Цікаво знати

У вересні 1939 року населення західних областей України возз’єдналося зі своїми братами - українцями. В 1940 році почалась робота з організації гідрологічних станцій у Галичі, Львові, Самборі, Стрию, Чорткові, Коломиї, Ковелі, Луцьку і Сарнах; почалося відновлення постів. Мінаков І.К. разом зі своєю дружиною Л.О.Беседіною відновили 51 пост в гірських районах в басейні Дністра, а І.К.Мінаков став начальником Стрийської станції.

У червні 1940 року вже діяла гідрологічна мережа Західної України в складі 8 станцій і 137 постів.

З березня 1940 року почалась організація мережі метеорологічних станцій. У цій роботі активну участь брали М.В.Петранівський, П.І.Янчук та інші. Було організовано 26 метеорологічних станцій і 56 дощомірних постів. Для обслуговування авіації в Дрогобичі, Луцьку, Львові, Рівному, Станіславі (зараз Івано-Франківськ) і Тернополі були організовані авіаметеорологічні станції.

Перші моделі клімату будувалися на фундаментальних законах фізики і хімії і призначалися для вивчення кліматичної системи. Сьогодні по них проходить лінія фронту громадських дискусій про зміну клімату.

Кліматичні моделі - це всього лише набір рівнянь, заснованих на відомих фізичних законах. Це віртуальні лабораторії, що дозволяють проводити експерименти, які неможливі в реальності. Як і будь-який інший науковий інструмент, вони розроблені і перевірені з усією ретельністю. Насамперед модель повинна відтворювати поточний клімат і спостерігати зміни, а також ключові моменти минулого, реконструйовані по надійним джерелам.

У результаті моделі добре відтворюють важливі природні кліматичні процеси, в тому числі сезонні та добові температурні цикли. Крім того, вони точно реагують на привхідні фактори: у 1992 році співробітники НАСА перевірили свою модель на виверженні вулкана Пінатубо і передбачили тимчасове охолодження клімату у відповідь на викид вулканічних аерозолів.

Моделі не обійшли своєю увагу і потепління в XX столітті в результаті зростання атмосферної концентрації парникових газів. Перші моделі висловилися щодо цього в 1975 році, тобто ще до того, як сильне потепління стало очевидним спостерігачам.

Ці віртуальні лабораторії допомагають також зрозуміти природу того, як контактують взаємопов'язані компоненти системи, - наприклад, зміни на поверхні планети в результаті збезлісення і сільського господарства роблять значний вплив на клімат. Вивчається також реакція кліматичної системи на масштабні події. Так, дослідження продемонстрували, як відреагують на танення льодовикового покриву в Північній Атлантиці морські течії і температура повітря.

Найвище розташований населений пункт – село Випчина Чернівецької області розташований на висоті 1100 м над р.м.

Найбільш високогірне місто – Рахів. Середня його висота становить 820 м над р.м. Цьому місту належить ще один рекорд – найбільший перепад висоти між вулицями – 600 м: від найнижчої (400 м) до найвищої 1000 м.

Найвисокогірніше місце праці та наукова споруда – біостаціонар Львівського відділення інституту ботаніки НАН України, який розташований на полонині Пожижевській (1429 м над р.м.). Включає метеостанцію та сніголавинну станцію. Збудований в 1899 р.

Найглибше розташована лікарня – в селі Солотвин Закарпатської області понад 200 років видобувають сіль вищої категорії. В 1968 р. співробітники Ужгородської філії Одеського НДІ курортології вирішили використовувати мікроклімат солотвинських копалень для лікування хворих бронхіальною астмою. Тут було відкрито алергологічну лікарню на 250 ліжок. Підземні палати, насичені високодисперсним аерозолем кухонної солі, розташовані на глибині 206 і 282 м від поверхні землі у товщі соляного пласта. Тривалість одного сеансу, на який хворі опускаються за допомогою ліфта, становить приблизно дві години протягом 30 днів. Створити на поверхні землі такі умови, як у цій лікарні, неможливо: тут завжди стала температура (+23 градусів) і вологість повітря (до 40%), висока насиченість атмосфери кухонною сіллю (10 мг на 1 см кубічний), абсолютна тиша, повністю безалергічне середовище, а кількість мікроорганізмів в повітрі в 5 разів менше, ніж у найстерильнішій операційній.

Атмосферний тиск:

1. Найвищий атмосферний тиск відзначено 12 грудня 1968 в Акапі, на півночі Сибіру. Тиск повітря на рівні моря досягав  1133,3 гПа.
2. Найнижчий атмосферний тиск, що дорівнює 880 гПа, було зареєстровано в центрі урагану Джімбер в Тихому океані 12 вересня 1988 р.
3. Найнижчий на Землі тиск можливо, ніколи й не буде виміряно, так як він зустрічається в самому центрі торнадо. Навряд чи можливо встановити барометр точно в тому місці, де пройде торнадо. Крім того, здається неймовірним, щоб будь-якої прилад міг витримати натиск жахливої сили вітрів, що вирують у центрі торнадо.

