Чарівний світ природи

Біосферні заповідники — природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів. Їх створюють для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Виділяють відповідно до програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" для створення міжнародної мережі територій з особливою охороною, з метою обміну інформацією щодо природи і раціонального використання екосистем, зіставлення результатів дослідження аналогічних природних комплексів у різних районах Землі. Біосферні заповідники займають великі території зі складною функціональною структурою, набором екосистем високої цінності як біосферних еталонів, можливостями відстежування довгострокових змін у біосфері. Ці заповідники створюють на базі природних заповідників, національних природних парків, до їх складу включають території та об'єкти природно-заповідного фонду інших категорій та земель. У межах біосферних заповідників виділяють такі "зони" за їх функціональним призначенням: . . . . .

Водосховища, ставки та канали створено людиною для регулювання стоку з метою господарського використання поверхневих вод. Зокрема для енергетики, водного транспорту, водопостачання, зрошення, риборозведення та рекреації. Вони впливають на гідрологічний режим рік і озер та на мікроклімат прилеглих територій.

В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків. До ставків відносять штучні водойми, об'ємом до 1 млн м³ води. Найбільші водосховища в Україні створено на Дніпрі, Дністрі та в басейні Південного Бугу, Сіверського Дінця та Інгульця. Дніпровський каскад водосховищ в Україні складається із 6 водосховищ.

Київське водосховище створено при спорудженні Київської ГЕС в 1964-1966 рр. Його довжина — 110 км, ширина — до 12 км, площа — 922 км², середня глибина — 4м, максимальна — 14,5 м. Мілководні ділянки (глибиною до 2,0 м) займають близько . . . . .

Озера і озера-лимани. Це своєрідні природні комплекси зі своїми гідрологічними, геоморфологічними, мікрокліматичними та біотичними особливостями. Кількість озер, їх розміри, водний і біорежим пов'язані з походженням та положенням у тій чи іншій природній зоні чи гірській області. Озерам і озерам-лиманам належить значна роль у природному середовищі окремих регіонів України. Вони містять значні природні ресурси і використовуються для водопостачання, рибної ловлі, зрошення, добування різних мінеральних речовин та для рекреації.

На території України налічується близько 20 тис. озер, з них тільки 43 мають площу 10 км² і більше. Більшість озер України мають річкове походження і розташовані на заплавах басейнів Дніпра, Десни, Дунаю, Сіверського Дінця та ін. Розміри заплавних озер, як правило, незначні. Більші площі мають озера лиманного походження, які розташовані на узбережжі Чорного й Азовського морів і відокремлені від них піщаними пересипами (Сасик, Куяльник, Хаджибей та ін.). Поширені озера . . . . .

Найбільша гірська система в Україні – Українські Карпати, які є частиною східних Карпат. Підносяться вони на заході, у межах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, і простягаються смугою завдовжки понад 270 км і завширшки 100-110 км. Українські Карпати – середньовисокі гори, їхня пересічна висота 1000 м.

Найвища гора України – Говерла в Українських Карпатах в Полонино-Чорногорському масиві, в межах Закарпатської області; її висота 2061 м над рівнем моря.

Найбільше плоскогір’я в Україні знаходиться в Карпатах на висоті 1758 м над рівнем моря. Це пласка вершина гори Паляниця у їхній східній частині – Чивчинських горах.

Найбільшою низовиною є Українське Полісся, що займає крайню північно-західну та північну території України і є складовою частиною великої Поліської низовини, яка на півночі поєднується з Білоруським Поліссям. На Заході Українське Полісся складається з найбільш заболоченої його частини – Волинського та Рівненського Полісся. Висоти даного регіону не перевищують 150-200 м.

Найбільшим морем . . . . .

Як це не дивно, мікроорганізми часто здійснюють своєрідні мандрівки з хмар на земну поверхню і навпаки; це дійсно показує їх витривалість та неабияку можливість пристосовуватись, адже їм доводиться виживати в умовах дуже низьких температур, інтенсивного ультрафіолетового випромінювання, а також їдкої та кислої води. Донедавна вважалося, що життя мікроорганізмів у хмарах існує, але великого значення цьому ніколи не надавали; лише завдяки нещодавним дослідженням французьких учених, які взяли пробу води з хмари, з’ясувався наступний факт: бактерії не лише живуть  у цих скупченнях водяних крапель, а і чинять значний вплив на їх формування та склад.

Хмари, як відомо, складаються із . . . . .

Природа… Шовковиста травиця манить побродити босими ногами. Ніжне і ласкаве сонечко так і кличе нас засмагнути. Джерельна прозора вода тихоплинної річки приваблює своєю прохолодою. Як же радісно і приємно відчуваєш себе на лоні природи. Не знайти слів, щоб висловити своє захоплення красою рідного краю, не збагнути мудрості матінки-землі, яка наділяє нас не тільки матеріальними, а й духовними дарами. Вона ділиться з нами своїми таємницями, загадками, облагороджує душу.

Скількох митців слова, пензля, музики надихнула природа на створення шедеврів! Скільком подарувала віру у власні сили, розум, талант, повернула до роботи і життя, врятувала від розчарування. Ліричний герой новели М. Коцюбинського «Intermezzo», втомлений постійним «мушу», «треба», зневіряється в собі, тікає від життєвих проблем, людей на лоно природи. Ось він сідає на полі, заплющує очі і слухає жайворонків: «Вони сіють пісню на дрібне сито і засівають поля». Тут усього багато: неба, сонця, веселої зелені. Краса і гармонія поля відроджують у душі героя потребу в спілкуванні з людиною, прагнення зарадити її горю, тому він і повертається знову до людей.

Природа-чарівниця створила . . . . .