Чарівний світ природи

Вулкан Берні - один із найпівденніших вулканів планети. Він знаходиться на півдні Чилі в регіоні Чилійська Антарктика (Магелланія), і фактично є крайній виступом вулканічного масиву Анд. Незважаючи на те, що вулкан є частиною активного вулканічного Тихоокеанського поясу, більш відомого як Тихокеанське вогняне кільце, вулкан Берні є не надто активним. Останнє, і поки що єдине зафіксоване людьми виверження відбулося в 1910 році. Однак значно раніше мали місце більш серйозні виверження. Приміром понад 6200 років тому потужним пірокластичні потоки практично зруйнували місцеву екосистему, бо знищили сотні гектарів лісів, окислили прилеглі поверхневі води та ґрунти, і змінили навколишні ландшафти до невпізнаваності.

 

Висота вулкана Берні становить 1758 метрів. Враховуючи що це крайній виступ Анд (масив Патагонські Анди), навколо нього переважають . . . . .

Помірний кліматичний пояс - це один із кліматичних поясів Землі, що знаходиться в обох півкулях нашої планети. В Північній півкулі він охоплює значно більші географічні простори, ніж у Південній, що пояснюється перш за все нерівномірним розподілом суходолу і океанів на нашій планеті. Навіть за своїми фізико-географічними характеристиками пояс помірного клімату в Північній півкулі дещо відрізняється від такого ж в Південній. Знову ж таки, причиною цьому є певні регіональні особливості, зокрема рельєф, площа суходолу та вплив океанів.

 

Помірний клімат незалежно від півкулі має ряд особливостей, першою із яких є чітке чергування пір року: весна, літо, осінь і зима. Також важливим є те, що кліматичні пояси завжди перебувають під впливом західних вітрів та помірних повітряних мас. Кількість опадів завжди залежить від віддаленості територій від океанів. Найбільше опадів серед обох помірних поясів Землі випадає на сході Північної Америки (східне узбережжя Канади та острів Ньюфаундленд), острові Хоккайдо (Японія) та північ Британії (Шотландія). У помірному поясі Південної півкулі найбільше опадів випадає на крайньому півдні Нової Зеландії та на крайньому півдні Південної Америки (область Магелланія). У всіх вищезазначених регіонах випадає понад 1000 мм опадів. А от найбільш посушливими регіонами помірного клімату є ті, які найбільш віддалені від . . . . .

Така тварина дійсно існує, і це не жарт. У 2004 році цей птах, схожий на суміш ему з індиком, потрапив до Книги рекордів Гіннесса. Знайомтеся, казуар – найнебезпечніший птах в світі. У перекладі з папуаського kasu weri - "рогата голова". Це й не дивно: по-перше, голова казуара і справді рогата — її прикрашає кістяний гребінь, а по-друге, водиться цей птах виключно у Новій Гвінеї та на північному сході Австралії. Та й то не скрізь, а лише у тропічних лісах. Місцеві мешканці завжди оминали казуарів і намагалися не мати із ними ніяких справ. Однак деякі відважні австралійські аборигени були настільки хоробрими, що споконвіку не боялися підходити до казуарів, то шанували цих птахів. Вони вважали їх священними. Інші ж племена полювали на них заради їхнього дуже смачного м'яса і пухнастого чорного пір'я. Навіть стрижні казуарів мали своє практичне використання: їх одягали в губи і ніс, пазурі служили наконечниками стріл, а з міцних кісток ніг робили знаряддя праці.

 

Загалом, користі від птахів у побуті (як це не прикро) було дуже багато. Вони цінувалися не тільки у папуасів, а й у жителів материка. Торгівля казуарами між аборигенами та мореплавцями з Південної Азії процвітала. Як папуаси не боялися цих хижих птахів? Просто вони полювали на виключно молодих особин, яких приносили . . . . .

1. Ми бачимо хмари на небі кожен день.

Але часто не замислюємося про те, що хмари з себе представляють і звідки вони беруться.

2. Ми звикли сприймати хмари як даність, як звичний елемент пейзажу. А адже це явище природи дуже цікаво, незважаючи на свою звичність і буденність.

3. Часи, коли люди бачили в хмарах дивовижні замки і драконів, давно пройшли.

4. Вивчення хмар — це ціла наука. І сучасна наука досконально вивчила хмари і відповіла на всі питання, якими цікавилися цікаві люди протягом століть.

5. Знання про хмарах – це прекрасна можливість дізнатися більше про пристрої атмосфери Землі.

6. Хмари можуть багато розповісти нам не тільки про погоду, але і про багатьох інших факторах, наприклад, про екологічну обстановку.

7. Складатися хмари можуть з крапель води, кристалів або того та іншого разом — залежить від температури.

8. При температурі нижче -15 градусів вони кристалізуються. Такі хмари складаються вже не з водяних крапель, а з кристаликів льоду.

9. Хмари не можуть утворитися без пилу. Адже водяний пар сам по собі ніколи не зможе створити подібну пливучу масу. Для цього йому потрібні частинки пилу або диму. До них і притягуються крапельки, з яких потім народжується хмара.

10. Хмари можна побачити, як з поверхні землі, так і з космосу.

11. Найвищими хмарами на Землі є сріблясті. Вони утворюються вже за межами щільних шарів атмосфери, на висоті до 85 км над рівнем моря. При цьому на висоті 100 кілометрів офіційно вже починається космос. Побачити їх можна в сутінках. Це дуже гарне видовище.

12. Люди називають хмари повітряними і легкими, але це зовсім не так.

13. По-справжньому хмари середніх розмірів можуть важити до 10 тонн.

14. Незважаючи на це, вони безперешкодно переміщаються по небу, оскільки їх вага розподіляється між численними крапельками води або кришталиками льоду.

15. Хмари не тільки важкі, але і дуже великі. Крапельки або кристалики розкидані по повітряного простору на багато кілометрів.

16. Так, у грозових хмар відстань від основи до вершини може досягати . . . . .

А чи замислювалися Ви над тим, куди діваються їжачки взимку, або що вони роблять в той час, коли за вікном лютує зима? Зима - час серйозних випробувань для тварин нашого кліматичного поясу, і їжачки не є винятком, але вони таки пристосувалися вміло переживати цей складний період року. Важливим етапом підготовки до зими для їжаків є вибір місця зимівлі, адже від нього залежатиме, чи перезимує він, чи ні. Сигналом др підготовки слугує скорочення світлового дня і зниження температури, яке здебільшого проявляється у другій половині вересня. Саме тоді їжачки починають підшукувати собі "квартиру" для зимівлі. Найчастіше вони обирають глибокі нори на глибині до метра, або й більше. Їжаки не завжди заселяються в готові нірки, бо часто самі їх створюють. Їжачки - рідкісні інтроверти, тому живуть поодиниці.

 

Трохи згодом їжачок починає линяти. Цей процес не аби як важливий на зиму, адже дозволяє змінити стару шкіру на нову, більш пристосовану до зимівлі. За місяць до впадання у сплячку інстинктивно їжачки перетворюються на справжніх ненажер. Вони їдять значно більше, ніж зазвичай, набирають вагу, і перетворюються на . . . . .