Географія

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — один з яскравих проявів інтернаціоналізації господарського життя в епоху НТР. Вона являє со­бою процес розвитку глибоких і стійких взаємозв'язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політи­ки. МЕІ — вищий рівень МГРП, що виник у результаті поглиблення міжнародної спеціалізації і об'єднання національних господарств ряду країн. Саме регіональна економічна інтеграція стала переважаючою те­нденцією в розвитку світового господарства, яке все більш складається з великих інтегрованих економічних блоків (угруповань). Головні з них сформувалися в межах економічно розвинених країн Заходу — в Європі і Північній Америці. Перше велике економічне угруповання з'явилося в 50-х роках внаслідок інтеграційних процесів у Західній Європі. Ці про­цеси посилилися завдяки вузькості внутрішніх ринків більшості країн, розпаду колоніальних ринків. У 1957 р. було створене Європейське Еко­номічне Співтовариство (ЄЕС). На противагу йому в 1959 р. утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), до початкового складу якої увійшли Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція і Швейцарія, і трансформувалася в Європейське Співтоварист­во (ЄС) — свого роду «Сполучені Штати Європи» з населенням 345 млн людей. У межах ЄС вільно переміщаються товари, капітали і послуги, технології і робоча сила. З 1 січня 1998 р. у всіх країнах ЄС введена єдина валюта. Восени 1991 р. країни ЄС і ЄАВТ домовилися про створення в Західній Європі «єдиного економічного простору», який охопив 19 країн з населенням 375 млн людей. У перспективі цей простір буде розширю­ватися.

Розвиток людської цивілізації пов'язаний з науково-технічним про­гресом. Виділяються окремі періоди швидкої і глибокої зміни продукти­вних сил. Даний процес заснований на перетворенні науки в безпосере­дню продуктивну силу суспільства. Такі періоди називаються науково-технічними революціями (НТР). Початок сучасної НТР відносять до се­редини XX ст. Як правило, виділяють 4 головні риси сучасної НТР. По-перше, це універсальність, оскільки ця революція охоплює практично всі галузі народного господарства і торкається всіх сфер людської діяль­ності. З сучасною НТР асоціюються такі поняття, як комп'ютер, косміч­ний корабель, реактивний літак, АЕС, телевізор і т.п. Друга риса НТР — це бурхливий розвиток науки і техніки. Дистанція від фундаментального відкриття до застосування його в практичній діяльності різко скоротила­ся. З моменту відкриття принципу фотографування до першого фотозні­мка пройшло 102 роки, а для лазера цей період скоротився до 5 років. Третя риса НТР — це зміна ролі людини в процесі виробництва. У проце­сі НТР підвищуються вимоги до рівня кваліфікації трудових ресурсів. У цих умовах збільшується частка розумової праці. Четвертою особливіс­тю сучасної НТР є те, що вона зародилася в роки Другої світової війни як військово-технічна революція і продовжувала багато в чому залишатися такою протягом усього післявоєнного періоду.

Міжнародний географічний розподіл праці (МГРП) — основне понят­тя економічної географії. Воно виражається в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції і послуг і в подальшому обміні ними. Для формування МГРП необхідна наявність трьох чинників: по-перше, існування країни-виробника, яка має переваги в розвитку даної галузі перед іншими країнами; по-друге, існування поза країною-виробником країн, де є попит на її продукцію за більш високими цінами; по-третє, транспортні витрати повинні бути меншими від різниці між ціною виробництва і ціною продажу.

Розподіл праці — диференціація, спеціалізація трудової діяльності, співіснування різних її видів. Суспільний розподіл праці — диференціа­ція в суспільстві різних соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення в зв'язку з цим різних сфер суспільства (про­мисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія).

Технічний розподіл праці — розчленування праці на ряд окремих функцій, опера­цій у межах підприємства, організації. Суспільний і технічний розподіл праці знаходить вираження в професійному розподілі праці. Спеціаліза­цію виробництва в межах країни і між країнами називають територіаль­ним і міжнародним розподілом праці. Спочатку він був статевим і віко­вим.

Світове господарство — це сукупність національних господарств усіх країн, пов'язаних між собою всесвітніми економічними відносинами.

Світове господарство є результатом тисячолітнього розвитку продуктив­них сил. Виділяють кілька етапів формування світового господарства. Тривалий етап передісторії світового господарства призвів до його вини­кнення у XVI ст., коли внаслідок Великих географічних відкриттів між­народна торгівля охопила всі регіони земної кулі. У другій половині XIX ст. відбувалося становлення і розширення світового господарства завдяки розвитку транспорту. Але головним етапом на шляху формування сучас­ної системи світового господарства став кінець XIX—XX ст. внаслідок сукупного розвитку великої машинної індустрії, транспорту і світового ринку.

Поняття світового господарства тісно пов'язане з поняттям про суспільний розподіл праці, міжнародної економічної інтеграції. Крім того, існує також географічна модель світового господарства, яка постійно розвивається. І якщо до кінця XIX ст. у світі переважав один центр — Європа, то потім утворився другий, що незабаром став головним — США. У період між двома світовими війнами виникли ще два центри світового значення — СРСР і Японія.

Харчові ресурси Світового океану. В океанах щорічно виловлюються десятки мільйонів тонн риби, молюсків і ракоподібних. У деяких райо­нах океанів добування із застосуванням сучасних плавучих рибозаводів ведеться дуже інтенсивно. Майже повністю винищені деякі види китів. Інтенсивний лов може завдати великої шкоди таким цінним промисло­вим видам риби, як тунець, оселедець, тріска, морський окунь, сарди­на. Для розведення риби можна було б виділити великі ділянки шельфу. При цьому можна удобрювати морське дно, щоб забезпечити ріст морсь­ких рослин, якими живиться риба.

Споживання води. Водоспоживання швидко зростає, однак не тільки через збільшення чисельності населення, але і внаслідок урбанізації, ін­дустріалізації і особливо розвитку сільськогосподарського виробництва, зокрема зрошуваного землеробства. У 2000 р. добове світове споживання води досягло 26 540 млрд л, або 4280 л на людину. 72 % від цього об'єму витрачається на зрошування, а 17,5 % — на промислові потреби. Близь­ко 69 % іригаційних вод втрачено безповоротно.

Повторне використання води. Використана вода не завжди втрача­ється повністю, частина її або навіть вся вона може бути повернена в кругообіг і знову використана. Наприклад, вода з ванни або душу по каналізаційних трубах потрапляє в міські очисні споруди, де проходить обробку і потім використовується повторно. Як правило, понад 70 % мі­ських стоків повертається в річки або підземні водоносні горизонти. На жаль, у багатьох великих приморських містах муніципальні і промисло­ві стічні води просто скидаються в океан і не утилізуються. Хоча такий спосіб не потребує витрат на їхнє очищення і повернення в обіг, відбува­ється втрата потенційно придатної до вживання води і забруднення мор­ських акваторій. При зрошуваному землеробстві посіви багато потребують води, висмоктуючи її корінням. У процесі транспірації таким чином, безповоротно втрачається до 99 % води. Однак при зрошуванні фермери зазвичай витрачають більше води, ніж необхідно для посівів. Частина її стікає до периферії поля і повертається в зрошувальну мережу, а інша — просочується в грунт, поповнюючи запаси ґрунтових вод, які можна від­качувати за допомогою насосів.