Народний календар про весну

Погода навесні мінлива. Весни бувають короткі і тривалі, ранні та пізні. «Рання весна нічого не варта». Пізня весна сприятливо впливає на розвиток живої природи, вона настає на початку квітня. «Пізня весна не обдурить». Довгі бурульки - до довгої весни. Ранній виліт бджіл - до довгої, затяжної весни.

За фенологічним календарем весна починається з проталин серед білого снігу і зацвітання сірої вільхи, закінчується в пору відцвітання фруктових дерев і опадання плодів в'яза. Середній термін весни близько 85 днів (орієнтовно з 18 березня до 10 червня).

Навесні з південних країн повертаються птахи. У народі кажуть: «Ластівка весну починає, а соловей закінчує».

Згідно з лісовим календарем Біанки, весна, це час масового прильоту птахів на рідні гнізда. Першими прилітають птахи, які  . . . . .

Березень (Явдохи, Сорок Святих, свято св. Алексія, Хрести)

Рік в українців, як і в усіх інших слов'янських народів, складався із двох циклів, відповідно і новоріччя святкувалось двічі. Весняне новоріччя розпочинали зустрічати в день Явдохи (14 березня), це ймення означало буквально «життєславна» і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з покровительством земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.

Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»:

Благослови, Боже,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Ой, весна в човничку,
Літечко в возочку.

У цей день наші предки зустрічали . . . . .

ТО ПЛАЧЕ, ТО СМІЄТЬСЯ

У цьому місяці жовтіє і опадає листя. Це й дало привід назвати місяць жовтнем, а ще його називали грязень, весільник, хмурень, зазимник.

Жовтень — пора холодних дощів, скорочення довготи дня, осіннього бездоріжжя. Місяць-листобій.

Перед початком зими осінь не жалкує фарби. Вітер-листобій зриває листя з дерев і воно шелестить під ногами.

Жовтень — місяць збору плодів. З північних районів прибувають чечітки, згодом — снігурі, які віщують снігопади. Линяють пушні звірі. М’які перини з листя готують собі ведмеді, борсуки, їжаки. Гасають у дубових лісах дикі свині. Спішать нагуляти до зими якомога більше жиру. Залягають в ямах старі соми, окуні, лящі, піскарі та коропи.

Іноді занадяться дрібні, мрячні дощі.

Осінь справляє своє новосілля. Вона несе нам душевний спокій, світлі мрії.

Про жовтень складені численні народні прислів’я, приповідки, прикмети.

В жовтні вигореш мілко, весною посієш рідко, то й уродиться дідько.

В жовтні гріє молотіння хліба, а не піч.

Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою.

Вітер в жовтні із сходу — холодна зима.

Вітер в жовтні із заходу — ...

ДОЩИК СІЄ

Найбільш достовірним є твердження про зв’язок назви місяця з масовим цвітінням вересу вічнозеленого, дуже розгалуженого куща з дрібними листочками.

Вересень — первісток і новосел осені, її заспів і рум’янець. Жовтий місяць, золотоцвіт, листопадник, вечір року. Місяць-хмурень через згасання сонця і часті негоди.

Але ще по-літньому припікає сонечко. Пожовкли трави. Лише де-не-де проглядають жовтуваті сухоцвіти цміну піщаного. В третій декаді місяця (23 вересня) — день осіннього рівнодення, коли день зрівнюється з ніччю. Після цього ніч помітно прибуває, а дні йдуть на зменшення. Частіше випадають дощі.

Шаріють і рум’яняться осики, скидають листя вільха, ясен, клен, липа. Місяць щедрий на плоди — достигли брусниця, глід, горіхи, горобина, груша, дуб, калина, ліщина, обліпиха, ожина, терен, яблуня...

