Цікаво знати

Займає східну частину острова Нова Гвінея, Острови Адміралтейства та частину Соломонових островів.

На прапорі країни розміщено п’ять зірок – це сузір’я Південний Хрест, а червоний і чорний кольори традиційні для мистецтва папуасів. Дивоптах, який зображений у польоті, зустрічається практично лише у Новій Гвінеї.

Країна має сухопутний кордон лише на заході з Індонезією, на півдні країна омивається водами Коралового моря, з півночі та сходу – водами Тихого океану.

Столиця Папуа Нової Гвінеї – місто Порт-Морсбі.

Площа країни – 462 840 км².

Населення країни становить понад 6 млн осіб. Основу населення складають меланезійці, папуаси, негрито, мікронезійці та полінезійці.

Значна частина населення країни до цих пір веде . . . . . .

     Градусна сітка Землі такий же важливий елемент географічної карти, як і її масштаб чи умовні позначення. Як відомо, вона складається із умовних ліній - паралелей, які допомагають визначати положення об'єктів відносно Екватора, та меридіанів, які своєю чергою ці паралелі перетинають, сполучаючи полюси Землі. Якщо ж паралелі визначають широту, то меридіани - довготу місцевості. Однак якщо з паралелями все зрозуміло, і найголовнішою серед них є Екватор (найдовшою, і тією що ділить світ на дві півкулі), то з меридіанами ніколи не було все так просто, адже умовна лінія розподілу світу на дві півкулі (Західну та Східну) - це результат численних компромісів між географами і навіть математиками.

     На карті світу є два меридіани, які слугують межею між Західною та Східною півкулями - це Нульовий меридіан та Лінія зміни дат. Саме так, остання лінія є такою ж важливою складовою градусної сітки Землі, як і Екватор чи Нульовий меридіан. Але як ми вже зазначали, Нульовий меридіан, а вірніше його місце проведення є результатом численних компромісів серед географів минулого, і "нульовий" меридіан був не завжди на тому місці, де він проходить сьогодні. Приміром німецький картограф Герард Меркатор в XVI столітті розміщував на своїх картах "нульовий" меридіан безпосередньо посеред Атлантики (десь приблизно на 25° зх.д.), і він проходив через Канарські острови. На більш пізніх картах в якості точки відліку довгот Землі використовувалися Азорські острови, а при створенні географічного атласу Абрахама Ортеліуса в 1570 році - острови Зеленого Мису (Кабо-Верде). У 1634 році на конференції, скликаній французьким кардиналом Рішельє, було запропоновано використовувати найзахідніший острів Канарського архіпелагу - Ієрро (Ферро) в якості точки відліку довгот на планеті.

У певні періоди історії використовувалося кілька "нульових" меридіанів. Наприклад для бразильських географів нульовий меридіан . . . . .

 

     Равенна - місто в Італії (провінція Емілія-Романья), яке розташоване за 10 кілометрів від узбережжя Адіатичного моря та за 60 кілометрів на південь від гирла річки По. Сьогодні тут проживає лише 152 тисячі жителів. 

Равенна заснована в ІІ столітті до нашої ери, і почала швидко розвиватися, проте відомою в історії вона стала саме як "Остання столиця Західної Римської імперії". Вся справа в тому, що епоха Великого Переселення Народів стада важким випробуванням для Римської імперії, і вона не змогла справитися із цим серйозним викликом. Західна частина постраждала значно більше, особливо через нашестя вестготів, вандалів, а пізніше і гунів, що призвело до її падіння, хоча в цей же час Римська імперія розділилася за політичними мотивами на Західну та Східну. Рим швидко втратив своє політичне і стратегічне значення. Це було пов'язано не лише із перенесенням столиці до Константинополя в 325 році, але й суто географічними моментами. Була величезна потреба переносити центр управління північніше. В 394 році таким містом на короткий час став Мілан (Медіоланум), однак через облогу вестготів на чолі із Алларіхом, імператор Західної Римської імперії Гонорій офіційно в 402 році переніс столицю в Равенну, яка мала значно ліпшу географію, і можливість захистити місто на випадок нападу. 

