Цікаво знати

Майже в центрі півострова Мала Азія знаходиться озеро Туз, яке колись було другим за площею і об'ємом води в Туреччині. Зараз його площа коливається в межах 1-2 тисячі км². Солоність води становить понад 300‰, і ця особливість озера відображена у його назві: «Tuz Gölü» у перекладі турецької мови означає «солоне озеро». Займаючи тектонічну депресію на центральному плато, Туз живиться двома струмками, а також ґрунтовими та поверхневими водами, але не має стоку. У місцях впадання струмків утворилися солонуваті болота. Більшу частину року озеро дуже мілке – до 0,4 метрів глибиною. Взимку частина солі розчиняється у прісній воді, яка потрапляє в озеро з атмосферними опадами та поверхневим стоком, а до серпня воно пересихає, оголюючи 30-сантиметровий шар солі. Це дозволило Туреччині створити три соляні шахти, що виробляють . . . . .

1. Піренеї - це відносно невелика за площею гірська система Європи, що розташована на півдні Франції та півночі Іспанії. В Піренейських горах лежить гірська країна Андорра. Таким чином Піренеї охоплюють територію трьох європейських держав. 

2. Назва "Піренеї" походить від імені героїні грецьких епосів - Піріни (грец. "вогонь", "пожежа") яка була дочкою Бебрікса, і була зґвалтована Гераклом. Перелякана народженням змії, вона втекла у гори, де і померла. Геродот позначив і вперше використав її на мапі Ойкумени у 450 році до н. е., і повідав про цю легенду. 

3. Незважаючи на свою назву, гори Піренеї вкривають лише 6% території Піренейського півострова. Саме по цій причині його часто називають саме Іберійським півостровом, а не Піренейським, оскільки Португалія, яка на ньому знаходиться, немає жодного стосунку до Піренеїв. 

4. Загальна площа Піренеїв становить 20 тисяч км². Вони простягаються із північного заходу на південний схід на 450 кілометрів. Крайній західний схил Піренеїв виходить майже до самісінького узбережжя Срібного берега Біскайської затоки (Атлантичний океан), а крайній східний схил майже досягає узбережжя Середземного моря в районі Барселони (Іспанія). 

5. Найвищою вершиною Піренеїв є . . . . .

Річки здавна використовувалися людиною у господарських цілях, і не лише для зрошування, рибальства чи судноплавства. Пригадайте водяні млини, і ви зрозумієте в чому ще полягало їхнє значення. Люди давно запримітили, наскільки може бути корисним рух води в річці, і як його можна використовувати з користю для себе. З науково-технічним розвитком людства та збільшенням потреб в електроенергії, ХХ століття перетворилося на справжню "еру гідроенергетики", адже саме тоді розпочалося активне їх спорудження. Великі річки світу, такі як Парана, Янцзи, Єнісей, і навіть Дніпро були хорошим місцем для спорудження на них гідроелектростанцій. Важливим чинником продуктивності роботи цього типу електростанцій була повноводність річок. Чим більшою вона була, тим більше енергії могла дати гребля. Звісно екологічні наслідки для річок через розбудову гребель були жахливими, незалежно від того, де вони споруджувалися. Іноді ці наслідки нівелювали економічне значення гребель (достатньо пригадати, як гине український Дніпро, і як до цього доклала руку гідроенергетика). Однак якщо повертатися до продуктивності гідроелектростанцій, тут слід вдатися до досвіду Китаю, адже саме в цій країні знаходиться найпотужніша ГЕС світу. Інакше й бути не могло. Якщо країною протікає найбільша і наповноводніша річка Азії (Янцзи, 6200 км довжиною), і є найглибшою на всьому континеті (друга за глибиною після африканської річки Конго), то поява такого енергетичного гіганта є справою часу, адже гідроенергетика для "Піднебесної" в останні десятиліття є пріоритетним напрямком.

 

"Три ущелини" ("Санся") — найбільша у світі діюча гідроелектростанція за встановленою потужністю 22,5 ГВт. Вона розташована на річці Янцзи в провінції Хубей (Китай). «Три ущелини» також є найбільшою за масою спорудою у світі.  Її бетонна гребля є суцільною, і важить понад 65,5 мільйонів тон. Утворене греблею водосховище містить 39,3 км³ води. Для його заповнення . . . . .

 

У горах Камеруну (Африка) на висоті понад 1050 метрів над рівнем моря розташоване на перший погляд звичайне гірське озеро, яке місцеві називають Ньйос (Ніос), і розташоване у кратері вулкану. Здавалося б нічого особливого, якби не той факт, що в одну із ночей озеро миттєво вбило до 2000 місцевих мешканців, і з того часу отримадо дурну славу в усьому Камеруні. Ця подія ввійшла в історію гідрологічної науки як найбільша лімнологічна катастрофа (лімнологія - розділ гідрології, що вивчає озера). Це була не повінь, чи раптовий родив води, і навіть не його раптове висихання чи ще якесь небезпечне явище. 

