Цікаво знати

Отже, сьогодні поговоримо про просте й всім відоме. Але чи це справді так?

Наприклад, чи всі знають, що таке – ПІСОК? Як утворився, яким буває, для чого застосовується?

А, бачимо-бачимо! Будівельна сировина, авжеж! Хто не звертав уваги на купи піску у місцях, де ремонтують дороги чи йде будівництво? Звісно, всі. Але  - чи це все?

Зараз спробуємо трохи розширити горизонт знань про цю просту,а насправді дуже складну і потрібну у різних галузях гірську породу.

Саме так, адже 

ПІСОК – це гірська порода: осадова – тобто утворена, осаджена на дні водойм чи на земній поверхні; уламкова – тобто складається з дрібних уламків різноманітних мінералів та інших гірських порід, стійких до механічного та хімічного впливу; сипка (пухка) – оскільки уламки не зцементовані, не скріплені між собою. 

Утворення? Логіка підказує – якщо уламки, то щось ламалось: руйнувались гірські породи різного складу внаслідок тектонічних рухів, впливу зовнішніх «агресорів» - сонячного опромінення, води, вітру, коливань температури,  розтріскування внаслідок замерзання води у тріщинах і порах порід взимку тощо. 

Піщинки більш-менш обкатані, тобто кутики і краї ніби обточені, округлі – через те, що контактували між собою, вдарялись і терлись під час перенесення водою чи вітром. Чим кругліші зерна – тим довше їх тягнуло і на більшу відстань. Хоча тут можуть бути нюанси залежно від складу та фізичних властивостей уламків. Завершували свою подорож – чи то річковими потоками та потічками, чи то на крилах потужних вітрів, чи разом з льодовиками – крихітки-піщинки у спокійних місцях, нагромаджуючись у вигляді піщаних товщ. 

За розміром уламків ПІСКИ (природні) поділяють на: грубозернисті — зерна розміром 2,00 – 1,00 мм; - великозернисті (крупнозернисті) — 1,00 – 0,50 мм; - середньозернисті — 0,50 – 0,25 мм; - дрібнозернисті — 0,25 – 0,10 мм; - тонкозернисті — 0,10 – 0,05 мм. Ну але в літературі можна зустріти дещо відмінні класифікації (0,1 – 1,00 мм). Осадові породи з часточками такої розмірності називають  . . . . .

     Те, про що з самого початку мріяли португальські моряки - пропливти в Індію навколо Африки, здійснив у 1497 році видатний мореплавець Васко да Гама. Шлях, відкритий ним, був набагато коротшим і зручнішим, ніж шлях через два океани, який довелося освоювати іспанцям. Прянощі потекли до Європи без посередників, через що Венеція і Генуя стали занепадати, а монополія арабів у торгівлі на Близькому Сході була порушена. Португалія отримала блискучі можливості для розвитку і незабаром стала наддержавою свого часу. Просування на південь вздовж африканського узбережжя португальці почали ще на початку ХV століття. Королів Португалії манив шлях до багатих на прянощі островів в Азії. Монополію ж на торгівлю прянощами зберігали араби, які доставляли через Перську затоку перець, корицю та інші приправи, що високо цінувалися в Європі. 3 лютого 1488 року кораблі Бартоломеу Діаша, що вийшов з Лісабона в серпні 1487 року і прямував до Індії, обігнули мис Доброї Надії, і тільки відмова команди, що страждала від голоду, продовжити плавання змусила його повернутися, так і не досягнувши мети. Чергову експедицію, яка мала обігнути Африку, спорядив король Мануель І. Командиром цієї експедиції було призначено Васко да Гаму, якому тоді виповнилося лише 28 років. Він народився в приморському португальському містечку Сініш і належав до старовинного аристократичного роду. Його батько, Іштван да Гама, був головним управителем і суддею міст Сініша та Сільвіша.  Коли у 1492 році французькі корсари захопили каравеллу із золотом, що прямувала із Гвінеї до Португалії, саме Васко да Гамі король доручив відповідальне завдання. На швидкохідній каравелі да Гама пройшов вздовж узбережжя Франції, і захопив усі французькі судна на рейді. На той час це була неймовірно успішна операція.  

В експедиції Васко да Гами брали участь чотири кораблі: "Святий Гавриїл", "Святий Рафаель", "Берріу" та невелике транспортне судно. Вони вирушили з Лісабона 7 липня 1497 року. Експедиція була підготовлена величезними зусиллями Бартоломеу Діаша і забезпечена всім необхідним на три роки плавання. Екіпажі складалися . . . . .

 

4 жовтня 1582 року папа Римський Григорій XIII запровадив у Римі новий реформований календар, який згодом був названий на його честь - григоріанським. 

     Будучи любителем астрономії і природи, він як і всі служителі церкви, помітили що календар Юлія Цезаря (юліанський) вже у середині XVI століття почав поступово збиватися, і утворилася зайва ціла декада. Після тривалих досліджень було з'ясовано, що календар Юлія Цезаря містив певні неточності в обрахунках, а саме у тривалості року. Вважалося що тривалість року становить 365 діб та 6 годин, однак у реальності рік був коротшим за своєю тривалістю аж на 11 хвилин. Саме ці зайві хвилин і спровокували випередження людського календаря від реального аж на 10 діб. Аби у майбутньому такої проблеми не виникало, папа Римський Григорій XIII вилучив цю зайву декаду, і щоб у майбутньому такої проблеми більше не було, він постановив останній рік кожного  століття не робити високосним, і залишати високосним лише останній рік четвертого століття. Тобто 1700, 1800 і 1900 роки не були високосними, хоча по розрахунку мали б бути саме такими. А от 2000 рік був високосним, оскільки він йшов четвертим після них. 2100, 2200 та 2300 роки теж не будуть високосними, хоча й будуть йти четвертими за розрахунком після невисокосних.  

     Після запровадження нового . . . . .