Євразія

Історія відкриття і дослідження Європи

Початковий етап (II тис. — V ст. до н. е.)

Історія вивчення Європи нараховує тисячоліття. У XVI—XII ст. до н. е. критяни здійснювали морські походи навколо п-ова Пелопоннес, досягали берегів архіпелагів у південній частині Егейського моря. У XV— XIII ст. до н. е. ахейці відкрили гори Пінд на заході Греції, архіпелаг Північні Споради в Егейському морі, п-ів Халкідікі на північному сході Греції. Фінікійці у процесі колонізації центрального і західного Серед­земномор'я бл. IX ст. до н. е. відкрили Апеннінський п-ів, о-ви Мальту, Сардинію, Сицилію, Балеарські о-ви, вони також робили спроби вийти в океан через Гібралтарську протоку. Однак повного уявлення про гео­графію материка у цей період ще не було.

Другий етап — відкриття стародавніх греків V—III ст. до н. е.

У цей період давньогрецькі мандрівники досліджували південне уз­бережжя Європи у межах сучасних Франції та Іспанії, включаючи гирла річок, що впадають у Середземне море, плавали в Лігурійському, Тірренському і Адріатичному морях, вивчили береги Балканського і Апеннінського півостровів. Через Мармурове море, протоки Дарданелли і Бос­фор виходили в . . . . .

Європа

Європа — частина світу (бл. 10—12 млн км2), яка разом з Азією утворює материк Євразія. Омивається Атлантичним і Північним Льо­довитим океанами та їхніми морями. Площа островів бл. 730 тис. км2. Великі півострови: Кольський, Скандинавський, Піренейський, Апеннінський, Балканський. Середня висота поверхні бл. 300 м, мі­німальна — 28 м (рівень Каспійського моря), максимальна — 4807 м (г. Монблан). Довжина берегової лінії — 37 900 км. Переважають рів­нини (великі Східно-Європейська, Середньоєвропейська, Середньо- і Нижньодунайська, Паризький басейн), гори займають бл. 17 % те­риторії (основні — Альпи, Карпати, Піренеї, Апенніни, Урал, гори Скандинавського і Балканського п-вів). Діючі вулкани — в Ісландії і Середземномор'ї.

На більшій частині території клімат помірний (на заході — океаніч­ний, на сході — континентальний, зі сніжною і морозною зимою), на північних островах — субарктичний і арктичний, у Південній Європі — середземноморський. На островах Арктики, в Ісландії, Скандинавсь­ких горах, Альпах — заледеніння (площа понад 118 тис. км2).

Основні річки: . . . . .

Аравійський півострів та Мала Азія

Аравійський півострів — півострів на південному заході Азії, найбіль­ший на Землі (понад 2,7 млн км2).

Омивається на заході Червоним мо­рем, на півдні — Аденською затокою і Аравійським морем, на сході — Оманською і Перською затоками Індійського океану. Переважають рів­нини і плато, на заході, півдні і сході — гори (висота до 3600 м).

Клімат тропічний, сухий. Опадів 50—100 мм на рік (у горах до 500 мм). Значна частина зайнята напівпустелями і пустелями (Руб-ель-Халі, Дехна, Нефуд, Тіхама). Великі родовища нафти.

Індостан

Індостан — півострів на півдні Азії, головним чином в Індії. Площа бл. 2 млн км2 (один з найбільших у світі). Омивається Аравійським морем (на заході) і Бенгальською затокою (на сході).

Поверхня зайнята Декан­ським плоскогір'ям (висота 300—900 м), яке оточене горами Західні і Східні Гати. На півдні — масиви Анаймалай (висота до 2698 м), Нілгирі, Кардамонові гори; вздовж узбережжя — алювіальні низовини.

Клімат мусонний, з дощовим літом, опадів від 500 мм (у внутрішніх районах) до 3000 мм (на зовнішніх схилах Західних Гат) на рік.

Індокитай

Індокитай — півострів на південному сході Азії. Площа 2088 тис. км2 (один з найбільших у світі).

Омивається на заході Бенгальською зато­кою, Андаманським морем, Малаккською протокою, на півдні і сході Південно-Китайським морем і його затоками. Південний край Індоки­таю — п-ів Малакка.

На Індокитаї повністю або частково розташовані В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Таїланд, Малайзія, Бангладеш, М'янма. Хре­бти і нагір'я (Араканські і Аннамські гори, Шанське нагір'я) розділені низовинами (Іравадійська, Менамська, Камбоджійська) і плато (Корат).

Чукотський півострів та Камчатка

Камчатка — півострів на північному сході Азії, у Російській Федера­ції.

Омивається Тихим океаном, Охотським і Беринговим морями. Про­стягається на 1200 км. Площа 370 тис. км2. У центральній частині пере­тинається Серединним і Східним хребтами, між ними — Центральнокамчатська низовина з р. Камчатка. На Камчатці знаходиться понад 160 вулканів (28 діючих). Найбільша висота 4750 м — Ключевська Сопка. Гарячі мінеральні джерела і гейзери.

Загальна характеристика Євразії

Євразія — найбільший материк Землі в Північній півкулі (частина островів знаходиться у Південній півкулі). Площа, за різними даними, від 54,6 до 54,9 млн км2. Населення 4,213 млрд людей. До Євразії відно­сяться частини світу Європа та Азія. Омивається Північним Льодови­тим, Тихим, Атлантичним та Індійським океанами і їхніми морями; пло­ща островів бл. 2,75 млн км2. Береги Європи розчленовані сильніше, ніж Азії. Середня висота Європи 840 м, бл. 2/3 території — гори і плоскогір'я. Основні гірські системи: Гімалаї (приблизно 8848 м, г. Джомолунгма, найвища на Землі), Альпи, Карпати, Піренеї, Апенніни, Кавказ, Гінду­куш, Каракорум, Памір, Тянь-Шань, Куньлунь, Сіно-Тибетські гори, Алтай, Саяни, Урал, гори Північно-Східного Сибіру; нагір'я Передньоазіатське, Тибет; плоскогір'я Декан, Середньо-Сибірське. Найбільш зна­чні рівнини і низовини: Східноєвропейська, Західно-Сибірська, Туранська, Кашгарська, Джунгарська, Велика Китайська, Індо-Ганська, Месопотамська. Основні елементи структури Євразії — давні платфор­ми (Східно-Європейська з Балтійським і Українським щитами, Сибір­ська з Алданським щитом, Китайсько-Корейська, Південно-Китайська, Індійська, частина Нубійсько-Аравійського щита), зв'язані більш молодими платформами. Найбільш рухомі Гімалайський і Східноазіатський геосинклінальні пояси; неотектонічними рухами охоплена також широка смуга структур від Гіссаро-Алаю до Чукотського п-ова. Для Се­редньої, Центральної і Східної Азії, Малайського архіпелагу і деяких інших районів характерна підвищена сейсмічність. На Камчатці, бага­тьох о-вах Східної і Південно-Східної Азії, в Ісландії, на Апеннінському п-ові і деяких островах Середземного моря є діючі вулкани.

Сторінки