населення

Мови світу

Мови світу — мови народів, що населяють (і що населяли раніше) земну кулю. Загальне число від 2,5 до 5 тис. (точну цифру встановити неможливо, оскільки відмінності між різними мовами і діалектами одні­єї мови умовні). У переважній більшості випадків назви народу і мови збігаються. Є, однак, випадки, коли декілька народів розмовляють однією і тією ж мовою. Так, англійською (з невеликими місцевими відмінно­стями) розмовляють англійці, американці США, австралійці, новозела­ндці, англоканадці і деякі інші. Іспанська мова є рідною не тільки для іспанців, але і для більшої частини народів Латинської Америки. Німе­цькою мовою розмовляють німці, австрійці і германо-швейцарці. Як пра­вило, кожний народ говорить однією мовою (іноді діалектні відмінності настільки великі, що спілкування між окремими групами народу без знання загальноприйнятої літературної мови виявляється неможливим). Однак усе більше поширюються випадки двомовності, коли окремі час­тини народу або навіть цілі народи користуються у побуті двома мовами. Двомовність зазвичай має місце в багатонаціональних країнах, де наці­ональні меншини, крім рідної, користуються також мовою найбільш чи­сленної або пануючої нації. Двомовність характерна і для країн масового осідання імігрантів.

Розміщення і густота населення

На Землі заселені майже усі території, придатні для життя людей та їхньої господарської діяльності. Населення світу розселене нерівномірно. Нарівні з великими густонаселеними районами, де понад 1 тис. лю­дей на 1 км2, є неосвоєні області (площа останніх складає бл. 15 % всієї території суходолу). До незаселених областей відносяться приполярні райони (постійні населені пункти є лише на півдні від 78° пн.ш. і на півночі від 54° пд. ш.), високогірні області (практично всі гірські райони, розташовані вище за 5000 м), основна частина гігантських пустель Центральної і Південно-Західної Азії і Північної Африки. У той же час у найбільш густонаселених районах світу, що становлять приблизно 7 % суходолу, зосереджено понад 70 % всього населення світу (області дав­нього штучного зрошування в долинах найбільших річок Південної, Південно-Східної і Східної Азії, долина Нілу в Африці; промислові райони Європи і Північної Америки). Переважна частина населення проживає в Східній (80 %) і Північній (90 %) півкулях, причому в основному на рівнинах, у межах низовин і височин до 500 м, територія яких становить тільки 28 % всього суходолу. У Європі, Австралії і Океанії в таких райо­нах живе понад 9/10 населення. В Африці і Південній Америці значна частина населення проживає в областях, розташованих на висоті 500— 1500 м (відповідно 35,6 і 27,5 %). У Болівії, Афганістані, Ефіопії, Мекси­ці, Перу понад 2/3 населення розміщено в районах, висота яких переви­щує 1000 м (загалом у світі в таких районах проживає 8 % всього насе­лення). У Нідерландах, Польщі, Франції, Японії, США майже всі посе­лення знаходяться на висоті не більше за 500 м (у Нідерландах 1/5 насе­лення живе на захищених греблями територіях, розташованих нижче від рівня моря). У 200-кілометровій смузі вздовж морського узбережжя, яка складає 16 % усього суходолу, зосереджена 1/2 населення світу.

Мегаполіси

Уперше термін «мегаполіс» (від грецьк. megas — великий і polls — місто) був вжитий англійцем Т. Хербертом у XVII ст. для позначення столиць. Тепер так називають особливо великі (в публікаціях ООН — з числом жителів понад 10 млн) міста світу. У 1900 р. у світі нараховувалося всього 10 міст-мільйонерів, у 1955 р. — 61, в 1990 р. — 276. Бл. 40 міст мають населення понад 5 млн чоловік. У 1890 р. перша п'ятірка мегаполісів виглядала так: Лондон — 4,3 млн людей, Нью-Йорк — 2,7; Па­риж — 2,4; Гуанчжоу і Берлін — по 1,6. У 1950 p.: Нью-Йорк — 12,4 млн людей; Лондон — 10,4; Шанхай — 10,3; Рур — 6,9; Токіо — Йокогама (двохцентрова міська система) — 6,7. У 1995 p.: Токіо — Йокогама — 26,8 млн людей; Сан-Паулу — 16,4; Нью-Йорк — 16,3; Мехіко — 15,6; Бомбей — 15,1. Очікується до 2015 p.: Токіо — Йокогама — 28,7 млн людей; Бомбей — 27,4; Лагос — 24,4; Шанхай — 23,4; Джакарта — 21,2.

Урбанізація

Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — процес зростання міського населення і міст з підвищенням їхньої ролі у розвитку суспільства. Голо­вний соціальний зміст урбанізації міститься в особливих міських відно­синах, що охоплюють соціально-професійну і демографічну структуру населення, його спосіб життя, культуру, розміщення продуктивних сил, розселення.

Передумови урбанізації — зростання в містах індустрії, розвиток їх культурних і політичних функцій, поглиблення територіального розподі­лу праці. Для урбанізації характерні приток до міст сільського населення і зростаючий маятниковий рух населення із сільського оточення і най­ближчих дрібних міст у великі міста.

Демографічний вибух

НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ

Демографічний вибух — різке прискорення темпів зростання насе­лення. У країнах, що розвиваються (Азія, Африка, Латинська Америка) цей процес був зумовлений зниженням смертності, особливо дитячої, при збереженні високої народжуваності.

Динаміка чисельності населення

Чисельність населення світу протягом усієї історії людства неухиль­но зростає; лише в окремі, порівняно короткі історичні періоди внаслідок воєн, епідемій, стихійного лиха вона тимчасово знижувалася (напри­клад, від епідемії чуми в XIV ст. загинуло бл. 15 млн людей; від голоду в XIX ст. — 25 млн людей в Індії і майже стільки — в Китаї; від пандемії «іспанки» у Європі після Першої світової війни (1914—1918) померло приблизно 20 млн людей; втрати населення в двох світових війнах стано­вили 60 млн і ще більш значними були непрямі втрати від зниження народжуваності й збільшення смертності).

Протягом тисячоліть населення світу зростало надзвичайно повіль­но, що пояснюється низьким рівнем розвитку виробництва і сильною залежністю людини від природи на ранніх етапах історії. Природне сере­довище обмежувало зростання чисельності первісних людей, основу життя яких складали полювання, рибальство і збиральництво. До кінця палеоліту, за приблизними оцінками, людина освоїла менше за 1/3 сучасної ойкумени (бл. 40 млн км2), а середня густота населення навряд чи перевищувала 8—10 людей на 100 км2.

Сторінки