економічна і соціальна географія

Галузева структура і принципи розміщення

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) — сукупність галузей промислового виробництва, які займаються лісозаготівлею, механічною та хімічною обробкою деревини.

Лісопромисловий комплекс

Лісозаготівельна промисловість (валка лісу, трелювання його, доставка у центри переробки).

Лісопереробна промисловість (деревообробна, лісопильна, фанерна, меблева, виробництво будматеріалів, целюлозно-паперова, целюлозна, паперова, картонна).

Деревопереробна (лісохімія)

Виробництво кислот, спирту, смоли, каніфолі, гліцерину тощо

Нігерія, Федеративна Республіка Нігерія — держава в Західній Аф­риці. Входить в Співдружність. Площа бл. 924 тис. км². Населення 133,8 млн людей (2003), переважно хауса, йоруба, ігбо, фульбо, ібібіо. Міське населення 35 % (1991). Офіційна мова — англійська. Більшість віруючих — мусульмани і християни. Федерація в складі 30 штатів і сто­личного федерального округу Абуджа. Столиця — Абуджа. Глава держа­ви і уряду — президент.

Переважають рівнини і плато (найбільша висота 2042 м — пік Фо­тель). Клімат на більшій частині країни екваторіально-мусонний. Сере­дні температури травня 33 °С, січня 26 °С. Опадів на рік від 500 мм на північному сході до 4000 мм на півдні. Головна річка — Нігер, на північ­ному сході озеро Чад. На півдні —тропічні ліси, на півночі савани. Резе­рвати Боргу, Квіамбана, Янкарі.

Хімічна промисловість

Галузева структура і принципи розміщення

Хімічний комплекс — сукупність галузей промислового виробництва, які сприяють широкому застосуванню хімічних технологій і матеріалів у всіх галузях господарства.

Хімічний комплекс

Гірничо-хімічна промисловість.

Основна хімія: виробництво мінеральних добрив, виробництво сірчаної кислоти, виробництво соди, коксохімія.

Хімія органічного синтезу: виробництво хімічних волокон, виробництво пластмас, виробництво синтетичного каучуку.

Соломонові Острови — держава (з 1978 р.) на однойменних вулканіч­них островах у Тихому океані, член Британської Співдружності націй.

Площа 29,8 тис. км², населення 0,2 млн людей (1980). Столиця — Хоніара. Глава держави — королева Великобританії, представлена генерал-губернатором. Законодавчий орган — Національний парламент. Полі­тичні партії: Група за національну єдність і примирення, Ліберальна пар­тія Соломонових Островів тощо. Серед віруючих переважають християни-протестанти: 34 % — англікани; 17 % — євангелісти; 11 % — методи­сти і пресвітеріани та інші. Є католики — 19 %, прихильників традицій­них вірувань — 4 %.

