Народний календар та прикмети про погоду

ТО ПЛАЧЕ, ТО СМІЄТЬСЯ

У цьому місяці жовтіє і опадає листя. Це й дало привід назвати місяць жовтнем, а ще його називали грязень, весільник, хмурень, зазимник.

Жовтень — пора холодних дощів, скорочення довготи дня, осіннього бездоріжжя. Місяць-листобій.

Перед початком зими осінь не жалкує фарби. Вітер-листобій зриває листя з дерев і воно шелестить під ногами.

Жовтень — місяць збору плодів. З північних районів прибувають чечітки, згодом — снігурі, які віщують снігопади. Линяють пушні звірі. М’які перини з листя готують собі ведмеді, борсуки, їжаки. Гасають у дубових лісах дикі свині. Спішать нагуляти до зими якомога більше жиру. Залягають в ямах старі соми, окуні, лящі, піскарі та коропи.

Іноді занадяться дрібні, мрячні дощі.

Осінь справляє своє новосілля. Вона несе нам душевний спокій, світлі мрії.

Про жовтень складені численні народні прислів’я, приповідки, прикмети.

В жовтні вигореш мілко, весною посієш рідко, то й уродиться дідько.

В жовтні гріє молотіння хліба, а не піч.

Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою.

Вітер в жовтні із сходу — холодна зима.

Вітер в жовтні із заходу — ...

ДОЩИК СІЄ

Найбільш достовірним є твердження про зв’язок назви місяця з масовим цвітінням вересу вічнозеленого, дуже розгалуженого куща з дрібними листочками.

Вересень — первісток і новосел осені, її заспів і рум’янець. Жовтий місяць, золотоцвіт, листопадник, вечір року. Місяць-хмурень через згасання сонця і часті негоди.

Але ще по-літньому припікає сонечко. Пожовкли трави. Лише де-не-де проглядають жовтуваті сухоцвіти цміну піщаного. В третій декаді місяця (23 вересня) — день осіннього рівнодення, коли день зрівнюється з ніччю. Після цього ніч помітно прибуває, а дні йдуть на зменшення. Частіше випадають дощі.

Шаріють і рум’яняться осики, скидають листя вільха, ясен, клен, липа. Місяць щедрий на плоди — достигли брусниця, глід, горіхи, горобина, груша, дуб, калина, ліщина, обліпиха, ожина, терен, яблуня...

Відлітають птахи. Одні залишають домівку вдень, інші — тільки вночі. Качки, наприклад, при відлітанні шикуються в косий ряд. Журавлі і гуси утворюють клин. У народі його називають журавлиний ключ. І тоді летить над принишклими полями і лісами журавлине «кур-ли... кур-ли...». Піднімають люди голову вверх — кур-ли... кур-ли... Є в цьому хвилюючому крику щось тужливе, як слова прощання, слова вічної розлуки.

Шелестить під ногами осінній лист. У багрянець і золото вбрані дерева. Кружляє, летить листопад. Осінь крокує по землі, щедро віддає людям свої плоди.

Літо йде до осені 23 вересня. Це день осіннього рівнодення. Сонце знову, як і в березні, переходить за лінію небесного екватора, але вже не в північній, а в пів­денній півкулі небесної сфери. Настають найкоротші осін­ні дні: ледве сховається сонце — і вже насувається ніч. Поступово скорочується світловий день, холоднішає. У повітрі пливуть павутинки. Золоте, так зване «бабине літо».

Жовтіє листя. Дозрівають плоди. На південь тягнуться зграї птахів. Усе частіше і частіше йдуть дощі, мрячить. «В осінній час, за народним прислів’ям, — сім погід у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, гуде, мете і зверху іде».

Кінцем осені кліматологи й агрономи вважають день, коли середньодобова температура опускається нижче +5 С.

За народним календарем, осінь зустрічається з зимою лише в день осіннього сонцестояння — 22 грудня.

Із осінню пов’язано багато народних прикмет, спостережень, прислів’їв.

• Бджоли восени щільно воском заліплюють вулик, залишаючи ледь помітний отвір — на холодну зиму, залишають його відкритим до теплої зими.
• Білки будують гнізда низько — на .....

НА ЗИМОВИЙ СТІЛ ГОТУЄ ЛАСОЩІ

Колись основним знаряддям для збирання врожаю був серп. На його честь назвали восьмий місяць року — серпень. У білоруській мові цей місяць називають жнивцем — пора збирання хлібів.

