економічна і соціальна географія

До міжнародних економічних відносин (МЕВ) можна віднести світо­ву (міжнародну) торгівлю, міжнародні кредитно-фінансові відносини, міжнародну виробничу співпрацю, міжнародні науково-технічні зв'яз­ки, надання міжнародних послуг.

Світова торгівля — найстаріша і найтрадиційніша форма зовнішніх економічних зв'язків, що зберегла своє значення до наших днів. У той же час вона є і однією з найбільш динамічних сфер світового господарс­тва. За темпами зростання світова торгівля випереджає і промислове виробництво, і ВВП. Для структури світової торгівлі характерне знижен­ня частки палива, сировини і продовольства і підвищення частки гото­вих виробів, що випускаються обробною промисловістю. Це сприяє по­глибленню МГРП. Географічний розподіл світової торгівлі такий: голо­вний регіон світової торгівлі — Західна Європа, потім йдуть Азія (в осно­вному завдяки Японії), Північна Америка (США займають перше місце у світі за обсягом зовнішньоторгівельного обороту). Частка у світовому товарообороті Латинської Америки, Африки, Австралії і країн СНД поки що дуже мала. Головною всесвітньою організацією, регулюючою питан­ня світової торгівлі, є Всесвітня торгова організація (ВТО).

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — один з яскравих проявів інтернаціоналізації господарського життя в епоху НТР. Вона являє со­бою процес розвитку глибоких і стійких взаємозв'язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політи­ки. МЕІ — вищий рівень МГРП, що виник у результаті поглиблення міжнародної спеціалізації і об'єднання національних господарств ряду країн. Саме регіональна економічна інтеграція стала переважаючою те­нденцією в розвитку світового господарства, яке все більш складається з великих інтегрованих економічних блоків (угруповань). Головні з них сформувалися в межах економічно розвинених країн Заходу — в Європі і Північній Америці. Перше велике економічне угруповання з'явилося в 50-х роках внаслідок інтеграційних процесів у Західній Європі. Ці про­цеси посилилися завдяки вузькості внутрішніх ринків більшості країн, розпаду колоніальних ринків. У 1957 р. було створене Європейське Еко­номічне Співтовариство (ЄЕС). На противагу йому в 1959 р. утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), до початкового складу якої увійшли Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція і Швейцарія, і трансформувалася в Європейське Співтоварист­во (ЄС) — свого роду «Сполучені Штати Європи» з населенням 345 млн людей. У межах ЄС вільно переміщаються товари, капітали і послуги, технології і робоча сила. З 1 січня 1998 р. у всіх країнах ЄС введена єдина валюта. Восени 1991 р. країни ЄС і ЄАВТ домовилися про створення в Західній Європі «єдиного економічного простору», який охопив 19 країн з населенням 375 млн людей. У перспективі цей простір буде розширю­ватися.

Галузева структура господарства — це сукупність його частин (галу­зей і підгалузей), що історично склалася внаслідок суспільного розподі­лу праці. Вона вимірюється у відносних показниках і виражається часткою окремих галузей і підгалузей у загальному обсязі усього виробниц­тва (по вартості). Про галузеву структуру господарства можна судити і по структурі зайнятості економічно активного населення. Виділяється 3 рі­вні галузевої структури: макроструктура, мезоструктура і мікрострукту­ра. Науково-технічна революція значним чином вплинула на структуру світового господарства, і це можна розглянути на прикладі кожного з рівнів. Макроструктура відбиває найбільші економічні пропорції: між виробничою і невиробничою сферами, між промисловістю, будівницт­вом, сільським господарством, транспортом і т. п. Саме ці пропорції ви­значають, до якого типу буде віднесена країна: до аграрного, індустріа­льного або постіндустріального. Якщо до промислових переворотів XVIII—XIX ст. у світовому господарстві переважала аграрна структура, то з другої половини XIX ст. почала складатися індустріальна структура. Під впливом НТР почала складатися постіндустріальна (або інформа­ційна) структура, для якої характерна зміна пропорції між виробничою і невиробничою сферами на користь останньої. У економічно розвинених країнах процес підвищення питомої ваги промисловості поступається місцем скороченню її для абсолютної кількості зайнятих у матеріально­му виробництві загалом. Одночасно відбувається зростання нематеріа­льної сфери — сфери послуг, науки, культури; число зайнятих в ній починає перевищувати число зайнятих у виробничій сфері. За кількістю зайнятих у невиробничій сфері лідирують США (2/3 всіх зайнятих).

