Все про все ...

     Те, про що з самого початку мріяли португальські моряки - пропливти в Індію навколо Африки, здійснив у 1497 році видатний мореплавець Васко да Гама. Шлях, відкритий ним, був набагато коротшим і зручнішим, ніж шлях через два океани, який довелося освоювати іспанцям. Прянощі потекли до Європи без посередників, через що Венеція і Генуя стали занепадати, а монополія арабів у торгівлі на Близькому Сході була порушена. Португалія отримала блискучі можливості для розвитку і незабаром стала наддержавою свого часу. Просування на південь вздовж африканського узбережжя португальці почали ще на початку ХV століття. Королів Португалії манив шлях до багатих на прянощі островів в Азії. Монополію ж на торгівлю прянощами зберігали араби, які доставляли через Перську затоку перець, корицю та інші приправи, що високо цінувалися в Європі. 3 лютого 1488 року кораблі Бартоломеу Діаша, що вийшов з Лісабона в серпні 1487 року і прямував до Індії, обігнули мис Доброї Надії, і тільки відмова команди, що страждала від голоду, продовжити плавання змусила його повернутися, так і не досягнувши мети. Чергову експедицію, яка мала обігнути Африку, спорядив король Мануель І. Командиром цієї експедиції було призначено Васко да Гаму, якому тоді виповнилося лише 28 років. Він народився в приморському португальському містечку Сініш і належав до старовинного аристократичного роду. Його батько, Іштван да Гама, був головним управителем і суддею міст Сініша та Сільвіша.  Коли у 1492 році французькі корсари захопили каравеллу із золотом, що прямувала із Гвінеї до Португалії, саме Васко да Гамі король доручив відповідальне завдання. На швидкохідній каравелі да Гама пройшов вздовж узбережжя Франції, і захопив усі французькі судна на рейді. На той час це була неймовірно успішна операція.  

В експедиції Васко да Гами брали участь чотири кораблі: "Святий Гавриїл", "Святий Рафаель", "Берріу" та невелике транспортне судно. Вони вирушили з Лісабона 7 липня 1497 року. Експедиція була підготовлена величезними зусиллями Бартоломеу Діаша і забезпечена всім необхідним на три роки плавання. Екіпажі складалися . . . . .

 

     Гусинці - колишнє село на Київщині. Затоплене водами Канівського водосховища у 1971 році. Нині - урочище "Гусинці" на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області. 

Село Гусинці зникло з мапи нашої країни, під час спорудження Канівського водосховища у 1978 році. Лишилась лише церква, яка розташовувалася на найвищій точці села та, на відміну від решти будівель, не була затоплена повністю водою.

Яким же було село до того, як пішло під воду?  В часи Гетьманщини Гусинський хутір належав до Вороньківської сотні. 

     Пізніше Гусинці стали найпівденнішим поселенням Київського повіту Київського намісництва на лівому березі Дніпра. У радянські часи в селі замість нього була артіль. На початку 19 ст.  село входили до складу Переяславського повіту Полтавської губернії. У радянський період в селі була артіль. 

У повоєнні часи біля села була розміщена артилерійська частина - її казарми знаходилися на північно-західній околиці села вздовж старого русла Дніпра.

     Перед затопленням у Гусинці мешкали . . . . .

 

Займає східну частину острова Нова Гвінея, Острови Адміралтейства та частину Соломонових островів.

На прапорі країни розміщено п’ять зірок – це сузір’я Південний Хрест, а червоний і чорний кольори традиційні для мистецтва папуасів. Дивоптах, який зображений у польоті, зустрічається практично лише у Новій Гвінеї.

Країна має сухопутний кордон лише на заході з Індонезією, на півдні країна омивається водами Коралового моря, з півночі та сходу – водами Тихого океану.

Столиця Папуа Нової Гвінеї – місто Порт-Морсбі.

Площа країни – 462 840 км².

Населення країни становить понад 6 млн осіб. Основу населення складають меланезійці, папуаси, негрито, мікронезійці та полінезійці.

Значна частина населення країни до цих пір веде . . . . . .

     Градусна сітка Землі такий же важливий елемент географічної карти, як і її масштаб чи умовні позначення. Як відомо, вона складається із умовних ліній - паралелей, які допомагають визначати положення об'єктів відносно Екватора, та меридіанів, які своєю чергою ці паралелі перетинають, сполучаючи полюси Землі. Якщо ж паралелі визначають широту, то меридіани - довготу місцевості. Однак якщо з паралелями все зрозуміло, і найголовнішою серед них є Екватор (найдовшою, і тією що ділить світ на дві півкулі), то з меридіанами ніколи не було все так просто, адже умовна лінія розподілу світу на дві півкулі (Західну та Східну) - це результат численних компромісів між географами і навіть математиками.

     На карті світу є два меридіани, які слугують межею між Західною та Східною півкулями - це Нульовий меридіан та Лінія зміни дат. Саме так, остання лінія є такою ж важливою складовою градусної сітки Землі, як і Екватор чи Нульовий меридіан. Але як ми вже зазначали, Нульовий меридіан, а вірніше його місце проведення є результатом численних компромісів серед географів минулого, і "нульовий" меридіан був не завжди на тому місці, де він проходить сьогодні. Приміром німецький картограф Герард Меркатор в XVI столітті розміщував на своїх картах "нульовий" меридіан безпосередньо посеред Атлантики (десь приблизно на 25° зх.д.), і він проходив через Канарські острови. На більш пізніх картах в якості точки відліку довгот Землі використовувалися Азорські острови, а при створенні географічного атласу Абрахама Ортеліуса в 1570 році - острови Зеленого Мису (Кабо-Верде). У 1634 році на конференції, скликаній французьким кардиналом Рішельє, було запропоновано використовувати найзахідніший острів Канарського архіпелагу - Ієрро (Ферро) в якості точки відліку довгот на планеті.

У певні періоди історії використовувалося кілька "нульових" меридіанів. Наприклад для бразильських географів нульовий меридіан . . . . .

 

     Равенна - місто в Італії (провінція Емілія-Романья), яке розташоване за 10 кілометрів від узбережжя Адіатичного моря та за 60 кілометрів на південь від гирла річки По. Сьогодні тут проживає лише 152 тисячі жителів. 

Равенна заснована в ІІ столітті до нашої ери, і почала швидко розвиватися, проте відомою в історії вона стала саме як "Остання столиця Західної Римської імперії". Вся справа в тому, що епоха Великого Переселення Народів стада важким випробуванням для Римської імперії, і вона не змогла справитися із цим серйозним викликом. Західна частина постраждала значно більше, особливо через нашестя вестготів, вандалів, а пізніше і гунів, що призвело до її падіння, хоча в цей же час Римська імперія розділилася за політичними мотивами на Західну та Східну. Рим швидко втратив своє політичне і стратегічне значення. Це було пов'язано не лише із перенесенням столиці до Константинополя в 325 році, але й суто географічними моментами. Була величезна потреба переносити центр управління північніше. В 394 році таким містом на короткий час став Мілан (Медіоланум), однак через облогу вестготів на чолі із Алларіхом, імператор Західної Римської імперії Гонорій офіційно в 402 році переніс столицю в Равенну, яка мала значно ліпшу географію, і можливість захистити місто на випадок нападу. 

     Завдяки столичному статусу, Равенна перетворилася на . . . . .