економічна і соціальна географія

Африка займає 1/5 суходолу земної кулі. За розмірами (30,3 млн км²) з усіх частин світу поступається тільки Азії. До складу регіону входять 55 країн.

У світі немає іншого континенту, який в такій же мірі постраждав би від колоніального гніту і работоргівлі, як Африка. Розпад колоніальної системи почався в 1950-х роках на півночі континенту, остання коло­нія — Намібія була ліквідована у 1990 р. У 1993 р. на політичній карті Африка виникла нова держава — Ерітрея (внаслідок розпаду Ефіопії).

Континент майже посередині перетинається екватором і повністю лежить між субтропічними поясами Північної і Південної півкуль. Своє­рідність його форми — північна частина в 2,5 разу ширша за південну — визначило відмінність їх природних умов. Загалом материк компактний: на 1 км берегової лінії припадає 960 км² території. Африка виключно багата корисними копалинами, хоч вивчені вони поки що недостатньо. Серед інших континентів вона займає перше місце по запасах руд мар­ганцю, хромітів, бокситів, золота, платини, кобальту, алмазів, фосфори­тів. Великі також ресурси нафти, природного газу, графіту, азбесту. Час­тка Африки у світовій гірничій промисловості — 14 %. Майже вся сиро­вина і паливо вивозяться з Африки в економічно розвинені країни, що ставить її економіку у велику залежність від світового ринку. Усього в Африці можна виділити 7 головних гірничопромислових районів. Три з них знаходяться в Північній Африці і чотири — на південь від Сахари.

Сполучені Штати Америки (США) — держава в Північній Америці. Площа бл. 9629,09 тис. км². Населення 290,3 млн людей (2003). Міське населення 75,2 % (1990). Расовий склад (1991, %): білі 83,4, афроамери­канці 12,4, інші (вихідці з країн Азії і Океанії, американські індіанці, ескімоси, алеути) 4,1. Офіційна мова — англійська. Віруючі переважно протестанти (56 %) і католики (28 %). США — федерація у складі 50 штатів (48 суміжних, а також Аляска і Гавайї) і федерального (столично­го) округа Колумбія. Столиця — Вашингтон. Глава держави і уряду — президент, що обирається на 4 роки. Законодавчий орган — Конгрес (Палата представників і Сенат).

Близько половини основної території (суміжних штатів) — гірські хребти, плоскогір'я і плато Кордильєр; східний край поясу Кордильєр утворюють хребти Скелястих гір висотою понад 4000 м, західний — Бе­регові хребти, що тягнуться вздовж Тихоокеанського узбережжя. На сході країни — Аппалачські гори (висота до 2037 м). Між Кордильєрами і Ап­палачами — великі внутрішні рівнини (Центральні, Великі). Вздовж уз­бережжя Атлантичного океану і його Мексиканської затоки — Приатлантична і Примексиканська низовини. Найвища точка країни — гора Мак-Кінлі (6193 м) на Алясці. Родовища вугілля, нафти, природного газу, руд чорних і кольорових металів, урану. Клімат переважно помірний і субтропічний континентальний. Середні температури січня від -25 °С на Алясці до 20 °С на п-ові Флорида, липня 14—22 °С на західному узбереж­жі, 16—26 °С на східному. Опадів від 100 мм на внутрішніх плоскогір'ях і плато до 4000 мм на рік в приморській смузі. Головні річки — Міссісіпі з притоками Міссурі і Огайо, Колумбія, Колорадо, Юкон. На північному сході — система Великих озер. На Алясці — тундра і рідкостійні ліси, на північному сході — хвойні і мішані, на півдні — широколисті і субтропі­чні мішані. На внутрішньому плато Кордильєр — напівпустелі.

Латинською Америкою називають регіон Західної півкулі, розташо­ваний між США і Антарктидою. У складі Латинської Америки виділяють кілька субрегіонів. Це Середня Америка (Мексика, країни Центральної Америки і Вест-Індії), Андські країни (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія, Чилі), країни басейну Ла-Плати (Парагвай, Уругвай, Ар­гентина), Бразилія. Назва «Латинська Америка» поясняється істотним впливом на цей регіон мови, культури і звичаїв романських (латинсь­ких) народів Піренейського півострова. Країни Латинської Америки об'­єднує спільність історичної долі і схожість сучасної соціально-економіч­ного розвитку. Територія Латинської Америки простягається з півночі на південь на 13 тис. км, зі сходу її омиває Атлантичний океан, із заходу — Тихий. Велике значення моря в заселенні і економічному розвитку регі­ону. З 33 держав регіону тільки Парагвай і Болівія не мають безпосеред­нього виходу до моря. Економіко-географічне положення Латинської Америки визначається також тим, що вона знаходиться порівняно бли­зько від США, але на значній відстані від інших великих регіонів.

