економічна і соціальна географія

У 1896 р. шведський хімік С. Арреніус уперше висловив припущення про нагрівання атмосфери і земної поверхні внаслідок парникового ефе­кту. В атмосферу Землі сонячна енергія проникає у вигляді короткохви­льової радіації. Деяка її частина відбивається в космічний простір, інша поглинається молекулами повітря і нагріває його і приблизно половина досягає земної поверхні. Поверхня Землі нагрівається і випромінює дов­гохвильову радіацію, що має менше енергії, ніж короткохвильова. Після цього радіація проходить через атмосферу і частково втрачається в кос­мосі, а велика її частина поглинається атмосферою і повторно відбива­ється до поверхні Землі. Цей процес повторного відбиття радіації можли­вий через присутність в повітрі, хоч і в невеликих концентраціях, домі­шок багатьох газів (т.зв. парникових), що мають як природне, так і ан­тропогенне походження. Вони пропускають короткохвильову радіацію, але поглинають або відбивають довгохвильову. Кількість теплової енер­гії, що втримується, залежить від концентрації парникових газів і трива­лості їх перебування в атмосфері. Основні парникові гази — водяна пара, вуглекислий газ, озон, метан, оксид азоту і хлорфторвуглеводні. Безсум­нівно, найважливішим серед них є водяна пара, значна доля і вуглекис­лого газу. 90 % вуглекислого газу, що щорічно поступає в атмосферу, утворюється під час дихання (окиснення органічних сполук клітинами рослин і тварин). Однак це надходження компенсується його споживан­ням зеленими рослинами в процесі фотосинтезу. Середня концентрація вуглекислого газу в тропосфері за рахунок діяльності людини щорічно зростає приблизно на 0,4 %.

Стратосферний озон сконцентрований переважно на висотах від 20 до 25 км. Поглинаючи 99 % короткохвильового випромінювання Сонця, небезпечного для усього живого, озон оберігає від нього земну поверхню і тропосферу, захищаючи людей від сонячних опіків, раку шкіри і очей, катаракти тощо. Крім того, він не дозволяє більшій частині тропосфер­ного кисню перетворитися в озон. Нарівні з процесом утворення озону в атмосфері відбувається зворотний процес його розпаду, що також проті­кає при поглинанні сонячного ультрафіолетового випромінювання. Ок­сиди водню (НОх), метан (СН₄), газоподібний водень (Н₂) і оксиди азоту (NO_x) також можуть руйнувати стратосферний озон. Якщо антропоген­ний вплив відсутній, між виникненням і розпадом молекул озону існує певна рівновага. Глобальною хімічною бомбою уповільненої дії є штучні хлорфторвутлеводні, які сприяють зниженню середньої концентрації озо­ну в тропосфері. Хлорфторвуглеводні, уперше синтезовані в 1928 р. і відомі як фреони, абохладони, в 1940-х роках стали чудом хімії. Хімічно інертні, нетоксичні, без запаху, не займисті, дешеві, вони дуже швидко завоювали популярність і широко використовувалися як хладагенти.

Забруднення води — це зміни хімічного і фізичного стану або біологіч­них характеристик води, що обмежують подальше її вживання. При усіх типах водокористування змінюються або фізичний стан (наприклад, при нагріванні), або хімічний склад води — при надходженні забруднюючих речовин, які діляться на дві основні групи: ті, що згодом змінюються у водному середовищі і ті, що залишаються в ній незмінними. До першої групи відносяться органічні компоненти побутових стоків і велика час­тина промислових, наприклад відходи целюлозно-паперових підприємств. Другу групу складають багато неорганічних солей, наприклад сульфат натрію, який використовується як барвник в текстильній промисловос­ті, і неактивні органічні речовини типу пестицидів.

Забруднення повітря — це будь-яка небажана зміна складу земної ат­мосфери внаслідок надходження до неї різних газів, водяної пари і твердих часток (під впливом природних процесів або внаслідок діяльності люди­ни). Приблизно 10 % забруднювачів потрапляють в атмосферу внаслідок таких природних процесів, як, наприклад, вулканічні виверження, які супроводжуються викидами в атмосферу попелу, розпилених кислот і ба­гатьох отруйних газів. Крім того, основними джерелами сірки в атмосфері служать бризки морської води і рослинні залишки, що розкладаються. Також треба відмітити лісові пожежі, внаслідок яких утворюються щільні клуби диму, що охоплюють значні площі, і пилові бурі. Дерева і чагарники виділяють багато летких органічних сполук (ЛOC), створюючих блакит­ний серпанок, який закриває велику частину гір Блу-Рідж в США (в пе­рекладі «блакитний хребет»). Присутні в повітрі мікроорганізми (пилок, плісеневі гриби, бактерії, віруси) викликають у багатьох людей приступи алергії та інфекційні захворювання. Інші 90 % забруднювачів мають . . . . .