Високі вулканічні острови лежать на підводному хребті, який повіль­но опускається. Є згаслі і діючі вулкани, гарячі джерела. Часто бувають землетруси. Гірські ланцюги займають майже всю поверхню островів. Між горами — глибокі і вузькі долини. Вздовж узбережжя тягнуться ни­зовини. На великих островах багато гірських річок. На кораловому ост­рові Реннелл знаходиться найбільше в Океанії озеро Тінггоа. Гори по­криті густими вологими лісами (цінні породи дерев). Савани є тільки на північному сході острова Гуадалканал. На островах водяться опосум, лі­сова миша, великий ховрах (зустрічається тільки тут). Понад 150 видів птахів. У мангрових болотах живуть крокодили. Клімат екваторіально-тропічний. Середня температура в лютому 27 °С, у серпні 23—24 °С (вно­чі знижується до 3—5 °С). Річна кількість опадів — 2—3 тис. мм. Серед корінних жителів до XX ст. був поширений канібалізм. Після відкриття островів у 1568 р. знову європейські мореплавці з'явилися тут у XVII— XVIII ст. (А. Тасман, Л. Бугенвіль, Ж. Лаперуз). Криваві зіткнення між работорговцями, вербувальниками робочої сили (в кінці XIX ст. — на початку XX ст. вони вивезли на плантації 40—60 тис. жителів островів) і корінними жителями використала Великобританія і встановила в 1893— 1900 pp. протекторат над архіпелагом. У 1960 р. Наглядова рада при бри­танському верховному комісарові перетворена в Законодавчу. У 1976 р. острови отримали право внутрішнього самоврядування, а в 1978 р. — незалежність. Природні ресурси — риба (найбільша у світі концентрація тунця) у винятковій економічній зоні (площа — 1,63 млн км²), запаси деревини, фосфатів, бокситів, золота, свинця, цинку, нікелю і магнезіту. Економіка країни — слаборозвинена, аграрна. Вирощують кокосову па­льму, батат, таро, ямс, рис, какао. Розводять свиней і домашню птицю, велику рогату худобу. ВВП надушу населення — бл. 1 тис. дол. США. На експорт йдуть копра, пальмова олія, риба, деревина (55 % вартості екс­порту), какао. Промисловість розвинена слабо. Виробляють рибні кон­серви, одяг, меблі, сувеніри. Велику роль відіграє іноземна фінансова допомога. Залізниці відсутні. Автошляхів — понад 1300 км (з твердим покриттям — понад 30 км), у тому числі бл. 800 км всередині приватних плантацій. Власного морського флоту немає. Регулярне сполучення з Австралією, Новою Зеландією, Японією, Папуа — Новою Гвінеєю здійс­нюють іноземні судна. Між островами країни курсують державні і приватні каботажні судна. Головний порт — Хоніара. З 33 аеропортів два мають посадочні смуги з твердим покриттям. Міжнародний аеропорт Хендерсон-філд розташований у 13 км від Хоніари. Внутрішні лінії обслуго­вують три місцеві авіакомпанії, міжнародні — Ейр Ніугіні, Ейр Науру і Соломон Ейр-лайнз (спільно з австралійською Квонтас) — здійснюють регулярні рейси в Австралію, Нову Зеландію, на Фіджі, Вануату. Понад 70 % самодіяльного населення веде напівнатуральне сільське господар­ство. У ринковому секторі економіки понад 60 % зайнято в сфері послуг (торгівля, фінанси і інш.) і держапараті, 24 % — в сільському і лісовому господарстві, рибальстві, 13 % — в промисловості. Заселення островів почалося бл. 3 тис. років назад папуаськими племенами. До 1 тис. до н. е. багато островів було заселено меланезійськими народами і полінезійця­ми. У наш час населення складається з меланезійців (93 %), полінезійців (4 %), мікронезійців (1,5%), європейців (0,8 %), китайців (0,3 %). Папу­аські етнічні групи досі збереглися на деяких островах. Головна мова міжетнічного спілкування — піджин (англо-меланезійський гібрид). Ан­глійською мовою розмовляє менше як 2 % жителів. Корінне населення спілкується приблизно на 100 мовах і діалектах. Більшість населення (90 %) живе в невеликих, розкиданих по території островів селах і веде нату­ральне і сільське господарство. Зберігається племінна структура. Дуже сильні общинні, кланові і сімейні (в рамках великої сім'ї з включенням посередніх родичів) зв'язки. Періодично відбуваються міжетнічні зітк­нення. У 1999 р. спалахнули заворушення (в ході яких знищені тисячі будинків) на о. Гуадалканал. Вони були викликані невдоволенням міс­цевих жителів потоком переселенців з інших островів архіпелагу, що спричинило захоплення земель, зростання злочинності.

Папуа — Нова Гвінея — незалежна держава в рамках Співдружності націй. Глава держави — королева Великобританії, представлена гене­рал-губернатором. Законодавчий орган — однопалатний парламент. Ос­новні політичні партії: Пангу паті, Народно-демократичний рух, Народно-прогресивна партія та інші. Колонізацію острова Нова Гвінея в пер­шій третині XIX ст. почали Нідерланди, Німеччина і Великобританія. З утворенням Австралійського Союзу (1901) Великобританія передала свої володіння (Папуа) під контроль Австралії. Після Першої світової війни (1914—1918) перейшла під контроль Австралії і німецька частина коло­ній (Нова Гвінея). У 1945 р. Австралія отримала мандат ООН на управлін­ня Новою Гвінеєю, яка в 1949 р. була об'єднана з колонією Папуа. Одно­часно була створена Законодавча рада як дорадчий орган при колоніаль­ній адміністрації. Так почався рух країни до отримання самоврядування (1973), а потім і незалежності (1975). Християнство сповідають бл. 2/3 населення (22 % — католики, інші — протестанти: лютерани, пресвітері­ани та інші). Бл. 1/3 населення дотримуються традиційних вірувань.

