Географія

Німеччина, Федеративна Республіка Німеччина (ФРГ) — держава в Центральній Європі, омивається Північним і Балтійським морями. Пло­ща 357 тис. км². Населення 82,4 млн людей (2003); понад 90 % німці. Міське населення 87 % (1998). Офіційна мова — німецька. Серед вірую­чих — протестанти (лютерани, 38 %) і католики. Німеччина — федера­ція, у її складі 16 земель. Глава держави — президент; глава уряду — федеральний канцлер. Законодавчий орган — бундестаг, органи пред­ставництва земель — бундесрат. Столиця — Берлін.

На півночі — Північно-Німецька низовина з горбами і озерами, пів­денніше — височини і середньовисотні гори (Рейнські Сланцеві гори, Шварцвальд, Тюрінгенський Ліс, Гарц, Рудні гори), що чергуються з пла­то і рівнинами. На півдні — відроги Альп висотою до 2963 м (г. Цугшпітце). Клімат помірний, перехідний від морського до континентального. Середні температури січня на рівнинах від 0 до -3 °С, в горах до -5 °С, липня відповідно 16—20 °С, 12—14 °С. Опадів — 500 800 мм на рік, у горах 1000— 2000 мм. Великі річки — Рейн, Везер, Ельба, Одер. На півдні — Боденське оз. Бл. 30 % території зайнято лісами. Національні парки — Баварський Ліс, Берхтесгаден; численні резервати, пам'ятники природи.

Великобританія, Британія, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland) — держава в Північно-Західній Європі, на Британських о-вах (о. Великобританія і північно-східна частина о. Ірландія, о. Мен і Норма­ндські о-ви). Площа 244,8 тис. км². Населення 60,09 млн людей (2003), в т. ч. 80 % — англійці, 15 % — шотландці, уельсці (або валлійці) і ірландці. Міське населення 89,1 % (1998). Офіційна мова — англійська. Більшість віруючих — протестанти. Великобританія складається з 4 адміністратив­но-політичних частин (історичних провінцій): Англії (39 графств, 6 метрополітенських графств і Великий Лондон), Уельса (8 графств), Шотла­ндії (9 районів і 3 острівні території) і Північної Ірландії (26 округів). Осо­бливий режим встановлений для о. Мен і Нормандських о-вів. Столи­ця — Лондон. Великобританія — конституційна монархія. Глава держа­ви — король (королева). Законодавчий орган — двопалатний парламент (палата общин і палата лордів). Великобританія очолює Співдружність.

Великобританія омивається Атлантичним океаном і його морями. На півночі і заході переважає гірський рельєф — Північно-Шотландське нагір'я (до 1343 м), Пеннінські і Кембрійські гори; на півдні і південному сході — горбисті рівнини. Клімат помірний, океанічний, вологий. Сере­дні температури січня від 3 до 7 °С, липня 11—17 °С. Опадів — до 3000 мм на заході і 600—750 мм на південному сході на рік. Основні річки — Темза, Северн, Трент, Мерсі, Клайд, на півночі багато озер (Лох-Несс, Лох-Ломонд, Лох-Ней). У горах — торфовища; вересові пустки. Ліси (дуб, бук, береза) займають 9 % території Великобританії. Численні наці­ональні резервати природи і парки для рекреацій (Пік-Дистрикт, Сноудонія тощо).

Західна Європа — субрегіон Європи, що включає 26 держав, дуже відмінних за величиною, державним устроєм і рівнем соціально-еконо­мічного розвитку. Західна Європа — один з трьох головних центрів світо­вої капіталістичної системи. Територія — 3,7 млн км². Населення — бл. 370 млн людей. За формою правління бл. 1/2 країн — монархії, інші — респу­бліки.

Західна Європа займає західну частину Євразійського континенту, омивається в основному водами Атлантичного океану і лише північ Ска­ндинавського півострова — водами Північного Льодовитого океану. Ко­рдони між окремими країнами, а також кордон, що розділяє Західну і Східну Європу, проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв'язків. Економіко-географічне положення даного субрегіону дуже сприятливе. Це пов'яза­но з тим, що, по-перше, країни субрегіону або виходять до моря, або розташовані на невеликій відстані від нього (не далі за 480 км), що спри­яє розвитку економічних зв'язків. По-друге, дуже важливе сусідське розташування цих країн по відношенню одна до одної. По-третє, приро­дні умови регіону загалом сприятливі для розвитку як промисловості, так і сільського господарства. Внаслідок складної геологічної історії формування Європи в межах субрегіону утворилися 4 великих пояси, які по­слідовно змінюють один одного в напрямі з півночі на південь. Відповід­но склад корисних копалин в північній і південній частинах регіону істо­тно розрізняється. У північній частині поширені як рудні корисні копа­лини, так і паливні. У південній частині переважають рудні родовища, а запаси паливних ресурсів менші. Незважаючи на те, що мінеральні ре­сурси досить різноманітні, запаси багатьох з них близькі до виснаження. Так, старі вугільні басейни Англії і Німеччини, залізорудні басейни Фран­ції і Швеції в наш час відіграють меншу роль. Велике значення мають запаси бурого вугілля у ФРН, бокситів в Греції і Франції, цинко-свинцевих руд у ФРН, Ірландії, Італії, калійних солей у ФРН і Франції, урану у Франції, нафти і газу на дні Північного моря. Загалом Західна Європа забезпечена мінеральною сировиною набагато гірше, ніж Північна Аме­рика. Агрокліматичні ресурси регіону визначаються його положенням в помірному і субтропічному поясах. У Середземномор'ї стійке землеробс­тво потребує штучного зрошування, що пов'язано із зменшенням кіль­кості опадів на півдні Європи. Найбільше зрошуваних земель в Італії і Іспанії. Гідроенергетичні ресурси Західної Європи досить великі, але припадають в основному на райони Альп і Скандинавських гір. У мину­лому Західна Європа була майже повністю покрита різноманітними ліса­ми: тайгою, мішаними, широколистими і субтропічними лісами. Але ба­гатовікове господарське використання території призвело до того, що природні ліси знищені, а на їх місці в деяких країнах виросли повторні ліси. Найбільшими природними передумовами для лісового господарю­вання володіють Швеція і Фінляндія, де переважає типовий лісовий ланд­шафт.

