Чарівний світ природи

Сучасне зледеніння Землі. Льодовик - це природне скупчення фірну і льоду, якому властивий самостійний рух. Льодом вкрито близько 16 млн. км2 поверхні суші. Якщо цей лід розтане, рівень Світового океану підійметься на 66 м. Льодовики є гірські й покривні. Площа зледеніння по Землі розподіляється так: Антарктида - 13.9 млн. км2, Арктика разом з Гренландією -2.04 млн. км2, Європа — І9.1 тис. км2, Азія - 118,3 тис. км2, Північна Америка - 123,7 тис. км2, Південна Америка - 32.3 тис. км2 і Океанія - 845 км2. Найбільший льодовик Землі - Антарктичний, середня потужність якого - 2300 м.

Льодовиковий щит Гренландії, очевидно, складається з трьох куполів, що злилися між собою. Середня його товщина становить 1616 м максимальна – 3400 м. На захід і на схід від Гренландії зледеніння полярних країн зменшується, особливо в західному напрямі.
Із гірського зледеніння найбільшу площу займають . . . . .

Біосферні заповідники — природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів. Їх створюють для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Виділяють відповідно до програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" для створення міжнародної мережі територій з особливою охороною, з метою обміну інформацією щодо природи і раціонального використання екосистем, зіставлення результатів дослідження аналогічних природних комплексів у різних районах Землі. Біосферні заповідники займають великі території зі складною функціональною структурою, набором екосистем високої цінності як біосферних еталонів, можливостями відстежування довгострокових змін у біосфері. Ці заповідники створюють на базі природних заповідників, національних природних парків, до їх складу включають території та об'єкти природно-заповідного фонду інших категорій та земель. У межах біосферних заповідників виділяють такі "зони" за їх функціональним призначенням: . . . . .

Водосховища, ставки та канали створено людиною для регулювання стоку з метою господарського використання поверхневих вод. Зокрема для енергетики, водного транспорту, водопостачання, зрошення, риборозведення та рекреації. Вони впливають на гідрологічний режим рік і озер та на мікроклімат прилеглих територій.

В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків. До ставків відносять штучні водойми, об'ємом до 1 млн м³ води. Найбільші водосховища в Україні створено на Дніпрі, Дністрі та в басейні Південного Бугу, Сіверського Дінця та Інгульця. Дніпровський каскад водосховищ в Україні складається із 6 водосховищ.

Київське водосховище створено при спорудженні Київської ГЕС в 1964-1966 рр. Його довжина — 110 км, ширина — до 12 км, площа — 922 км², середня глибина — 4м, максимальна — 14,5 м. Мілководні ділянки (глибиною до 2,0 м) займають близько . . . . .

Озера і озера-лимани. Це своєрідні природні комплекси зі своїми гідрологічними, геоморфологічними, мікрокліматичними та біотичними особливостями. Кількість озер, їх розміри, водний і біорежим пов'язані з походженням та положенням у тій чи іншій природній зоні чи гірській області. Озерам і озерам-лиманам належить значна роль у природному середовищі окремих регіонів України. Вони містять значні природні ресурси і використовуються для водопостачання, рибної ловлі, зрошення, добування різних мінеральних речовин та для рекреації.

На території України налічується близько 20 тис. озер, з них тільки 43 мають площу 10 км² і більше. Більшість озер України мають річкове походження і розташовані на заплавах басейнів Дніпра, Десни, Дунаю, Сіверського Дінця та ін. Розміри заплавних озер, як правило, незначні. Більші площі мають озера лиманного походження, які розташовані на узбережжі Чорного й Азовського морів і відокремлені від них піщаними пересипами (Сасик, Куяльник, Хаджибей та ін.). Поширені озера . . . . .

Найбільша гірська система в Україні – Українські Карпати, які є частиною східних Карпат. Підносяться вони на заході, у межах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, і простягаються смугою завдовжки понад 270 км і завширшки 100-110 км. Українські Карпати – середньовисокі гори, їхня пересічна висота 1000 м.

Найвища гора України – Говерла в Українських Карпатах в Полонино-Чорногорському масиві, в межах Закарпатської області; її висота 2061 м над рівнем моря.

Найбільше плоскогір’я в Україні знаходиться в Карпатах на висоті 1758 м над рівнем моря. Це пласка вершина гори Паляниця у їхній східній частині – Чивчинських горах.

Найбільшою низовиною є Українське Полісся, що займає крайню північно-західну та північну території України і є складовою частиною великої Поліської низовини, яка на півночі поєднується з Білоруським Поліссям. На Заході Українське Полісся складається з найбільш заболоченої його частини – Волинського та Рівненського Полісся. Висоти даного регіону не перевищують 150-200 м.

Найбільшим морем . . . . .

Як це не дивно, мікроорганізми часто здійснюють своєрідні мандрівки з хмар на земну поверхню і навпаки; це дійсно показує їх витривалість та неабияку можливість пристосовуватись, адже їм доводиться виживати в умовах дуже низьких температур, інтенсивного ультрафіолетового випромінювання, а також їдкої та кислої води. Донедавна вважалося, що життя мікроорганізмів у хмарах існує, але великого значення цьому ніколи не надавали; лише завдяки нещодавним дослідженням французьких учених, які взяли пробу води з хмари, з’ясувався наступний факт: бактерії не лише живуть  у цих скупченнях водяних крапель, а і чинять значний вплив на їх формування та склад.

Хмари, як відомо, складаються із . . . . .