Географія

Розвиток автомобільного транспорту в регіонах і окремих держа­вах визначається величиною парку автомобілів, протяжністю і станом автодорожної мережі, а також економічною можливістю і потребою в роботі автотранспорту. При загальній кількості автомобілів у світі, що у 1995 р. перевищила 650 млн, їх розподіл по регіонах і країнах не одна­ковий. На Північну Америку припадає понад 36 % усіх легкових, ванта­жних автомобілів і автобусів, а на Західну Європу — 31 %, тобто бл. 2/3 усього світового автопарку сконцентровано усього в двох регіонах (в Азії бл. 20 %). Неоднакова і кількість автомобілів, що припадає на 1000 жителів (в середньому у світі 85 легкових автомашин і 26 вантажних, в США і Італії легкових понад 500, в Японії вантажних — 200, а в США — 185). Автодорожна мережа світу (з твердим покриттям і вдосконалени­ми дорогами) у 1995 р. значно перевищувала за довжиною залізниці (відповідно 24 і 1,2 млн км). Це забезпечило 80 % світового пасажирообігу і понад 10 % вантажообігу на усіх видах транспорту.

Повітряний транспорт з'явився не так давно — бл. 80 років тому. У епоху НТР істотно збільшилася діяльність повітряного транспорту: за 1950— 1995 pp. довжина світових повітряних трас збільшилася з 3,3 до 7,9 млн км, тобто більш ніж у 2 рази, а число авіапасажирів досягло 1,3 млрд людей — бл. 1/4 населення землі. Інфраструктуру галузі складає мережа аеропор­тів: у світі споруджено бл. 1100 аеропортів, обслуговуючих міжнародні пе­ревезення, і ще більшу кількість аеропортів місцевого значення для трас довжиною до 700—800 км (в Західній Європі — 300—400 км). Найбільші з 25 провідних аеропортів, що виконували міжнародні операції в 1995 p., розташовані переважно в Європі (16), в Азії (5) і в Північній Америці (4). Частка повітряного транспорту у світовому вантажообігу всіх видів транс­порту дуже мала і складає менше відсотка. Однак його роль в доставці термінових вантажів поза конкуренцією, а в умовах глибокого міжнарод­ного розподілу праці це має велике значення. Наявність міжнародних ае­ропортів у «нестоличних» містах — одна з ознак рівня економічного розви­тку країни. Зазвичай країни «третього світу» мають один великий аеро­порт в столиці, а дрібні посадочні смуги розкидані по всій країні і носять місцевий характер, оскільки призначені для обслуговування невеликих сільськогосподарських, наукових або військових літаків.

Технополіс являє собою більш велику в порівнянні з науковим, техно­логічним парком зону економічної активності, що складається з універ­ситетів, дослідницьких центрів, технопарку, інкубаторів бізнесу, проми­слових та інших підприємств, які здійснюють свою практичну діяльність, спираючись на результати наукових і технологічних досліджень, підтри­мують тісні зв'язки з аналогічними структурами на національному і між­народному рівні, є невід'ємною частиною системи міжнародного розпо­ділу праці і мають середовище проживання, цілеспрямовано сформова­не під учених, фахівців, висококваліфіковану робочу силу.

До міжнародних економічних відносин (МЕВ) можна віднести світо­ву (міжнародну) торгівлю, міжнародні кредитно-фінансові відносини, міжнародну виробничу співпрацю, міжнародні науково-технічні зв'яз­ки, надання міжнародних послуг.

Світова торгівля — найстаріша і найтрадиційніша форма зовнішніх економічних зв'язків, що зберегла своє значення до наших днів. У той же час вона є і однією з найбільш динамічних сфер світового господарс­тва. За темпами зростання світова торгівля випереджає і промислове виробництво, і ВВП. Для структури світової торгівлі характерне знижен­ня частки палива, сировини і продовольства і підвищення частки гото­вих виробів, що випускаються обробною промисловістю. Це сприяє по­глибленню МГРП. Географічний розподіл світової торгівлі такий: голо­вний регіон світової торгівлі — Західна Європа, потім йдуть Азія (в осно­вному завдяки Японії), Північна Америка (США займають перше місце у світі за обсягом зовнішньоторгівельного обороту). Частка у світовому товарообороті Латинської Америки, Африки, Австралії і країн СНД поки що дуже мала. Головною всесвітньою організацією, регулюючою питан­ня світової торгівлі, є Всесвітня торгова організація (ВТО).

