Південна Америка

Магелланові ліси

Магелланові лісиМагелланія і її величні ліси

Магелланові ліси - це найпівденніший лісовий масив на планеті, який розкинувся на крайньому півдні Південної Америки, а також на острові Вогняна Земля. Свою назву вони отримали від регіону в якому вони знаходяться - Магелланія, яка в свою чергу названа на честь легендарного мореплавця Фернана Магеллана, який першим серед європейців проплив цими місцями.
 
Загальна площа Магелланових лісів становить близько 150 тис.км². Вони розкинулися як на території Чілі, так і на території Аргентини. Їх особливістю є те, що це найпівденніші ліси нашої планети, які відносяться до типу субполярних лісів. Значну площу лісів займає так зване "криволісся" - це криві дерева, які сформувалися через постійний вплив холодних і дуже сильних вітрів, які буквально викривлюють стовбури дерев. На півночі Магелланових лісів знаходяться не менш відомі Маґелланові болота, які сформувалися через надмірну вологу (до 5 тисяч міліметрів опадів) та кам'янистим ґрунтом, який не взмозі вбирати в себе вологу. Взагалі, клімат цього регіону . . . . .

 


Маніок - отруйний годувальник тропіків

Маніок"Отруйний годувальник тропіків"
 
Маніок (Маніока, касава) - досить поширена харчова корнеплідна рослина, яку вживають лише в термічно обробленому вигляді, оскільки сирою є отруйна. В їжу вживають як коренеплід, так і листя рослини. В різних країнах її називають по-різному. Приміром у Бразилії це тупі-ґуарані, а в країнах Африки - касава. Географія цієї сільськогосподарської культури дуже широка. Країни найбільшого поширення маніоку в сільському господарстві: Демократична Республіка Конго, Танзанія, Уганда, Нігерія, Бенін в Західній Африці; Таїланд, Індонезія, В'єтнам в Південно-Східній Азії; Бразилія, Венесуела, Колумбія в Південній Америці. Батьківщиною маніоки вважають . . . . .

 


Пуна - царство посухи і холоду

ПунаПУНА - ЦАРСТВО ПОСУХИ І ХОЛОДУ

Пуна - це посушлива високогірна і прохолодна ділянка Середніх Анд в Південній Америці, яка суттєво відрізняється за фізико-географічними умовами від інших ділянок цього гірського ланцюга. Пуна розміщується переважно на території Болівійських Анд та на крайній півночі Аргентини на середніх висотах від 3500 до 4500 метрів над рівнем моря. Саме висотна поясність є причиною низьких температур в цьому регіоні. Географи виділять два типи пуни - це Альтіплано (Північна пуна), яке лежить на території Перу і Болівії, та Пуна-де-Атакама (Південна пуна), що лежить на півночі Аргентини і Чилі. За природними умовами вони дещо відрізняються.

Альтіплано дещо нижча над рівнем моря (3500-4000 метрів висотою), вологіша, і тепліша. Цьому сприяє не лише висота місцевості, але й географічна широта, адже Альтіплано лежить ближче до Екватора, і тому його вплив там відчутніший. Тут випадає до 2000 мм опадів. Крім того вона . . . . .


Пустеля Атакама

Атакама — пустеля на півночі Чилі, в Південній Америці, вздовж берега Тихого океану, між 22—27° пд. ш. Найбільш аридна область світу; середньорічна кількість опадів коливається від 10 до 50 мм на рік. Є райони, де опади не були зареєстровані жодного разу.

Пустеля являє собою велике нагір'я, що підіймається від 300 м на узбережжі Тихого океану до 2500 м біля підніжжя Анд. Клімат екстраординарний, дати загальну характеристику важко. Вважається, що загалом клімат Атака­ми тропічний, пасатний, відносно прохолодний. У прибережній зоні — холодна пустеля з частими туманами. З просуванням у глиб материка температура підвищується, тумани зникають, спостерігаються добові амплітуди у 40 °С.


Річка Амазонка

Амазонка — річка в Південній Америці, переважно на території Бра­зилії, найповноводніша, найширша і найглибша та друга за довжиною у світі. Довжина від верхів'я р. Мараньйон 6,4 тис. км, від початку р. Укаялі понад 7 тис. км. Площа басейну 7180 тис. км2 (найбільша у світі). Впадає в Атлантичний океан.

Понад 500 приток (з них 17 довжиною більше за 1500 км): Укаялі, Мадейра, Тапажос, Шингу, Іса, Жапура, Ріу-Негру тощо. Середня витрата води 220 тис. м3/с. Припливи розпо­всюджуються на 1400 км від гирла. Судноплавна на 4300 км. Основні порти: Ікітос, Манаус, Обідус, Сантарен, Белен. Гирло Амазонки було відкрите у 1500 p., коли іспанська експедиція на чолі з В. Пінсоном увійшла в нього і піднялася уверх на 80 км. Через 40 років інший іспан­ський загін — 50 чоловік під командуванням Ф. де Орельяни — здійснив подорож від далеких Анд по річках Напо і Амазонка до Атлантичного океану. До XIX ст. натуралісти нарешті взялися за вивчення секретів річок Амазонії і навколишніх лісів. З 1848 по 1859 р. англійський дослід­ник Г. Бейте виявив тисячі видів комах, а ботанік Р. Спрус зібрав зразки майже 7000 невідомих науці рослин.


