приказки

Приказки та прислів’я

— то бездонне джерело мудрості, безцінна народна скарбниця. Як витвір народного генія вони супроводжують людство від сивої давнини й до наших днів. Сила, мудрість та поетична краса прислів’їв та приказок засвідчують розум і гумор народу. Зміст їх невичерпний, адже в них від ображено все фізичне, матеріальне та духовне життя людини: З побут, звичаї, історію, мораль, природу, взаємини тощо. Зрозуміла річ, що навести всі приказки та прислів’я неможливо адже вони потребують кількох томів, проте незайве згадати хоч деякі з них, найбільш яскраві та самобутні.

• . . . . .

Зимонька-зима

Зима, як правило, починається з першого снігу. На Заході України сніговий покрив встановлюється переважно в грудні. Так, у Тернополі середня дата його становлення 15 грудня, Львові — 23,     Чернівцях — 27,  Івано-Франківську — 27. У грудні (22)        зареєстрований найкоротший день — день зимового сонцестояння. Це день найнижчого положення сонця в річному ході, пора глибокого спокою живої природи.        Згідно з астрономічним календарем, зима триває три місяці: з грудневого сонцестояння (22 грудня) до березневого рівнодення (21 березня). За календарем метеорологів зима розпочинається тоді, коли середньодобова температура повітря опускається нижче нуля гра­дусів, і закінчується, коли вона піднімається вище відміченого рівня.

У народній творчості зиму характеризували такими епітетами, як злюка, сива чародійка, нескінченна, погана, мокра, важка тощо. Однак її називали також чудовою, м’якою, казали, що вона рум’янить і молодить людей.

Про неї, зиму, існує безліч прислів’їв, прикмет, приказок.

• Без снігу зима — влітку врожаю нема.
• Безхмарність при сильному морозі — утримається .....

ТО ПЛАЧЕ, ТО СМІЄТЬСЯ

У цьому місяці жовтіє і опадає листя. Це й дало привід назвати місяць жовтнем, а ще його називали грязень, весільник, хмурень, зазимник.

Жовтень — пора холодних дощів, скорочення довготи дня, осіннього бездоріжжя. Місяць-листобій.

Перед початком зими осінь не жалкує фарби. Вітер-листобій зриває листя з дерев і воно шелестить під ногами.

Жовтень — місяць збору плодів. З північних районів прибувають чечітки, згодом — снігурі, які віщують снігопади. Линяють пушні звірі. М’які перини з листя готують собі ведмеді, борсуки, їжаки. Гасають у дубових лісах дикі свині. Спішать нагуляти до зими якомога більше жиру. Залягають в ямах старі соми, окуні, лящі, піскарі та коропи.

Іноді занадяться дрібні, мрячні дощі.

Осінь справляє своє новосілля. Вона несе нам душевний спокій, світлі мрії.

Про жовтень складені численні народні прислів’я, приповідки, прикмети.

В жовтні вигореш мілко, весною посієш рідко, то й уродиться дідько.

В жовтні гріє молотіння хліба, а не піч.

Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою.

Вітер в жовтні із сходу — холодна зима.

Вітер в жовтні із заходу — ...

ДОЩИК СІЄ

Найбільш достовірним є твердження про зв’язок назви місяця з масовим цвітінням вересу вічнозеленого, дуже розгалуженого куща з дрібними листочками.

Вересень — первісток і новосел осені, її заспів і рум’янець. Жовтий місяць, золотоцвіт, листопадник, вечір року. Місяць-хмурень через згасання сонця і часті негоди.

Але ще по-літньому припікає сонечко. Пожовкли трави. Лише де-не-де проглядають жовтуваті сухоцвіти цміну піщаного. В третій декаді місяця (23 вересня) — день осіннього рівнодення, коли день зрівнюється з ніччю. Після цього ніч помітно прибуває, а дні йдуть на зменшення. Частіше випадають дощі.