Міжнародні канали, скорочуючи світові морські шляхи, відіграють важливу роль у морському судноплавстві і світовій торгівлі, через них йдуть великі потоки суден і вантажів. Міжнародні канали можуть мати також велике військово-стратегічне значення (наприклад, Суецький, Панамський, Кільський).

Суецький канал — це судноплавний безшлюзовий морський канал на північному сході Єгипту, що з'єднує Червоне море із Середземним мо­рем. Цей канал — найкоротший водний шлях між портами Атлантичного і Індійського океанів (на 8—5 тис. км коротше за шлях навколо Африки). Зона Суецького каналу вважається умовним кордоном між Африкою і Азією. Суецький канал офіційно був відкритий для судноплавства у 1869 р.

Техногенна екологічна катастрофа — це аварія технічного пристрою (атомної електростанції, танкера тощо), що призводить до вельми не­сприятливих змін у навколишньому природному середовищі і, як прави­ло, масової загибелі живих організмів і економічних збитків. Аварії і ка­тастрофи виникають раптово, мають локальний характер, у той же час екологічні наслідки їх можуть розповсюджуватися на дуже значні від­стані. Як свідчить досвід, техногенні екологічні катастрофи можливі на­віть в країнах з високими технологічними стандартами, і їх виникнення зумовлене комплексом різних причин: порушенням техніки безпеки, по­милками людей або їх бездіяльністю, різними поломками, впливом стихійного лиха тощо. Найбільшу екологічну небезпеку мають катастрофи на радіаційних об'єктах (атомні електростанції, підприємства з перероб­ки ядерного палива, уранові рудники), хімічних підприємствах, нафто- і газопроводах, транспортних системах (морський і залізничний транс­порт), греблях водосховищ і т. п.

Однією з найбільш гострих екологічних проблем у наш час є забруд­нення навколишнього природного середовища відходами виробництва і споживання, і насамперед небезпечними відходами. Сконцентровані у відвалах, териконах, несанкціонованих звалищах відходи є джерелом забруднення атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, грун­тів і рослинності. Всі відходи поділяють на побутові і промислові (вироб­ничі). Побутові відходи можуть знаходитися як у твердому, так і в рідко­му, рідше — в газоподібному станах. Тверді побутові відходи (ТБО) — це сукупність твердих речовин (пластмаса, папір, скло, шкіра) і харчових відходів, що утворюються в побутових умовах. Рідкі побутові відходи пред­ставлені в основному стічними водами господарсько-побутового при­значення. Газоподібні — викидами різних газів. Промислові (виробничі) відходи (ВП) — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися при виробництві продукції або виконанні робіт і повністю або частково втратили початкові споживчі властивості. Вони бувають твер­дими (відходи металів, пластмас, деревина), рідкими (виробничі стічні води, відпрацьовані органічні розчинники) і газоподібними (викиди про­мислових печей, автотранспорту) . Промислові відходи, так само, як і побутові, через нестачу полігонів захоронення в основному вивозяться на несанкціоновані звалища. Знешкоджується і утилізовується тільки 1/5 частина. Найбільшу кількість промислових відходів утворює вугільна промисловість, підприємства чорної і кольорової металургії, теплові еле­ктростанції, промисловість будівельних матеріалів. Екологічні кризові ситуації, що періодично виникають в різних точках планети, в багатьох випадках зумовлені негативним впливом так званих небезпечних відхо­дів. Під небезпечними відходами розуміють відходи, що містять у своєму складі речовини, які мають одну з найнебезпечніших властивостей (ток­сичність, вибуховість, інфекційність, пожежонебезпечність) і присутні в кількості, шкідливій для здоров'я людей і навколишнього природного середовища. Небезпечні відходи стали проблемою століття, і для бороть­би з ними робляться величезні зусилля у всьому світі. Клас токсичності відходів визначають згідно з Класифікатором токсичних промислових відходів (1987). Найбільшу загрозу для людини і всієї біоти мають небез­печні відходи, що містять хімічні речовини І і II класу токсичності. На­самперед, це відходи, у складі яких присутні радіоактивні ізотопи, діоксини, пестициди, бенз(а)пірен і деякі інші речовини.

Одна з глобальних проблем — економічне відставання держав, що розвиваються. У рамках світового господарства розподіл праці здійснюється таким чином, що за найбільш розвиненими в економічних відно­синах державами закріплена роль світових промислових центрів, у той час як країни, що розвиваються, виконують роль аграрно-сировинної периферії. Розвинені країни різними методами експлуатують природні, трудові ресурси країн, що розвиваються, перешкоджають створенню в них самостійної економіки. При низькому рівні економічного потенціа­лу, в умовах стрімкого приросту населення, країни, що розвиваються, були змушені брати великі позики у міжнародних фінансових установ. Але по мірі зростання обсягу кредитів зростала і кабала. У даний час заборгованість країн «третього світу» становить 1,25 трлн дол. і продов­жує зростати.