економічна і соціальна географія

Безробіття — незайнятість частини економічно активного населен­ня в господарській діяльності; існує в прихованій і явній, хронічній і короткостроковій формах.

Причини безробіття: економічна конкуренція, зокрема на ринку праці; незбіг попиту і пропозиції робочої сили за професіями, спеціальностями; спад виробництва; згортання виробницт­ва у традиційних галузях, закриття технічно відсталих підприємств тощо. У більшості розвинених країн державне регулювання зайнятості і допо­моги безробітним включає підготовку і перепідготовку робочої сили, ство­рення додаткових робочих місць, сприяння найму, виплату грошової до­помоги по безробіттю, страхування безробіття.

Християнство — одна зі світових релігій, в основі якої лежить життя, вчення і смерть Ісуса із Назарета, або Ісуса Христа (І ст. н. е.). Зараз у світі нараховується понад 1 700 000 000 християн. Є три основних гілки християнства: католицизм, православ'я і протестантизм. Християнство виникло як течія всередині іудаїзму. Послідовники Ісуса визнали його «Христом», або «помазаником Божіїм». Він прийшов у світ, щоб викона­ти обет, даний Господом Аврааму, Ісааку і Іакову. Христос ввів обряди хрещення і причащання. Вчення Христа було згодом зібране і оформлене у вигляді євангелій.

Відмітними рисами християнства від самого початку були єписко­пат, символ віри і біблійний канон. Євангеліє зустріло відсіч з боку пра­вовірних іудеїв. Тоді апостол Павло поширив благу звістку серед язични­ків. Елліністичні філософи III ст. Климент і Оріген осмислили вчення Христа, виходячи з грецької філософії. Євангеліє отримало також мета­фізичне тлумачення в Сирії, Північній Африці і Персії. Ранні християни стикалися з відкритою ворожістю невіруючих. Язичницькі обряди, зок­рема, культ цезаря у римлян, вступали в суперечність з монотеїстичною спрямованістю нової релігії. Це призвело до гоніння на християн. Като­лики, що відстоювали єдність і загальність християнства, отримали пе­ремогу в ідейній боротьбі з гностичними і іншими єресями.

Мови світу — мови народів, що населяють (і що населяли раніше) земну кулю. Загальне число від 2,5 до 5 тис. (точну цифру встановити неможливо, оскільки відмінності між різними мовами і діалектами одні­єї мови умовні). У переважній більшості випадків назви народу і мови збігаються. Є, однак, випадки, коли декілька народів розмовляють однією і тією ж мовою. Так, англійською (з невеликими місцевими відмінно­стями) розмовляють англійці, американці США, австралійці, новозела­ндці, англоканадці і деякі інші. Іспанська мова є рідною не тільки для іспанців, але і для більшої частини народів Латинської Америки. Німе­цькою мовою розмовляють німці, австрійці і германо-швейцарці. Як пра­вило, кожний народ говорить однією мовою (іноді діалектні відмінності настільки великі, що спілкування між окремими групами народу без знання загальноприйнятої літературної мови виявляється неможливим). Однак усе більше поширюються випадки двомовності, коли окремі час­тини народу або навіть цілі народи користуються у побуті двома мовами. Двомовність зазвичай має місце в багатонаціональних країнах, де наці­ональні меншини, крім рідної, користуються також мовою найбільш чи­сленної або пануючої нації. Двомовність характерна і для країн масового осідання імігрантів.

У світі нараховується бл. 5 тис. народів. Чисельність народів колива­ється в широких межах — від багатьох мільйонів [1992; китайці (хань) — 1120 млн, хіндустанці — 240 млн, американці США — 205 млн, бенгаль­ці — 200 млн, бразильці — 160 млн, росіяни — 150 млн, японці — 123 млн] до декількох сотень або навіть десятків чоловік (андаманці-мінкопії в Індії, тоала в Індонезії, ботокуди в Бразилії, алакалуфи і ямана в Арген­тині і Чилі). 321 народ, чисельність кожного з яких понад 1 млн людей, становить 96,2 % всього населення Землі, причому 79 найбільш великих народів, чисельністю понад 10 млн людей кожен, утворюють майже 1/5 населення світу.

Чисельність народів світу по групах

.....

На Землі заселені майже усі території, придатні для життя людей та їхньої господарської діяльності. Населення світу розселене нерівномірно. Нарівні з великими густонаселеними районами, де понад 1 тис. лю­дей на 1 км², є неосвоєні області (площа останніх складає бл. 15 % всієї території суходолу). До незаселених областей відносяться приполярні райони (постійні населені пункти є лише на півдні від 78° пн.ш. і на півночі від 54° пд. ш.), високогірні області (практично всі гірські райони, розташовані вище за 5000 м), основна частина гігантських пустель Центральної і Південно-Західної Азії і Північної Африки. У той же час у найбільш густонаселених районах світу, що становлять приблизно 7 % суходолу, зосереджено понад 70 % всього населення світу (області дав­нього штучного зрошування в долинах найбільших річок Південної, Південно-Східної і Східної Азії, долина Нілу в Африці; промислові райони Європи і Північної Америки). Переважна частина населення проживає в Східній (80 %) і Північній (90 %) півкулях, причому в основному на рівнинах, у межах низовин і височин до 500 м, територія яких становить тільки 28 % всього суходолу. У Європі, Австралії і Океанії в таких райо­нах живе понад 9/10 населення. В Африці і Південній Америці значна частина населення проживає в областях, розташованих на висоті 500— 1500 м (відповідно 35,6 і 27,5 %). У Болівії, Афганістані, Ефіопії, Мекси­ці, Перу понад 2/3 населення розміщено в районах, висота яких переви­щує 1000 м (загалом у світі в таких районах проживає 8 % всього насе­лення). У Нідерландах, Польщі, Франції, Японії, США майже всі посе­лення знаходяться на висоті не більше за 500 м (у Нідерландах 1/5 насе­лення живе на захищених греблями територіях, розташованих нижче від рівня моря). У 200-кілометровій смузі вздовж морського узбережжя, яка складає 16 % усього суходолу, зосереджена 1/2 населення світу.

Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — процес зростання міського населення і міст з підвищенням їхньої ролі у розвитку суспільства. Голо­вний соціальний зміст урбанізації міститься в особливих міських відно­синах, що охоплюють соціально-професійну і демографічну структуру населення, його спосіб життя, культуру, розміщення продуктивних сил, розселення.

Передумови урбанізації — зростання в містах індустрії, розвиток їх культурних і політичних функцій, поглиблення територіального розподі­лу праці. Для урбанізації характерні приток до міст сільського населення і зростаючий маятниковий рух населення із сільського оточення і най­ближчих дрібних міст у великі міста.