родина розові

Парило звичайне — Agrimonia еuраtогіа L.

Родина розові — Rosaceae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, 60— 130 см заввишки, з прямим стеблом, вкритим як і листки, волосками, від яких уся рослина здається сіропухнастою, шорсткою. Листки переривчастоперисті, листочки еліптичні, зубчасті, інколи зібрані в розетку біля основи стебла. Квіт­ки — жовті, розміщені вздовж верхньої частини стебла. Цвіте в червні — серпні.

Де росте? По всій території УРСР, крім Полинного Сте­пу,— в чагарниках, заростях, при дорогах, на узліссях, сухо- низинних луках, по горбах, межах, на сільських цвинтарях, під тинами садиб, можна сплутати із схожою на парило зви­чайне дрібноквітковою дивиною чорною (Verbascum nigrum L.), відвар якої з цілої рослини застосовують в народі при нервових розладах, епілепсії, проносах, а чай з квіток — при набряках.

Що й коли збирають? Усю рослину — під час цвітіння, відкидаючи засохлі нижні листки; насіння — восени.

Ожина сиза — Rubus caesius L.

Родина розові — Rosaсеае

Як виглядає? Багаторічний напівкущ. Річні його гілки дугоподібно вигнуті, вкриті дрібними колючками. Па­гони з легким нальотом. Листки довгочерешкові з 3—5 знизу білоповстистими великозубчастими листочками. Пелюстки квіток білі. Плоди — складні чорні кістянки у верхівкових гронах. Цвіте з кінця травня до осені.

Де росте? В лісах, на галявинах, у заростях, на берегах річок, порослих чагарниками, біля канав, на межах, над яра­ми, навіть на полях, засіяних колосовими культурами; має багато видів і різновидностей. Поширена по всій терито­рії УРСР.

Що й коли збирають? Стиглі плоди для харчових цілей і як потогінний засіб — наприкінці літа, листки — протягом усього літа, корені — тільки восени (нестиглі ягоди виявля­ють в’яжучу дію). В листках ожини сизої є вітамін С, органічні кислоти, дубильні речовини, в плодах — вітаміни С, В1 В2, РР, D, ка­ротин.

Гравілат міський (підлісник) — Geum urbanum L.

Родина розові — Rosaceae

Як виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина 60 см заввишки, з багатоголовим кореневищем червонуватого ко­льору, яке за смаком і запахом нагадує гвоздику. Стебло порожнинне, малогіллясте, пряме, шорстко-волохате. Листки м’яковолосисті, прикореневі — великоперисті, стеблові — си­дячі, трироздільнолопатеві. Квітки на довгих квітконіжках— одинцем, п’ятипелюсткові, жовті. Насіння має гачки, якими чіпляється до одягу. Цвіте у червні — серпні.

Де росте? Переважно в чорноземній зоні по всій терито­рії УРСР, крім Карпатських лісів, Західного Лісостепу і По­линового степу — по чагарниках, лісах, на засмічених міс­цях, іноді під тинами сільських садиб.

Що й коли збирають? Усю рослину — під час цвітіння, кореневища — восени.

Глід колючий (глід-колюх) — Crataegus oxyacantha L.

Родина розові — Rosaceae

Як виглядає? Кущ, рідше деревце до 5 м заввишки. На міцних, пурпурово-брунатних пагонах рідкі, товсті, прямі, 2,5—4 см завдовжки колючки. Листки 2—6 см завдовжки, широко-ромбічні, з голими черешками, з обох боків коротко- пухнасті, по краях пилчасті, перисто-три-, п’ятилопатеві. Квітки двостатеві, з білими (або червоними) пелюстками, зі­брані в щитковидні суцвіття. Запах квіток специфічний, при­ємний. Плоди червоні, рідше червоно-жовтуваті, з борош­нистою м’якоттю і 2—5 кісточками. Цвіте у травні — червні,» плоди дозрівають у серпні.

Де росте? Як декоративний кущ — у парках, у живопло­тах; як дикорослий — по узліссях листяних лісів, серед ча­гарників, на крутих річкових берегах у Закарпатті.

Що й коли збирають? Квітки — в травні, плоди — в сер­пні.

Коли застосовують? При функціональних розладах серце­вої діяльності (при сильних нервових зворушеннях, при запамороченні голови), при серцевій кволості після виду­жання від виснажливих хвороб, при ангіоневрозах клімак­теричного періоду (приливи крові до голови), в початковій стадії гіпертонічної хвороби, при безсонні у хворих з пору­шенням серцевої діяльності і при гіпертиреозі з тахікар­дією. Глід понижує збудливість центральної нервової систе­ми, тонізує серцевий м’яз, посилює кровообіг у коронарних судинах серця і судинах мозку, усуває тахікардію і арит­мію, знімає неприємне відчуття у ділянці серця, дещо зни­жує кров’яний тиск і поліпшує загальний стан хворих. (Сильніше діє вічнозелений барвінок малий — Vinca minor L., багатий на рутин і алкалоїд вінін, який знижує кров’я­ний тиск). Глід допомагає і при миготливій аритмії (діють глікозиди кратегін, холін; кратегусова, урсулова, олеанова кислоти, сапоніни та флавоноїди). При атеросклерозі зни­жує рівень холестерину в крові. Може посилювати дію ди­гіталісу, конвалії, строфанта.

Гадючник в’язолистий (таволга в’язолиста) — Filipendula ulmaria Maxim. 
Гадючник шестипелюстковий — Filipendula hexapetala Gilib.

Родина розові — Rosaceae

Як виглядає гадючник в’язолистий? Багаторічна трав’я­ниста рослина 60—120 см заввишки. Стебло пряме, голе, реб­ристе, вгорі здебільшого галузисте. Листки переривчасто-пе- ристі, нерівно двічізубчасті, непарний верхівковий лист більший, три-, п’ятилопатевий і бокові (по 2—5 пар невели­ких, овальних, нероздільних і кілька пар дрібних поміж них) — темно-зелені, знизу білоповстисті. Квітки дрібні, чис­ленні, зібрані у пухку волоть, кремові або жовті, інколи чер­вонуваті, пахучі. Цвіте у червні — серпні.

Де росте? По всій території УРСР, але на півдні рідше, по вологих луках, берегах річок і озер, у вільшаниках, у вологих лісах, у заростях.

Що й коли збирають? Квітки й листки — влітку (з трав­ня по липень), коріння, яке діє сильніше,— восени і на­провесні.

Коли застосовують? Як потогінний засіб при лихоманці, нежитю, грипі, отруєнні крові від укуса гадюки; як сечогін­ний засіб при нефритах, хворобах сечового міхура, водянці і випітних плевритах; при подагрі, ревматизмі; при болях у шлунку, проносах, дизентерії (дія дубильних речовин); при геморої.