 

У ніч з 20 на 21 серпня 1986 року це озеро викинуло зі свого дна величезну кількість вуглекислого газу та сірководню, які поширилися на десятки кілометрів від озера, і вбили все живе (людей і тварин) що траплялися на їх шляху. Майже 1.5 км³ вуглекислого газу спокійно собі "лежали" на дні 260-метрового глибиною озера, поки в результаті землетрусу або зсуву берега озера вони раптово не піднялися на поверхню (існує точка зору, що спровокувати викид вуглекислого газу могло навіть раптове зниження атмосферного тиску).  Протягом ночі навколо озера у кількох селищах загинула . . . . .

 

Нільський крокодил - найбільший і наймасивніший плазун Африки, який здавна наганяв жах на мандрівників та купців, що зупинялися біля водойм Східної Африки для перепочинку. Більшість зоологів вважають саме цей вид крокодилів найбільшим у світі. Його довжина може сягати 9 метрів, а маса до 1500 кілограмів. Принаймні саме такі параметри мав крокодил, що був виловлений в Уганді в 1994 році. Це змусило переглянути вчених твердження про те, що нільський крокодил менший за гребінчастого, і породило багато дискусій. Ще більше суперечок в кликає середня тривалість життя цієї рептилії. В неволі нільський крокодил прожив не більше 72 років, однак місцеві африканські аборигени стверджували, що бачили одного і того ж крокодила цього виду кілька поколінь їх предків. Це означає що вони у дикій природі можуть жити до 100 років, а можливо й більше. 

Нільські крокодили ведуть напівводний спосіб життя. На берег водойм вони виходять лише . . . . .

 

Республіка Замбія – країна у Південній Африці, без виходу до моря, межує з Демократичною Республікою Конго, Танзанією, Малаві, Мозамбіком, Зімбабве, Ботсваною, Намібією та Анголою (на фото). До 1964 р. – колонія Великої Британії із назвою Північна Родезія.

Столиця: місто Лусака.

Офіційна мова: англійська, але насправді тут поширені понад 60 різних аборигенних мов.

Населення зосереджене переважно навколо Лусаки на півдні й Коппербелта на північному заході. Замбія – етнічно різноманітна, в країні живуть 73 різні племена. Під час перепису населення 2010 року 99,2 % були чорношкірими африканцями, а 0,8 % населення складалися з інших расових груп.

Грошова одиниця: замбійська квача (на фото сучасні та деякі старі монети і банкноти). На банкнотах зображений . . . . .

Отже, сьогодні поговоримо про просте й всім відоме. Але чи це справді так?

Наприклад, чи всі знають, що таке – ПІСОК? Як утворився, яким буває, для чого застосовується?

А, бачимо-бачимо! Будівельна сировина, авжеж! Хто не звертав уваги на купи піску у місцях, де ремонтують дороги чи йде будівництво? Звісно, всі. Але  - чи це все?

Зараз спробуємо трохи розширити горизонт знань про цю просту,а насправді дуже складну і потрібну у різних галузях гірську породу.

Саме так, адже 

ПІСОК – це гірська порода: осадова – тобто утворена, осаджена на дні водойм чи на земній поверхні; уламкова – тобто складається з дрібних уламків різноманітних мінералів та інших гірських порід, стійких до механічного та хімічного впливу; сипка (пухка) – оскільки уламки не зцементовані, не скріплені між собою. 

Утворення? Логіка підказує – якщо уламки, то щось ламалось: руйнувались гірські породи різного складу внаслідок тектонічних рухів, впливу зовнішніх «агресорів» - сонячного опромінення, води, вітру, коливань температури,  розтріскування внаслідок замерзання води у тріщинах і порах порід взимку тощо. 

Піщинки більш-менш обкатані, тобто кутики і краї ніби обточені, округлі – через те, що контактували між собою, вдарялись і терлись під час перенесення водою чи вітром. Чим кругліші зерна – тим довше їх тягнуло і на більшу відстань. Хоча тут можуть бути нюанси залежно від складу та фізичних властивостей уламків. Завершували свою подорож – чи то річковими потоками та потічками, чи то на крилах потужних вітрів, чи разом з льодовиками – крихітки-піщинки у спокійних місцях, нагромаджуючись у вигляді піщаних товщ. 

За розміром уламків ПІСКИ (природні) поділяють на: грубозернисті — зерна розміром 2,00 – 1,00 мм; - великозернисті (крупнозернисті) — 1,00 – 0,50 мм; - середньозернисті — 0,50 – 0,25 мм; - дрібнозернисті — 0,25 – 0,10 мм; - тонкозернисті — 0,10 – 0,05 мм. Ну але в літературі можна зустріти дещо відмінні класифікації (0,1 – 1,00 мм). Осадові породи з часточками такої розмірності називають  . . . . .