їм надавалося безліч почестей. Один з найвищих титулів імператора носив назву «Живого дракона». Драконівська ієрархія складалася з декількох східців. Найвищий ступінь займали літаючі дракони. Їм підкорялися духи-дракони. Нижче йшли земні дракони. Ці дракони раніше вміли літати, але втратили цю здатність. Замикають список дракони, що охороняють скарби — підземні дракони. Дракони, що мають 5 кігтів, називалися лун і стояли вище за ієрархією, ніж ті, що мали 4 кігтя, — ман. 
Окрім цього дракони ділилися по кольорах (жовтий, червоний, зелений, білий і чорний), на лускатих (цзяо), рогатих (цю) і безрогих (чи).
Найважливіше вміння драконів — здатність управляти стихіями. Коли дракони вступають у боротьбу, стихії починають звірствувати, здіймаються хвилі і починається божевільна злива. 
У давньому Китаї в існування драконів вірували не лише звичайні люди, а і досить серйозні учені. Деякі з них навіть намагалися логічно довести їх існування. Драконів любили і поважали. Вони невід'ємна частина китайської культури.

Акер (за єгипетською міфологією) — староєгипетське божество, шановане як втілення самої Землі, земної тверді, того, що є основою Людини. За переказами, єгипетський Бог Акер також у відповідає за усе, що робиться в підземному царстві, і саме в такій іпостасі ім’я Бога згадується у священних текстах Пірамід. 
Втім, ім’я Акер зустрічається і в інших джерелах, що тільки підкреслює його популярність. Наприклад, фараон Уніс в одному із текстів пірамід згадується як мандрівник по Акеру і Шу. В період Нового Царства невідомим автором або авторами була створена «Книга Акера» — свого роду керівництво для мандрівників по світу мертвих і по підземному світу зокрема. 
Єгипетський Бог Акер, як свідчать легенди, щоночі носить по підземному царству сонячну барку. Це є свідченням того, що підземному світі кипить життя. Єгипетський Бог Акер має в єгипетській міфології навіть свій символ, що називається Руті.