Аварії на залізничному полотні трапляються не часто. Залізничний транспорт у 10 разів безпечніший за автомобільний. Можливість залишитися живим і одержати мінімальні ушкодження при аварії поїзда багато в чому залежить від дій пасажира. При загрозі аварії поїзда необхідно добре триматися за поручні або щось стійке, а також впертися ногами у сидіння, стінку вагона. Безпечніше бути на нижній полиці й спиною до напрямку руху потяга. Необхідно швидше вибратися із вагона. Звичайні шляхи евакуації — через виходи. При цьому краще виходити на той бік, де немає рейок для зустрічного руху. За необхідності можна використовувати вікна — аварійні виходи.

Пожежа у поїзді має специфічні особливості. В обмеженому просторі вагона зосереджено багато людей. Температура повітря у вагоні швидко підвищується, до того ж при горінні виділяються отруйні гази. Вузькі коридори утруднюють евакуацію пасажирів.
Для створення і гарантії безпеки у вагонах сучасної конструкції встановлена пожежна сигналізація і передбачені аварійні виходи — зазвичай вони розміщені у вікнах пасажирських купе № 3 і № 6.

  Природні умови по-різному впливають на роботу окремих видів транспорту. Важливе значення для морського транспорту мають обриси берегів: у зручних бухтах для будівництва портових споруд необхідно менше затрат. Від глибини морів та океанів залежить проходження суден. Густі тумани несприятливі для роботи портів, вони знижують їхню пропускну здатність. Морські течії впливають на замерзання морів, зумовлюючи холодні або теплі маси води, а також на швидкість суден і витрату пального.

  Для річкового судноплавства необхідно, щоби ріки мали достатні глибини. Ширина ріки повинна допускати проходження двох зустрічних суден. Для внутрішнього водного транспорту важливе значення має режим стоку рік. Від звивистості рік залежить довжина шляху і відповідно — просування суден.

  Сучасна техніка дає змогу прокладати залізниці та автомобільні дороги в будь-яких районах, одначе будівництво та експлуатація доріг у горах значно дорожча, ніж на рівнинах.

До основних видів транспорту належать суходільний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (морський, річковий та озерний), повітряний.

  На відміну від інших видів транспортних сполучень, залізничний транспорт характеризується надійністю, регулярністю,  універсальністю, можливістю перевезення вантажів і пасажирів незалежно від пори року та погодних умов.

  Залізничні пасажирські станції в усьому світі є центрами притягання ділового життя, бізнесу, торгівлі, інших видів транспорту, тобто стають великими пасажирськими вузлами, що їх пасажири використовують для поїздки взагалі, незалежно від того, користуються вони залізницею, літаком чи таксі.

Структура комплексу, принципи розміщення

Транспортний комплекс забезпечує виробничі й невиробничі потреби господарства і населення в усіх видах перевезень. В Україні розвинені всі види транспорту:

Транспорт України

наземний (залізничний, автомобільний)

водний (морський, річковий);

повітряний (авіаційний);

електронний;

трубопровідний.

Транспортна мережа — загальна мережа доріг, об’єднання усіх видів транспорту. За функціями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський.

Залізничний транспорт залишається переважно внутрішньоконти­нентальним видом транспорту і обслуговує перевезення держав, що зна­ходяться в регіоні. Там він має значення міжнародного виду транспорту. Однак і в межах одного регіону залізниці не завжди утворюють єдину систему, передусім через різну ширину колії. Західна Європа має, крім держав Піренейського півострова і Фінляндії, єдину колію, у Північній Америці така ж колія. На території колишнього СРСР історично склала­ся більш широка колія, а в інших частинах Східної Європи вона відпові­дає західноєвропейській. В інших регіонах світу, навіть у межах однієї держави, залізниці мають різні колії. Загалом на західноєвропейську колію припадає до 3/4 довжини доріг світу. Єдину транспортну систему заліз­ниці утворюють лише в Північній Америці і переважній частині Західної Європи (включаючи частину держав Східної Європи). Росія і держави, що входили до складу СРСР, утворюють свою самостійну систему заліз­ниць вже внаслідок особливої ширини колії. Великі відмінності є й у масштабах електрифікації залізниць: загалом в Європі вона набагато перевершує Північну Америку. Однак і в Європі далеко не всі напрями електрифіковані, а на електрифікованих діють різні стандарти (постій­ний, змінний струм). Розрізняються параметри вантажних вагонів, що використовуються, цистерн, вага складів тощо. У Північній Америці і Західній Європі всі держави пов'язані з загальнорегіональною мережею (після споруди підводного тунеля під Ла-Маншем до неї приєдналася і Великобританія, а Скандинавські країни мають зв'язок за допомогою залізничних поромів, мостів і тунелів). Західна Європа через Східну Єв­ропу має виходи в Китай і В'єтнам по дорогах з різними коліями. Інших міжрегіональних єдиних залізничних зв'язків немає. Проекти прокла­дання підводних тунелів з Європи в Африку, а з Росії через Берингову протоку в США поки не мають реальної основи.

Повітряний транспорт з'явився не так давно — бл. 80 років тому. У епоху НТР істотно збільшилася діяльність повітряного транспорту: за 1950— 1995 pp. довжина світових повітряних трас збільшилася з 3,3 до 7,9 млн км, тобто більш ніж у 2 рази, а число авіапасажирів досягло 1,3 млрд людей — бл. 1/4 населення землі. Інфраструктуру галузі складає мережа аеропор­тів: у світі споруджено бл. 1100 аеропортів, обслуговуючих міжнародні пе­ревезення, і ще більшу кількість аеропортів місцевого значення для трас довжиною до 700—800 км (в Західній Європі — 300—400 км). Найбільші з 25 провідних аеропортів, що виконували міжнародні операції в 1995 p., розташовані переважно в Європі (16), в Азії (5) і в Північній Америці (4). Частка повітряного транспорту у світовому вантажообігу всіх видів транс­порту дуже мала і складає менше відсотка. Однак його роль в доставці термінових вантажів поза конкуренцією, а в умовах глибокого міжнарод­ного розподілу праці це має велике значення. Наявність міжнародних ае­ропортів у «нестоличних» містах — одна з ознак рівня економічного розви­тку країни. Зазвичай країни «третього світу» мають один великий аеро­порт в столиці, а дрібні посадочні смуги розкидані по всій країні і носять місцевий характер, оскільки призначені для обслуговування невеликих сільськогосподарських, наукових або військових літаків.