Регіон розташований в межах великої кількості кліматичних поясів і зон: від тропічних пустель і напівпустель на півночі до мішаних субтропі­чних вічнозелених лісів на півдні. У зарубіжному світі Латинська Амери­ка виділяється по запасах ніобію, літію, берилію, молібдену, сірки, мід­них, залізних і олов'яних руд, бокситів, нафти. Найбільші родовища за­лізняку знаходяться в Бразилії, Венесуелі і Болівії. Марганцевими руда­ми багаті Бразилія і Венесуела. Найбільша бокситоносна провінція про­стягається по території Венесуели, Гайани, Сурінама, Гвіани, Бразилії. Латинська Америка володіє значними родовищами міді і олова. Мідний пояс простягається суцільною смугою від Колумбії до південних районів Чилі. У межах Анд мідні запаси знаходяться в Колумбії, Еквадорі, Перу, Чилі, причому 2/3 всіх запасів припадає на долю Чилі. Мідні руди зви­чайно комплексні і містять молібден. По запасах олова особливо виділя­ється Болівія. Андський пояс також багатий деякими нерудними корисними копалинами — наприклад, селітрою, коштовними каменями. 1/2 запасів нафти припадає на Венесуелу. У Колумбії розташований найбі­льший у всьому регіоні басейн кам'яного вугілля. Регіон Центральної Америки відомий передусім своїми запасами бокситів (Ямайка, Доміні­канська Республіка), нікелю (Куба), залізних, поліметалічних, мідних руд і сірки (Мексика), а також великими родовищами нафти вздовж Мексиканського узбережжя. З окремих країн Латинської Америки пер­ше місце по багатству і різноманітності корисних копалин належить Бра­зилії, потім йдуть Мексика, Чилі, Перу, Колумбія.

Китай, Китайська Народна Республіка (кит. Чжунхуа женьмінь гунхего) — держава в Центральній і Східній Азії. Площа 9,596 млн км². Населення 1,286 млрд людей (2003); китайці (хань) 93 %, чжуани, уйгу­ри, монголи, тибетці, хуей та інші (усього понад 50 народів). Міське населення 26,4 % (1991). Офіційна мова — китайська. Буддизм, дао­сизм, конфуціанство. Адміністративно-територіальний поділ: 22 провін­ції (без Тайваню), 5 автономних районів і три міста центрального підпо­рядкування. Столиця — Пекін. Вищий орган державної влади — Всекитайські збори народних представників, його постійно діючий орган — Постійний комітет. Глава держави — голова КНР. Китай знаходиться в межах помірного, субтропічного і тропічного поясів. Південно-західна частина Китаю зайнята Тибетським нагір'ям (середня висота бл. 4500 м), оточеним гірськими системами Гімалаїв, Каракорума, Куньлуня, Наньшаня і Сіно-Тибетськими горами; на заході і північному заході — високі рівнини (Таримська, Джунгарська, Алашань) і гори Східного Тянь-Шаня. Східна частина країни менш висока; на північному сході — Маньчжуро-Корейські гори, Великий і Малий Хінган, рівнини в басейні р. Сунгарі; південніше — Лесове плато, Велика Китайська рівнина; на півдні — гори Наньлін, Юньнань-Гуйчжоуське нагір'я. Клімат на заході контине­нтальний, на сході переважно мусонний. Середні температури січня від -24 °С на півночі і в Тибетському нагір'ї до 18 °С на півдні, липня на рівнинах від 20 до 28 °С. Річна кількість опадів зменшується від 2000— 2500 мм (на півдні і сході) до 50—100 мм (на півночі і заході). Восени часто бувають тайфуни. Західні райони — область внутрішнього стоку; на схо­ді розгалужена мережа річок. Головні річки — Янцзи, Хуанхе, Сунгарі, Чжуцзян. Найбільш значні озера: Кукунор, Дунтінху, Поянху. На заході — пустеля Такла-Макан, на півночі — частина пустелі Гобі. Під лісом бл. 8 % площі. Численні резервати.