     Завдяки столичному статусу, Равенна перетворилася на . . . . .

Баобаби - це унікальні дерева, справжні велетні саван та рідколісь Африки, однак їх ареал не обмежується лише саванами. Наприклад їх можна зустріти навіть у перемінно-вологому кліматі континенту. Однак в останні кількасот років кількість баобабів на материку зменшилася. Тут не лише винна людина і її діяльність. Більшість експертів сходяться на думці, що причиною гибелі баобабів є все ті ж кліматичні зміни, до яких ці дерева пристосуватися наразі не можуть. Пропонуємо вашій увазі кілька цікавих фактів про баобаби.

1. Баобаби - це одні із найтовстіших дерев у світі. Товщина їхнього стовбура може досягати в обхваті до 40 метрів. Найтовстіших бабаб має обхват 44 метри, і росте він на півночі Замбії. 

2. Баобаби - справжні довгожителі рослинного світу. Вони живуть в середньому від 1000 до 3000 років, однак є й дерева які живуть понад 5500 років, як приміром найстарвший офіційно визнаний баобаб на Землі (Сенегал). 

3. Визначити вік дерева баобаба досить складно, адже це дерево не має річних кілець в силу власної анатолічної будови. Найкращий спосіб з'ясувати його вік - враховувати умови зростання деревини і за допомогою діаметра стовбура вирахувати його вік. Щороку деревина прибавляє до діаметра стовбура від 1 до 4 сантиметрів в залежності від природних умов. Також використовують радіоізотопний метод. 

4. В організмі баобаба може міститися до 800 літрів води. Хоч деревина має незначну висоту (лише до 20 метрів), однак її маса . . . . .

 

Село ПУСТОВІЙТІВКА розташоване на лівому березі річки СУЛА ( притоки ДНІПРА). За переказами, назва села Пустовійтівки походить від прізвища козака Пустовійта, який заснував тут перше поселення. За іншою легендою, село отримало свою назву від того, що посада війта була відсутня, або пуста, звідси Пустовійтівка. Цікаво, що поруч існувало село Війтівка.

Село ПУСТОВІЙТІВКА відоме з 1252 року. На ближньому хуторі Пустовійтівки народився Петро Іванович Калнишевський - кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765 - 1775 ), політичний в'язень Російської імперії. Вшановуючи пам'ять останньому кошовому Запорізької Січі Петру Калнишевському, у селі створено історико-меморіальний комплекс  "Батьківщина кошового отамана Петра Калнишевського". Неподалік села розташований . . . . .

 

Колись "Фабричний", а тепер "Іржавий". Саме так журналісти охрестили у пресі пояс на мапі США, який простягається від Великих Американських озер до атлантичного узбережжя країни. Свою назву він отримав через величезну кількість зачинених і зупинених підприємств машинобудівної, металургійної, хімічної, важкої, легкої та інших галузей промисловості. Промислова революція у США, яка розпочалася наприкінці ХІХ століття перетворила цей регіон в гігантський промисловий район, де вироблялося понад 65% усієї промислової продукції США. Так було до середини 1970-х років, коли промислові підприємства почали поступово зачинятися, і цілі міста почали занепадати. Цілі промислові гіганти перетворювали на купу іржавого брухту (звідси й назва). Сотні тисяч жителів міст так званого "Іржавого поясу" втратили роботу, і виїхали в інші штати. Найбільший відтік працездатного населення спостерігався у таких містах як містах Буффало, Рочестер, Сірак'юс, Піттсбург, Аллентаун, Ері, Клівленд, Толідо, Янгстаун, Детройт, Флінт, Лансинг, Гері, Індіанаполіс, Саут-Бенд, Мілвокі, Чикаго, Сприінгфілд, Дулут. Детройт - один із найбільш показових. Колись процвітаюче місто-мільйонер, і найбільший у країні . . . . .