геологія та мінерали

Отже, сьогодні поговоримо про просте й всім відоме. Але чи це справді так?

Наприклад, чи всі знають, що таке – ПІСОК? Як утворився, яким буває, для чого застосовується?

А, бачимо-бачимо! Будівельна сировина, авжеж! Хто не звертав уваги на купи піску у місцях, де ремонтують дороги чи йде будівництво? Звісно, всі. Але  - чи це все?

Зараз спробуємо трохи розширити горизонт знань про цю просту,а насправді дуже складну і потрібну у різних галузях гірську породу.

Саме так, адже 

ПІСОК – це гірська порода: осадова – тобто утворена, осаджена на дні водойм чи на земній поверхні; уламкова – тобто складається з дрібних уламків різноманітних мінералів та інших гірських порід, стійких до механічного та хімічного впливу; сипка (пухка) – оскільки уламки не зцементовані, не скріплені між собою. 

Утворення? Логіка підказує – якщо уламки, то щось ламалось: руйнувались гірські породи різного складу внаслідок тектонічних рухів, впливу зовнішніх «агресорів» - сонячного опромінення, води, вітру, коливань температури,  розтріскування внаслідок замерзання води у тріщинах і порах порід взимку тощо. 

Піщинки більш-менш обкатані, тобто кутики і краї ніби обточені, округлі – через те, що контактували між собою, вдарялись і терлись під час перенесення водою чи вітром. Чим кругліші зерна – тим довше їх тягнуло і на більшу відстань. Хоча тут можуть бути нюанси залежно від складу та фізичних властивостей уламків. Завершували свою подорож – чи то річковими потоками та потічками, чи то на крилах потужних вітрів, чи разом з льодовиками – крихітки-піщинки у спокійних місцях, нагромаджуючись у вигляді піщаних товщ. 

За розміром уламків ПІСКИ (природні) поділяють на: грубозернисті — зерна розміром 2,00 – 1,00 мм; - великозернисті (крупнозернисті) — 1,00 – 0,50 мм; - середньозернисті — 0,50 – 0,25 мм; - дрібнозернисті — 0,25 – 0,10 мм; - тонкозернисті — 0,10 – 0,05 мм. Ну але в літературі можна зустріти дещо відмінні класифікації (0,1 – 1,00 мм). Осадові породи з часточками такої розмірності називають  . . . . .

     Карбон - унікальний хімічний елемент. Мабуть жоден інший із Періодичної таблиці елемент не наділений такими неймовірними можливостями до перевтілення і здатністю вибудовувати із іншими елементами сполуки, кількість як з можна виміряти сотнями тисяч. Завдяки одному лише Карбону (С, вуглець) сформувалася одна із найважливіших галузей хімії - органічна хімія, яка вивчає численні його сполуки, за винятком карбонатної кислоти та її солей. Однак Карбон унікальний ще й тим, що деякі його ізотопи навіть допомагають із точністю визначати вік речей органічного походження, у яких завжди був і залишається вуглець (дерево, тканина, залишки тварин, шкіра, кістки, тощо). Віднайдений метод такого датування здійснив справжню революцію в науці і породив чимало дискусій та суперечок.

     У 1955 році в Женеві (Швейцарія) відбулася міжнародна конференція з мирного використання атомної енергії. На ній із доповіддю виступав відомий американський фізик Вілларду Франку Ліббі (1908-1980), виступ якого розпочався досить незвично. Вийшовши на трибуну з великою валізою, він вийняв із неї старе взуття, і оголосив що його носив вождь інків 800 років тому. Потім він дістав із валізи уламок весла, і сказав що це весло виготовлене в Давньому Єгипті 3000 років тому. Яким чином вдалося це визначити? Теоретичні основи радіовуглецевого методу датування досить прості. Проте для їх практичного використання довелося провести дуже велику роботу, яку не можна вважати закінченою навіть зараз, як це було видно з наведених прикладів. Для початку потрібно встановити чи насправді вміст ¹⁴С у звичайному Карбоні однаковий для всіх живих організмів. Із цією метою досліджували зразки деревини зі свіжозрубаних дерев у різних місцях земної кулі. Як з'ясувалося . . . . . .

 

Тикий висновок зроблений вченими в результаті багаторічних досліджень ДНК. Міжнародний колектив вчених представив результати десятирічного проекту з розшифрування викопної ДНК із зразків ґрунту вічної мерзлоти. За часом їм вдалося охопити останні 50 тисяч років. Своїм завданням вчені ставили саме розшифрувати всю ДНК в зразках, а не виділяти фрагменти ДНК того чи іншого виду. Це завдання схоже на ті, які вирішує сучасна метагеноміка, але в обговорюваній роботі було проведено й аналіз послідовних тимчасових зрізів. Можна сміливо сказати, що це перша демонстрація можливостей сучасної палеометагеноміки. Вчені змогли уточнити області поширення арктичної флори і фауни в плейстоціні та голоцені, простежити процеси зміни рослинності, занепаду та вимирання . . . . .