Африка

Дослідження Африки

Початковий етап (II тис. до н. е. — VІ ст.)

Давні єгиптяни освоювали північну частину континенту, просуваю­чись уздовж узбережжя від гирла Нілу до затоки Сидр, проникали в Ара­війську, Лівійську і Нубійську пустелі. Бл. 609—595 pp. до н. е. фінікійці на єгипетській службі здійснили морську подорож навколо Африки. Бл. 500—470 pp. до н. е. карфагенянин Ганнон здійснив експедицію уздовж західного узбережжя континенту. Згідно із записом на плиті, залишеній ним в одному з храмів Карфагена, він досяг внутрішньої частини Гвіней­ської затоки, куди європейці потрапили лише через дві тисячі років. У період римського володарювання і пізніше рибальські судна досягали Канарських о-вів, римські полководці і мандрівники проникали глибо­ко в Лівійську пустелю (Л. К. Бальб, С. Флакк). У 525 р. візантійський купець, мореплавець і географ Козьма Індікоплов піднявся у верхів'я Нілу, перетнув Червоне море і відвідав узбережжя Східної Африки. Він залишив 12-томний твір, що служив єдиним для свого часу джерелом відомостей про р. Ніл і суміжні території.

Другий етап — арабські походи (VII—XIV ст.)

Після завоювання Північної Африки . . . . .

Африка, загальна характеристика

Африка — материк, другий за величиною після Євразії. Площа — 29,2 млн км2 (з островами 30,3 млн км2), що становить майже 1/5 части­ну всієї суші земної кулі. Довжина від північного мису Ель-Аб'яд (Рас-Енгела) до південного мису Голковий майже 8000 км, ширина між миса­ми Альмаді і Хафун 7500 км. На заході омивається Атлантичним океа­ном, на півночі — Середземним морем, на північному сході — Червоним морем, зі сходу — Індійським океаном. Береги порізані слабо; найбільш велика затока — Гвінейська, найбільший півострів — Сомалі. У геологі­чному відношенні переважно платформа з докембрійською кристаліч­ною основою, перекритою більш молодими осадочними породами. Скла­дчасті гори розташовуються лише на північному заході (Атлас) і на півдні (Капські гори). Середня висота над рівнем моря — 750 м. У рельєфі пере­важають високі складчасті рівнини, плато і плоскогір'я; у внутрішніх районах — великі тектонічні западини (Калахарі в Південній Африці, Конго в Центральній Африці тощо). Від Червоного моря і до р. Замбезі Африка роздроблена найбільшою у світі системою скидних западин, ча­стково зайнятих озерами (Танганьїка, Ньяса та інші). По краях западин розташовані вулкани Кіліманджаро (5895 м, найвища точка Африки), Кенія тощо.

Ератосфен

Ератосфен (бл. 275—194 pp. до н. е.) — один з найвідоміших учених античності. Особливо прославили Ератосфена праці з астрономії, географії і математики, однак він успішно працював і в галузях філології, поезії, музики і філософії, за що сучасники дали йому прізвисько Пен-татл, тобто Багатоборець. Ератосфен народився в Африці, в Кирені. Навчався спочатку в Александрії, а потім в Афінах. Очевидно, завдяки чудовій освіті й різноманітності інтересів бл. 245 р. до н. е. Ератосфен отримав від Птолемея III Евергета запрошення повернутися в Алексан-дрію, щоб стати вихователем спадкоємця престолу і очолити Александ-рійську бібліотеку. На жаль, його твори не збереглися, від них залишилися тільки фрагменти. Ератосфен є засновником наукової географії. В його «Географії» у 3 книгах містилася історія географічних відкриттів, а також розглядався ряд фізичних і математичних проблем, пов'язаних з географією, включаючи ідею про сферичну форму Землі та опис її поверхні. Однак найвизначнішим досягненням Ератосфена . . . .

Сторінки