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — один з яскравих проявів інтернаціоналізації господарського життя в епоху НТР. Вона являє со­бою процес розвитку глибоких і стійких взаємозв'язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політи­ки. МЕІ — вищий рівень МГРП, що виник у результаті поглиблення міжнародної спеціалізації і об'єднання національних господарств ряду країн. Саме регіональна економічна інтеграція стала переважаючою те­нденцією в розвитку світового господарства, яке все більш складається з великих інтегрованих економічних блоків (угруповань). Головні з них сформувалися в межах економічно розвинених країн Заходу — в Європі і Північній Америці. Перше велике економічне угруповання з'явилося в 50-х роках внаслідок інтеграційних процесів у Західній Європі. Ці про­цеси посилилися завдяки вузькості внутрішніх ринків більшості країн, розпаду колоніальних ринків. У 1957 р. було створене Європейське Еко­номічне Співтовариство (ЄЕС). На противагу йому в 1959 р. утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), до початкового складу якої увійшли Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція і Швейцарія, і трансформувалася в Європейське Співтоварист­во (ЄС) — свого роду «Сполучені Штати Європи» з населенням 345 млн людей. У межах ЄС вільно переміщаються товари, капітали і послуги, технології і робоча сила. З 1 січня 1998 р. у всіх країнах ЄС введена єдина валюта. Восени 1991 р. країни ЄС і ЄАВТ домовилися про створення в Західній Європі «єдиного економічного простору», який охопив 19 країн з населенням 375 млн людей. У перспективі цей простір буде розширю­ватися.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО; англ. North Atlantic Treaty Organization — NA TO) — військово-політичний союз, створений на основі Північноатлантичного договору, підписаного 4 квітня 1949 р. у Вашингтоні США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерланда­ми, Люксембургом, Канадою, Італією, Португалією, Норвегією, Дані­єю, Ісландією. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р. — ФРН, у 1982 р. — Іспанія.

У рамках НАТО створено об'єднане військове командування. У1966 р. з військової організації НАТО вийшла Франція, у 1974 р. — Греція (у 1980 р. повернулася в організацію); у вій­ськову організацію не входить Іспанія. На липневій сесії 1997 р. Ради НАТО в Мадриді було ухвалено рішення про розширення блоку за раху­нок країн Східної Європи і республік колишнього СРСР.

Галузева структура господарства — це сукупність його частин (галу­зей і підгалузей), що історично склалася внаслідок суспільного розподі­лу праці. Вона вимірюється у відносних показниках і виражається часткою окремих галузей і підгалузей у загальному обсязі усього виробниц­тва (по вартості). Про галузеву структуру господарства можна судити і по структурі зайнятості економічно активного населення. Виділяється 3 рі­вні галузевої структури: макроструктура, мезоструктура і мікрострукту­ра. Науково-технічна революція значним чином вплинула на структуру світового господарства, і це можна розглянути на прикладі кожного з рівнів. Макроструктура відбиває найбільші економічні пропорції: між виробничою і невиробничою сферами, між промисловістю, будівницт­вом, сільським господарством, транспортом і т. п. Саме ці пропорції ви­значають, до якого типу буде віднесена країна: до аграрного, індустріа­льного або постіндустріального. Якщо до промислових переворотів XVIII—XIX ст. у світовому господарстві переважала аграрна структура, то з другої половини XIX ст. почала складатися індустріальна структура. Під впливом НТР почала складатися постіндустріальна (або інформа­ційна) структура, для якої характерна зміна пропорції між виробничою і невиробничою сферами на користь останньої. У економічно розвинених країнах процес підвищення питомої ваги промисловості поступається місцем скороченню її для абсолютної кількості зайнятих у матеріально­му виробництві загалом. Одночасно відбувається зростання нематеріа­льної сфери — сфери послуг, науки, культури; число зайнятих в ній починає перевищувати число зайнятих у виробничій сфері. За кількістю зайнятих у невиробничій сфері лідирують США (2/3 всіх зайнятих).