Бразильське плоскогір'я

Майже всю південну половину Бразилії займає велике Бразильське плоскогір'я (іноді називається нагір'ям). Висота 250—900 м. Тут зосере­джена велика частина найродючішіх земель і найцінніших корисних копалин країни.

Східний край плоскогір'я, на сході від р. Парана, густо населений. Малонаселені посушливі внутрішні райони, включаючи ба­сейн р. Сан-Франсіску, називаються сертанами. Східна окраїна на пів­ночі від Ріо-де-Жанейро має ступінчасту будову: круті скелі, звернені схилами до океану, підносяться пасмами, одна над іншою. На півдні від Ріо-де-Жанейро уступ плоскогір'я досягає великої висоти. Він назива­ється Великим уступом, а на окремих ділянках — Серра-Жерал, Серра-ду-Мар, Серра-ду-Паранапіакаба.


.

Анди

Анди (Андійські Кордильєри Південної Америки) — південна части­на гірської системи Кордильєр, що займає північну і західну окраїну материка Південна Америка. Одна з найдовших (9,5 тис. км) і найвищих на Землі (6959 або 6960 м, г. Аконкагуа). З півдня на північ можна виділи­ти чотири регіони: Патагонські, Чилійсько-Аргентинські, Центральні і Еквадорсько-Колумбійські Анди. Гори складаються з паралельних хреб­тів — Східної, Центральної, Західної і Берегової Кордильєр, між якими знаходяться внутрішні плоскогір'я або западини. Часто відбуваються . . . .


Відкриття і дослідження материка Південна Америка

Перший етап — експедиції XV—XVIII ст.

Про існування Південної Америки європейцям стало відомо після третьої експедиції X. Колумба 1498—1500 pp., у ході якої були відкриті о-ви Трінідад і Маргарита, а також досліджена ділянка узбережжя від дельти р. Оріноко до півострова Парія. У XV—XVI ст. найбільший внесок у дослідження континенту зробили іспанські експедиції. У 1499—1500 pp. іспанський мореплавець А. Охеда очолив експедицію до північного уз­бережжя Південної Америки, яка досягла берега в районі сучасної Гвіа­ни і, прямуючи в північно-західному напрямку, обстежила узбережжя від 5—6° пд. ш. до Венесуельської затоки. Пізніше Охеда дослідив півні­чне узбережжя Колумбії і заснував там фортецю, поклавши початок іс­панському завоюванню континенту. Завершив обстеження північного узбережжя Південної Америки іспанський конкістадор Р. Бастідас, який у 1501 р. відкрив гирло р. Магдалени і досяг затоки Ураба. Експедиції В. Я. Пінсона і Д. Лепе, продовжуючи просуватися на південь уздовж Атлантичного узбережжя Південної Америки, у 1500 р. відкрили один з рукавів дельти р. Амазонки, дослідили бразильське узбережжя до 10° пд. ш. У 1512 р. португальці І. Фроїш і Ж. Ліжбоа спустилися на південь до затоки Ла-Плата, в 1516 р. іспанський мореплавець X. Д. Соліс повторно відкрив затоку Ла-Плата, а також низов'я найбільших pp. Уругвай і Па­рана. У 1520 р. Ф. Магеллан обстежив весь патагонський берег, потім пройшов в Тихий океан через протоку, названу його ім'ям, чим завер­шив . . . . .


Загальна характеристика Південної Америки

Південна Америка — південний материк Західної півкулі, між Тихим океаном на заході і Атлантичним океаном на сході, Карибським морем на півночі і Магеллановою протокою на півдні, від 12°28' пн. ш. до 53°55' пд. ш. Сполучений Панамським перешийком з Північною Америкою. Площа з островами [арх. Вогняна Земля, Чилійський, Фолклендські (Мальвінські) о-ви, Галапагос тощо] 18,28 млн км2. Найбільша довжина 7150 км, ширина 5100 км. У рельєфі виділяються могутній гірський пояс Анд (г. Аконкагуа, 6959 або 6960 м) на півночі і заході і платформний, рівнинно-плоскогірний схід. Підняттю платформи відповідають плоско­гір'я Гвіанське (г. Небліна, 3014 м) на північному сході і Бразильське (г. Бандейра, 2890 м) на сході, розділені прогином, зайнятим Амазонсь­кою низовиною (Амазонією). У крайових і передгірських прогинах між плоскогір'ями і Андами лежать рівнини і низовини: Оріноко і Внутрішні рівнини (Пантанал, Гран-Чако, Межиріччя і Пампа); на півдні від неї, на південному сході, підіймається до 2200 м плато Патагонії. На плоско­гір'ях великі родовища залізних і марганцевих руд, бокситів, кольорових і рідких металів; у передгірських і міжгірських прогинах Анд — нафти і газу; в горах — родовища руд міді, поліметалів, олова тощо.