Вітер:

1. Самий сильний порив вітру за всю історію спостережень стався 12 квітня 1934 на горі Вашингтон в американському штаті Нью-Хемпшир. Тоді протягом кількох хвилин вітер дув зі швидкістю 123 м / с. За останні десятиліття самий сильний вітер (93,6 м / с) було зафіксовано 8 березня 1972 на метеостанції, розташованої в західній частині Гренландії.
2. Абсолютні рекорди середньомісячної та середньорічної значень швидкості вітру були відзначені в 1913 р. на мисі Денілсон в Антарктиді - 24,9 і 19,4 м / с.

В українського народу впродовж століть у процесі виробничої діяльності, постійного спілкування з природою склалися багаті традиційні знання, які давали змогу виживати у нелегких умовах натурального і напівнатурального способу господарювання. Ці знання допомагали хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосуватися до природних умов, здійснювати потрібні виміри й обрахунки, прогнозувати результати праці, пізнавати світ.

Важливе місце у такій діяльності та формуванні поведінки людей посідали знання метеорології і народний календар. Вони чітко визначали етапи господарської діяльності, регламентували працю і час відпочинку. В календарі втілювалися не лише етнічна історія, а й традиційний побут, весь уклад життя народу.

В людей, котрі тривалий час перебували під відкритим небом, — землеробів, мисливців, рибалок, чумаків, пастухів — існувала постійна потреба спостерігати за виглядом хмар, неба, снігу, за станом води, поведінкою тварин, птахів. Ці спостереження давали змогу прогнозувати зміну погоди. Мірошники, які постійно вивчали силу і напрямок вітрів, уміли передбачати наближення бурі й хуртовини; той, хто працював у саду, полі та на городі, навчився прогнозувати наступ заморозків, сльоти, сухої погоди. Відібрані прикмети не лише передаються з покоління в покоління, а й відповідно перевіряються, уточнюються і доповнюються новим досвідом.

У житті кожного українського зимівника день 22 червня особливий, впевнений, що так і в житті всіх людей котрі зв'язали свою долю з Антарктикою. День літнього сонцестояння.

У нашій півкулі, особливо в таку спеку, важко сприймається факт, що десь там далеко постійно темно, лютують морози і виють хуртовини. І ось саме в цей день вся антарктична спільнота святкує свій особливий день - Мідвінтер, або по-нашому Середину Зими. Але все-таки англомовне суспільство в силу сформованих історичних обставин почали відзначати його раніше, тому і зветься воно як у них прийнято. Свято на стільки особливе, що затьмарює всі інші свята в Антарктиці. Можливо такий же Новий рік, до якого ми звикли з дитинства.

Святкування своїм корінням сягають до далеких язичниських звичаїв північних народів, наприклад відомий ісландська Йоль. В Антарктиці Мідвінтер почали відзначати понад сто років тому, під час перших експедицій на континент. Дуже здорово допомагають познайомитися з антарктичним життям першопрохідців фотороботи експедиційних фотографів Герберта Понтінг, Френка Херлі, які можна без зусиль знайти в Мережі. Від цього дня примарне антарктичне сонечко (для тих, хто за Полярним колом, взагалі невидиме) починає свій перебіг у бік літа. Хід у бік завершення полярної вахти, поверненню до рідних домівок, сім'ям і друзям. Останнім часом для українців Мідвінтер є тільки початком шляху, попереду ще 7-8 місяців, але може так і краще, що короткий приполярний день зустрічаєш відразу.

Кожен народ за багато століть свого існування виробив власні знання й уявлення про природні та біологічні фактори, які пройшли й витримали перевірку віковою практикою. Уважне і вдумливе спо­стереження за природними явищами, змінами погоди спричинило виникнення різних прикмет і передбачень. Спостереження за росли­нами і тваринами, рибами, птахами і комахами перед зміною погоди або перед природними катаклізмами наштовхнули наших предків на думку про якийсь невидимий зв’язок, який існує між ними, що не­зрозумілим чином впливає на їхню поведінку. Так, наприклад, серед природних „барометрів» особливо чутливими до змін погоди є воро­ни. Люди помітили: якщо ворони розкаркалися — треба чекати мо­розу, влаштували в небі хоровод — випаде сніг, сідають на землю — до відлиги, вмощуються на нижніх гілках дерев — насильний вітер. Як­що сіра ворона на заході сонця самотньо сидить на верхівці найви­щого дерева — чекайте лютого морозу.

Горобці й голуби у містах і в селах настільки близько живуть біля людей, що спостерігати за їхньою поведінкою не становить ніяких труднощів. Якщо горобці дружно цвірінькають — це на відлигу, якщо ж сидять настовбурчившись або ж купаються у пилюці — незабаром збереться на дощ. Голуби на потепління голосно воркують, а журав­лі починають танцювати. Якщо журавлі летять швидко і низько над землею — буде негода.