Відлітають птахи. Одні залишають домівку вдень, інші — тільки вночі. Качки, наприклад, при відлітанні шикуються в косий ряд. Журавлі і гуси утворюють клин. У народі його називають журавлиний ключ. І тоді летить над принишклими полями і лісами журавлине «кур-ли... кур-ли...». Піднімають люди голову вверх — кур-ли... кур-ли... Є в цьому хвилюючому крику щось тужливе, як слова прощання, слова вічної розлуки.

Шелестить під ногами осінній лист. У багрянець і золото вбрані дерева. Кружляє, летить листопад. Осінь крокує по землі, щедро віддає людям свої плоди.

НА ЗИМОВИЙ СТІЛ ГОТУЄ ЛАСОЩІ

Колись основним знаряддям для збирання врожаю був серп. На його честь назвали восьмий місяць року — серпень. У білоруській мові цей місяць називають жнивцем — пора збирання хлібів.

Місяць літопроводець, присмерк літа, володар жнив, межа і літа і осені, переддень і передвісник золотої осені. Місяць — зірничник, від яскравих зірниць і ясних зірок.

Йде, спішить до кінця літо. Незабаром зустріч з осінню. Літо червлене спішить до фінішу. На вигонах вигоріли і померкли трави. В природі серпень найспокійніший місяць: ні вогкості, ні суховію, ні пекельної спеки. Закінчується збирання хлібів.

З’являються перші пасма жовтого листя в беріз. Медом пахнуть пасіки, яблуками — садки, сіном — скирди, грибами — ліс і навіть промені сонця — близьким золотом осені. Іноді можна зауважити, як в повітрі пливуть срібні ниточки павутиння. Певна ознака закінчення літа.

В українського народу впродовж століть у процесі виробничої діяльності, постійного спілкування з природою склалися багаті традиційні знання, які давали змогу виживати у нелегких умовах натурального і напівнатурального способу господарювання. Ці знання допомагали хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосуватися до природних умов, здійснювати потрібні виміри й обрахунки, прогнозувати результати праці, пізнавати світ.

Важливе місце у такій діяльності та формуванні поведінки людей посідали знання метеорології і народний календар. Вони чітко визначали етапи господарської діяльності, регламентували працю і час відпочинку. В календарі втілювалися не лише етнічна історія, а й традиційний побут, весь уклад життя народу.

В людей, котрі тривалий час перебували під відкритим небом, — землеробів, мисливців, рибалок, чумаків, пастухів — існувала постійна потреба спостерігати за виглядом хмар, неба, снігу, за станом води, поведінкою тварин, птахів. Ці спостереження давали змогу прогнозувати зміну погоди. Мірошники, які постійно вивчали силу і напрямок вітрів, уміли передбачати наближення бурі й хуртовини; той, хто працював у саду, полі та на городі, навчився прогнозувати наступ заморозків, сльоти, сухої погоди. Відібрані прикмети не лише передаються з покоління в покоління, а й відповідно перевіряються, уточнюються і доповнюються новим досвідом.

КРАСА ЛІТА, СЕРЕДИНА ЦВІТУ

Назва місяця пов’язана з масовим цвітінням липи. Раніше цей місяць називали «липець», або «косець» — від слова косити, «пасень»  —    від слова пасти. В давнину цей місяць ще називали «грозником», бо п’ятнадцять гроз припадало в середньому на липень. «Після дощу   —    земля іменинниця», — говорять у народі. Стомлена під сонцем земля жадібно п’є воду.

Липень — зеніт літа, його екватор, маківка, вершина. Місяць  —    володар тепла, сінозірник. Надія літа, середина цвіту, зелений бенкет року, розкішний, щедрий і багатобарвний.

Липень — один із найжаркіших місяців, тріпоче, тремтить жарке повітря. В його теплі ніжиться різнотрав’я. Луки, поля, гаї пишаються своїми багатобарвними шатами. У повітрі розлитий аромат розквітлої липи. Дозрівають малина, суниці, вишні, смородина, черемха, чорниця.