Географія

Організація Об'єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація дер­жав, створена з метою підтримки і зміцнення миру, безпеки і розвитку співпраці між державами.

Статут ООН, розроблений на конференції у Думбартон-Оксі в 1944 р. представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, підписаний 26 червня 1945 р. державами — учасниками засно­вницької Сан-Франциської конференції 1945 р. і набрав чинності 24 жовтня 1945 р. На І вересня 1994 р. до складу ООН входило 184 держави (в т. ч. Україна).

Серед розвинених країн виділяють великі високорозвинені (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада), невели­кі високорозвинені (Швеція, Швейцарія, Австрія, Голландія, Бельгія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ірландія), країни зі середнім рівнем еконо­мічного розвитку (Ізраїль, Греція, Іспанія, Туреччина). Найчисленнішими на політичній карті світу є країни, що розвиваються, багато з яких у минулому були колоніями європейських держав. Серед них виділяють високорозвинені (нові індустріальні) країни (Сінгапур, Тайвань, Гон­конг), високорозвинені (країни-експортери нафти) країни (Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати), середньорозвинені країни (Бразилія, Аргентина, Чилі, Єгипет, Мексика, Алжир, Іран), слаборозвинені країни (більшість країн Африки і Латинської Аме­рики, частина азіатських країн). На частку семи великих високорозвинених країн доводиться більше половини світового валового національ­ного продукту (ВНП) і промислового виробництва, а також більше за чверть сільськогосподарської продукції; ВВП на душу населення в цих країнах становить 10—20 тис. дол. Найменш розвинені країни — це 40 країн світу, де дохід на душу населення складає менше за 500 дол. на рік. Залежні території поділяються на колоніальні і не колоніальні.

Політична карта світу у вузькому значенні слова — це географічна карта земної кулі, на якій позначені всі країни світу. У широкому розу­мінні — зведення відомостей про політичну географію світу. Сучасна політична карта світу нараховує 236 держав і територій.

З точки зору міжнародного права вони поділяються на два типи: незалежні держави і залежні території (колонії, що знаходяться під опікою, заморські терито­рії тощо). Незалежна держава володіє суверенітетом, територією і кордо­нами, проводить незалежну зовнішню і внутрішню політику, має міжна­родне визнання, ефективну систему керівництва життям суспільства, свої національні атрибути — герб, прапор, гімн.

Червона книга Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів — список рідкісних і тих видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення; символічний сигнал біди, адресований урядам і громадськості окремих держав. Періодично поповнюється новими вида­ми. Перша Червона книга опублікована в 1966 р. Видаються також наці­ональні і регіональні Червоні книги, наприклад, Червона книга України (1980, 1994, 1996 рр.).

Радіоактивне випромінювання води в океані у 180 разів менше від випромінювання, яке діє на все живе на гранітних скелях, і у 46 разів менше від випромінювання з осадочних порід суходолу. Тому тварини, що населяють океан, звикли до дуже слабкого опромінення.

Підвищення його може мати для них важкі безповоротні наслідки. За даними вчених, з ікри риби, яка зазнавала штучного радіоактивного опро­мінення, розвивалися потворні нежиттєздатні мальки. Вивчаючи усі види руху і перемішування води в глибинах океану, вчені прийшли до висно­вку, що поновлення придонних вод океану відбувається протягом 200— 300 років. Радіоактивними речовинами заражені водорості і донні органі­зми в Ірландському морі і в деяких районах поблизу берегів Північної Америки.

Процес підтоплення — яскравий приклад реакції природного середо­вища на дію антропогенних чинників. Уперше він привернув до себе увагу при створенні водосховищ, коли рівень ґрунтових вод по їхніх бе­регах став швидко підійматися. У наш час під підтопленням розуміють будь-яке підвищення рівня ґрунтових вод до критичних величин (менше 1—2 метрів від поверхні землі). Підтоплення територій вельми негативно впливає на природне середовище. Масиви гірських порід зволожуються і заболочуються. Активізуються обвали, карст і інші несприятливі проце­си. У лесових глинистих грунтах виникають осідання, у глинах — набу­хання. Осідання в лесових ґрунтах призводить до різкого нерівномірного осідання споруд, а набухання в глинах — до нерівномірного підйому будівель і споруд. У результаті споруди деформуються, нерідко до повної непридатності до експлуатації. Це погіршує екологічну ситуацію в жит­лових і виробничих приміщеннях, що знижує продуктивність праці і на­віть може викликати травми і хвороби у людей.

Кислотні дощі (кислі дощі) — атмосферні опади (у т. ч. сніг), підкис­лені (рН нижче за 5,6) через підвищений вміст у повітрі промислових викидів, головним чином SO₂, N0₂, НС, та інших.

Щорічно у світі вна­слідок діяльності людей в атмосферу потрапляє бл. 190 млн т оксидів сірки і 65 млн т оксидів азоту. Внаслідок попадання кислотних дощів у поверхневий шар ґрунту і водоймища розвивається підкислення, що призводить до деградації екосистем, загибелі окремих видів риб та ін­ших водних організмів, а також позначається на родючості ґрунтів, зни­женні приросту лісів і їх усиханні.