Місяць літопроводець, присмерк літа, володар жнив, межа і літа і осені, переддень і передвісник золотої осені. Місяць — зірничник, від яскравих зірниць і ясних зірок.

Йде, спішить до кінця літо. Незабаром зустріч з осінню. Літо червлене спішить до фінішу. На вигонах вигоріли і померкли трави. В природі серпень найспокійніший місяць: ні вогкості, ні суховію, ні пекельної спеки. Закінчується збирання хлібів.

З’являються перші пасма жовтого листя в беріз. Медом пахнуть пасіки, яблуками — садки, сіном — скирди, грибами — ліс і навіть промені сонця — близьким золотом осені. Іноді можна зауважити, як в повітрі пливуть срібні ниточки павутиння. Певна ознака закінчення літа.

В українського народу впродовж століть у процесі виробничої діяльності, постійного спілкування з природою склалися багаті традиційні знання, які давали змогу виживати у нелегких умовах натурального і напівнатурального способу господарювання. Ці знання допомагали хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосуватися до природних умов, здійснювати потрібні виміри й обрахунки, прогнозувати результати праці, пізнавати світ.

Важливе місце у такій діяльності та формуванні поведінки людей посідали знання метеорології і народний календар. Вони чітко визначали етапи господарської діяльності, регламентували працю і час відпочинку. В календарі втілювалися не лише етнічна історія, а й традиційний побут, весь уклад життя народу.

В людей, котрі тривалий час перебували під відкритим небом, — землеробів, мисливців, рибалок, чумаків, пастухів — існувала постійна потреба спостерігати за виглядом хмар, неба, снігу, за станом води, поведінкою тварин, птахів. Ці спостереження давали змогу прогнозувати зміну погоди. Мірошники, які постійно вивчали силу і напрямок вітрів, уміли передбачати наближення бурі й хуртовини; той, хто працював у саду, полі та на городі, навчився прогнозувати наступ заморозків, сльоти, сухої погоди. Відібрані прикмети не лише передаються з покоління в покоління, а й відповідно перевіряються, уточнюються і доповнюються новим досвідом.

КРАСА ЛІТА, СЕРЕДИНА ЦВІТУ

Назва місяця пов’язана з масовим цвітінням липи. Раніше цей місяць називали «липець», або «косець» — від слова косити, «пасень»  —    від слова пасти. В давнину цей місяць ще називали «грозником», бо п’ятнадцять гроз припадало в середньому на липень. «Після дощу   —    земля іменинниця», — говорять у народі. Стомлена під сонцем земля жадібно п’є воду.

Липень — зеніт літа, його екватор, маківка, вершина. Місяць  —    володар тепла, сінозірник. Надія літа, середина цвіту, зелений бенкет року, розкішний, щедрий і багатобарвний.

Липень — один із найжаркіших місяців, тріпоче, тремтить жарке повітря. В його теплі ніжиться різнотрав’я. Луки, поля, гаї пишаються своїми багатобарвними шатами. У повітрі розлитий аромат розквітлої липи. Дозрівають малина, суниці, вишні, смородина, черемха, чорниця.

Кожен народ за багато століть свого існування виробив власні знання й уявлення про природні та біологічні фактори, які пройшли й витримали перевірку віковою практикою. Уважне і вдумливе спо­стереження за природними явищами, змінами погоди спричинило виникнення різних прикмет і передбачень. Спостереження за росли­нами і тваринами, рибами, птахами і комахами перед зміною погоди або перед природними катаклізмами наштовхнули наших предків на думку про якийсь невидимий зв’язок, який існує між ними, що не­зрозумілим чином впливає на їхню поведінку. Так, наприклад, серед природних „барометрів» особливо чутливими до змін погоди є воро­ни. Люди помітили: якщо ворони розкаркалися — треба чекати мо­розу, влаштували в небі хоровод — випаде сніг, сідають на землю — до відлиги, вмощуються на нижніх гілках дерев — насильний вітер. Як­що сіра ворона на заході сонця самотньо сидить на верхівці найви­щого дерева — чекайте лютого морозу.

Горобці й голуби у містах і в селах настільки близько живуть біля людей, що спостерігати за їхньою поведінкою не становить ніяких труднощів. Якщо горобці дружно цвірінькають — це на відлигу, якщо ж сидять настовбурчившись або ж купаються у пилюці — незабаром збереться на дощ. Голуби на потепління голосно воркують, а журав­лі починають танцювати. Якщо журавлі летять швидко і низько над землею — буде негода.