Шаріють і рум’яняться осики, скидають листя вільха, ясен, клен, липа. Місяць щедрий на плоди — достигли брусниця, глід, горіхи, горобина, груша, дуб, калина, ліщина, обліпиха, ожина, терен, яблуня...

Відлітають птахи. Одні залишають домівку вдень, інші — тільки вночі. Качки, наприклад, при відлітанні шикуються в косий ряд. Журавлі і гуси утворюють клин. У народі його називають журавлиний ключ. І тоді летить над принишклими полями і лісами журавлине «кур-ли... кур-ли...». Піднімають люди голову вверх — кур-ли... кур-ли... Є в цьому хвилюючому крику щось тужливе, як слова прощання, слова вічної розлуки.

Шелестить під ногами осінній лист. У багрянець і золото вбрані дерева. Кружляє, летить листопад. Осінь крокує по землі, щедро віддає людям свої плоди.

Літо йде до осені 23 вересня. Це день осіннього рівнодення. Сонце знову, як і в березні, переходить за лінію небесного екватора, але вже не в північній, а в пів­денній півкулі небесної сфери. Настають найкоротші осін­ні дні: ледве сховається сонце — і вже насувається ніч. Поступово скорочується світловий день, холоднішає. У повітрі пливуть павутинки. Золоте, так зване «бабине літо».

Жовтіє листя. Дозрівають плоди. На південь тягнуться зграї птахів. Усе частіше і частіше йдуть дощі, мрячить. «В осінній час, за народним прислів’ям, — сім погід у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, гуде, мете і зверху іде».

Кінцем осені кліматологи й агрономи вважають день, коли середньодобова температура опускається нижче +5 С.

За народним календарем, осінь зустрічається з зимою лише в день осіннього сонцестояння — 22 грудня.

Із осінню пов’язано багато народних прикмет, спостережень, прислів’їв.

• Бджоли восени щільно воском заліплюють вулик, залишаючи ледь помітний отвір — на холодну зиму, залишають його відкритим до теплої зими.
• Білки будують гнізда низько — на .....

НА ЗИМОВИЙ СТІЛ ГОТУЄ ЛАСОЩІ

Колись основним знаряддям для збирання врожаю був серп. На його честь назвали восьмий місяць року — серпень. У білоруській мові цей місяць називають жнивцем — пора збирання хлібів.

Місяць літопроводець, присмерк літа, володар жнив, межа і літа і осені, переддень і передвісник золотої осені. Місяць — зірничник, від яскравих зірниць і ясних зірок.

Йде, спішить до кінця літо. Незабаром зустріч з осінню. Літо червлене спішить до фінішу. На вигонах вигоріли і померкли трави. В природі серпень найспокійніший місяць: ні вогкості, ні суховію, ні пекельної спеки. Закінчується збирання хлібів.

З’являються перші пасма жовтого листя в беріз. Медом пахнуть пасіки, яблуками — садки, сіном — скирди, грибами — ліс і навіть промені сонця — близьким золотом осені. Іноді можна зауважити, як в повітрі пливуть срібні ниточки павутиння. Певна ознака закінчення літа.

КРАСА ЛІТА, СЕРЕДИНА ЦВІТУ

Назва місяця пов’язана з масовим цвітінням липи. Раніше цей місяць називали «липець», або «косець» — від слова косити, «пасень»  —    від слова пасти. В давнину цей місяць ще називали «грозником», бо п’ятнадцять гроз припадало в середньому на липень. «Після дощу   —    земля іменинниця», — говорять у народі. Стомлена під сонцем земля жадібно п’є воду.

Липень — зеніт літа, його екватор, маківка, вершина. Місяць  —    володар тепла, сінозірник. Надія літа, середина цвіту, зелений бенкет року, розкішний, щедрий і багатобарвний.

Липень — один із найжаркіших місяців, тріпоче, тремтить жарке повітря. В його теплі ніжиться різнотрав’я. Луки, поля, гаї пишаються своїми багатобарвними шатами. У повітрі розлитий аромат розквітлої липи. Дозрівають малина, суниці, вишні, смородина, черемха, чорниця.