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — один з яскравих проявів інтернаціоналізації господарського життя в епоху НТР. Вона являє со­бою процес розвитку глибоких і стійких взаємозв'язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політи­ки. МЕІ — вищий рівень МГРП, що виник у результаті поглиблення міжнародної спеціалізації і об'єднання національних господарств ряду країн. Саме регіональна економічна інтеграція стала переважаючою те­нденцією в розвитку світового господарства, яке все більш складається з великих інтегрованих економічних блоків (угруповань). Головні з них сформувалися в межах економічно розвинених країн Заходу — в Європі і Північній Америці. Перше велике економічне угруповання з'явилося в 50-х роках внаслідок інтеграційних процесів у Західній Європі. Ці про­цеси посилилися завдяки вузькості внутрішніх ринків більшості країн, розпаду колоніальних ринків. У 1957 р. було створене Європейське Еко­номічне Співтовариство (ЄЕС). На противагу йому в 1959 р. утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), до початкового складу якої увійшли Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція і Швейцарія, і трансформувалася в Європейське Співтоварист­во (ЄС) — свого роду «Сполучені Штати Європи» з населенням 345 млн людей. У межах ЄС вільно переміщаються товари, капітали і послуги, технології і робоча сила. З 1 січня 1998 р. у всіх країнах ЄС введена єдина валюта. Восени 1991 р. країни ЄС і ЄАВТ домовилися про створення в Західній Європі «єдиного економічного простору», який охопив 19 країн з населенням 375 млн людей. У перспективі цей простір буде розширю­ватися.

Розвиток людської цивілізації пов'язаний з науково-технічним про­гресом. Виділяються окремі періоди швидкої і глибокої зміни продукти­вних сил. Даний процес заснований на перетворенні науки в безпосере­дню продуктивну силу суспільства. Такі періоди називаються науково-технічними революціями (НТР). Початок сучасної НТР відносять до се­редини XX ст. Як правило, виділяють 4 головні риси сучасної НТР. По-перше, це універсальність, оскільки ця революція охоплює практично всі галузі народного господарства і торкається всіх сфер людської діяль­ності. З сучасною НТР асоціюються такі поняття, як комп'ютер, косміч­ний корабель, реактивний літак, АЕС, телевізор і т.п. Друга риса НТР — це бурхливий розвиток науки і техніки. Дистанція від фундаментального відкриття до застосування його в практичній діяльності різко скоротила­ся. З моменту відкриття принципу фотографування до першого фотозні­мка пройшло 102 роки, а для лазера цей період скоротився до 5 років. Третя риса НТР — це зміна ролі людини в процесі виробництва. У проце­сі НТР підвищуються вимоги до рівня кваліфікації трудових ресурсів. У цих умовах збільшується частка розумової праці. Четвертою особливіс­тю сучасної НТР є те, що вона зародилася в роки Другої світової війни як військово-технічна революція і продовжувала багато в чому залишатися такою протягом усього післявоєнного періоду.

Міжнародний географічний розподіл праці (МГРП) — основне понят­тя економічної географії. Воно виражається в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції і послуг і в подальшому обміні ними. Для формування МГРП необхідна наявність трьох чинників: по-перше, існування країни-виробника, яка має переваги в розвитку даної галузі перед іншими країнами; по-друге, існування поза країною-виробником країн, де є попит на її продукцію за більш високими цінами; по-третє, транспортні витрати повинні бути меншими від різниці між ціною виробництва і ціною продажу.

Розподіл праці — диференціація, спеціалізація трудової діяльності, співіснування різних її видів. Суспільний розподіл праці — диференціа­ція в суспільстві різних соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв'язку з цим різних сфер суспільства (про­мисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія).

Технічний розподіл праці — розчленування праці на ряд окремих функцій, опера­цій у межах підприємства, організації. Суспільний і технічний розподіл праці знаходить вираження в професійному розподілі праці. Спеціаліза­цію виробництва в межах країни і між країнами називають територіаль­ним і міжнародним розподілом праці. Спочатку він був статевим і віко­вим.