Азія — найбільший за площею і населенням регіон світу, причому цю першість він зберігає протягом усього існування людської цивілізації. Площа Азії — 627 млн км², вона включає понад 40 суверенних держав. У основному до складу регіону входять країни, що розвиваються. Вони мають різні розміри: дві з них відносяться до країн-гігантів, інші — до великих країн. Кордони між ними проходять по добре виражених приро­дних рубежах.

Економіко-географічне становище країн Азії визначається їх сусід­ським положенням, приморським положенням більшості країн і гли­бинним положенням деяких країн. Перші дві особливості сприятливо впливають на їхнє господарство, а третя утруднює зовнішні економічні відносини. Політичний устрій країн різноманітний: Японія, Малайзія, Таїланд, Непал, Бутан, Йорданія — конституційні монархії. Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Бруней, Оман — абсолютні монархії, інші держави — республіки.

Район надто неоднорідний за структурою і рельєфом: у його межах відмічається найбільша на землі різниця висот. Внаслідок цього мінера­льні ресурси Азії дуже різноманітні. У межах Китайської, Індостанської платформ зосереджені основні басейни кам'яного вугілля, залізної і ма­рганцевої руд, нерудних копалин. У межах альпійсько-гімалайського і тихоокеанського складчастих поясів переважають руди. Але головне багатство регіону, що визначає також і його роль в міжнародному географічному розподілі праці, — це нафта. Запаси нафти і газу є в більшо­сті країн Південно-Західної Азії, але основні родовища знаходяться в Саудівській Аравії, Кувейті, Іраку, Ірані. Агрокліматичні ресурси Азії неоднорідні. Значні території гірських країн малопридатні для господар­ської діяльності, за винятком тваринництва; забезпеченість ріллею не­велика і продовжує скорочуватися. На рівнинах сходу і півдня є досить сприятливі умови для землеробства. У Азії знаходиться 3/4 зрошуваних земель світу.

Франція, Французька Республіка — держава в Західній Європі, на заході і півночі омивається водами Атлантичного океану і протоки Ла-Манш, на півдні — Середземним морем. Площа 547 тис. км². Населення 60,1 млн людей (2003), в т. ч. 93 % — французи. Міське населення 75 % (1998). Офіційна мова — французька. Віруючі — переважно католики. Адміністративно-територіальний поділ: 96 департаментів. До складу Фран­ції входять: заморські департаменти — Гваделупа, Мартиніка, Гвіана, Реюньон, Сен-П'єр і Мікелон; заморські території — о-ви Нова Каледонія, Французька Полінезія тощо. Столиця — Париж. Глава держави — президент. Законодавчий орган — двопалатний парламент (Національні збори і Сенат).

Західні і північні райони Франції — рівнини (Паризький басейн) і низькогір'я; у центрі і на сході — середньовисотні гори (Центральний Французький масив, Вогези, Юра). На південному заході — Піренеї, на південному сході — Альпи (вища вершина Франції і Західної Європи — г. Монблан, 4807 м). Клімат морський помірний, на сході перехідний до континентального, на узбережжі Середземного моря субтропічний, се­редземноморський. Середні температури січня 1—8 °С, липня 17—24 °С. Опадів — 600—1000 мм на рік, в горах місцями 2000 мм і більше. Великі річки — Сіна, Рона, Луара, Гаронна; на сході — частина течії Рейну. 24 % території займають ліси.

Польща, Республіка Польща — держава в Європі, в басейні Вісли і Одри, на півночі омивається Балтійським морем. Площа 312,7 тис. км². Населення 38,6 млн людей (2002), понад 98 % — поляки. Міське насе­лення 62,1 % (1993). Офіційна мова — польська. Віруючі переважно ка­толики. Адміністративно-територіальний поділ: 49 воєводств. Столиця — Варшава. З 1989 р. глава держави — президент. Вищий законодавчий орган — двопалатні Національні збори (сейм і сенат).

Бл. 2/3 території на півночі і в центрі країни займає Польська низо­вина. На півночі — Балтійська гряда, на півдні і південному сході — Малопольська і Люблінська височини, вздовж південного кордону — Карпати (вища точка 2499 м, г. Риси в Татрах) і Судети. Клімат помірний з рисами континентального. Середні температури січня від -1 до -5 °С (в горах до -8 °С), липня 17—19 °С (в горах до 10 °С). Опадів на рівнинах 500—600 мм, в горах місцями понад 1000 мм на рік. Густа річкова мере­жа. Основні річки — Вісла, Одра. Озера переважно на півночі. Під лісом 27,6 % території. Національні парки — Біловезький (в західній частині Біловезької пущі), Татранський, Пенінський та інші.