Кра­їна володіє багатими природними ресурсами. З розвіданих корисних ко­палин найбільш важливі мідь, золото, срібло, нікель, кобальт, нафта і природний газ. Річкова мережа досить розвинена (майже 11 тис. км). Найдовша річка Флай (1200 км). Ґрунти, збагачені вулканічним попе­лом, надзвичайно родючі і різноманітні: тут 13 видів тропічного лісу, по 5 — пальмових лісів і болотистих чагарників, 3 види мангрових лісів. Ве­лика частина поверхні островів — це гірські системи висотою до 4000 м над рівнем моря. Найвища гора — Вільгельм (4509 м). Між горами ле­жать рівнини, найбільша — Гвінейська. Є вулкани, у тому числі діючі, а також гейзери, грязьові кратери, гарячі джерела. Часто бувають земле­труси. Більшість островів архіпелагів Луїзіада і Д'Антркасто — вулканіч­ного походження і являють собою піки підводних гірських хребтів. У країні — найбільша у світі кількість видів орхідей. Поширені сумчасті — деревний кенгуру (воллабі), сумчасті борсуки і летючі собаки. Водяться єхидни, крокодили, черепахи, змії. Понад 1400 видів риб. Бл. 650 видів птахів, втому числі ендемічних.

Конго, Демократична Республіка Конго — держава в Центральній Африці. Площа 2,3 млн км². Населення 56,6 млн людей (2003); головним чином народи лубу, конго, монго, руанда, занде. Міське населення 44 % (1985). Офіційна мова — французька. Бл. 50 % населення дотримується місцевих традиційних вірувань, інші переважно християни. Адміністра­тивно-

територіальний поділ: 11 областей (у т. ч. столиця, що виділена в окрему адміністративно-територіальну одиницю). Столиця — Кіншаса. Глава держави — президент. Законодавчий орган — однопалатна Зако­нодавча рада. На заході омивається Атлантичним океаном на протязі 40 км. Велика частина території Конго — западина Конго і оточуюче її плато (висота до 1300 м). На сході — гори: масив Рувензорі (висота до 5109 м, пік Маргеріта), вулканічні гори Вірунга (висота до 4507 м), ут. ч. діючі вулкани. Клімат екваторіальний, на півдні і крайній півночі субек­ваторіальний. Середні температури найтеплішого місяця від 24 до 28 °С, найхолоднішого від 22 до 25 °С. Опадів — 1000—2500 мм нарік. Головна річка — Конго (Заїр), її притоки: Арувімі, Убангі, Ломамі, Касаї. Великі озера — Мобуту-Сесе-Секо, Едуард, Ківу, Танганьїка, Мверу. Вологі екваторіальні ліси, вторинні савани; на півдні і південному сході — сухі тропічні рідколісся, в горах — гірські ліси. Національні парки: Вірунга, Салонге, Гарамба, Кахузі-Бієга тощо.

Федеративні Штати Мікронезії — держава в Океанії. Столиця — місто Палікирнао. Понпеї. Чисельність населення — бл. 114 тис. людей, головним чином — мікронезійці різних етнічних груп (найбільш числен­на — трукці, на островах Трук, або Чуук), полінезійці та інші народи Океанії.

Офіційна мова — англійська, використовуються також місцеві мови чуукезе, понпейська, косраен, япесе. Більшість віруючих — християни (протестанти — 47 % і католики — 50 %). Держава розташована в західній частині Тихого океану, займає центральну і східну частину Каролінських островів і атол Капінгамаргагі. Косрае, Понпеї, Трук (Чуук) — висо­кі вулканічні острови, тоді як о. Яп — підвищена частина азіатського континентального шельфу. Хоч острови займають океанський простір, що за площею в п'ять разів перевершує Францію, повна площа суходолу цих 607 островів складає лише бл. 701,4 км². Клімат екваторіальний і субекваторіальний. Температура протягом року тримається біля відміт­ки 27 °С. Опадів випадає від 2250 мм до 3000—6000 мм на рік. Найбільш вологий місяць — квітень. Частина Тихого океану, де знаходиться Мік­ронезія, є областю зародження тайфунів (у середньому буває до 25 тай­фунів на рік). Сезон тайфунів — з серпня по грудень.

Федеральні Штати Мікронезії складаються з чотирьох штатів: Кос­рае, Понпеї, Трук і Яп. Мікронезія має статус держави, що «вільно» при­єдналася до США. Глава держави і уряду — президент. Законодавчий орган — однопалатний Національний Конгрес.