СНІД(синдром набутого імунного дефіциту) (AIDS — Acquired Immune Deficiency Syndrome) — патологічний стан, при якому внаслідок ура­ження імунної системи послаблюються захисні сили організму. Найбільш характерниими для ВІЛ-інфекції є захворювання, що викликається ві­русом імунодефіциту людини (ВІЛ). Відомий з кінця 1970-хpp.,реєстру­ється у всіх країнах світу. Джерело інфекції — носій вірусу.

Зараження: головним чином при статевих контактах; від матері плоду під час вагіт­ності і родів; від матері дитині і від дитини матері при годуванні груддю; при переливанні крові, ін'єкціях тощо. Перші прояви хвороби (лихоманка, гепатолієнальний синдром, запалення лімфовузлів) виникають в ді­апазоні від 3 діб до кількох місяців після зараження. Період повторних виявів, зумовлений безпосередньою дією ВІЛ, триває від декількох мі­сяців до 8—10 років і завершується формуванням СНІД, який протягом 1 —5 років доводить хворого до смерті. Внаслідок різкого ослаблення за­хисних сил організму виникають різні ураження, які переважно викли­каються умовно патогенними вірусами, бактеріями, грибками і найпро­стішими, а також пухлини, чим визначаються різноманітні вияви хворо­би (збільшення лімфовузлів, лихоманка, виснаження, гнійно-запальні, септичні процеси, пневмонії, ураження шкіри). Лікування поки що за­лишається малоефективним.

Деградація навколишнього середовища — це процес, внаслідок якого знижується здатність екосистем підтримувати стабільність якості життя. Екосистема у загальних рисах може бути визначена як взаємодія живих організмів з їх оточенням. Результати такої взаємодії на суходолі — це зазвичай стійкі угруповання, тобто сукупності тварин і рослин, пов'яза­них один з одним, а також з ресурсами Грунту, води і повітря. Галузь науки, що вивчає функціонування екосистем, називається екологією.

Природа екосистемних взаємодій варіюється від чисто фізичних, таких, як вплив вітру і дощів, до біохімічних, до яких можна віднести, напри­клад, забезпечення метаболічних потреб різних організмів або розкла­дання органічних залишків, що повертає в середовище ті або інші хімічні елементи у формі, придатній для повторного використання. Якщо під впливом певних чинників ці взаємодії стають незбалансованими, то змі­нюються внутрішні зв'язки в екосистемі, і її здатність забезпечувати іс­нування різноманітних організмів може значно зменшитися. Найчасті­ша причина деградації навколишнього середовища — це діяльність лю­дини.

У 1896 р. шведський хімік С. Арреніус уперше висловив припущення про нагрівання атмосфери і земної поверхні внаслідок парникового ефе­кту. В атмосферу Землі сонячна енергія проникає у вигляді короткохви­льової радіації. Деяка її частина відбивається в космічний простір, інша поглинається молекулами повітря і нагріває його і приблизно половина досягає земної поверхні. Поверхня Землі нагрівається і випромінює дов­гохвильову радіацію, що має менше енергії, ніж короткохвильова. Після цього радіація проходить через атмосферу і частково втрачається в кос­мосі, а велика її частина поглинається атмосферою і повторно відбива­ється до поверхні Землі. Цей процес повторного відбиття радіації можли­вий через присутність в повітрі, хоч і в невеликих концентраціях, домі­шок багатьох газів (т.зв. парникових), що мають як природне, так і ан­тропогенне походження. Вони пропускають короткохвильову радіацію, але поглинають або відбивають довгохвильову. Кількість теплової енер­гії, що втримується, залежить від концентрації парникових газів і трива­лості їх перебування в атмосфері. Основні парникові гази — водяна пара, вуглекислий газ, озон, метан, оксид азоту і хлорфторвуглеводні. Безсум­нівно, найважливішим серед них є водяна пара, значна доля і вуглекис­лого газу. 90 % вуглекислого газу, що щорічно поступає в атмосферу, утворюється під час дихання (окиснення органічних сполук клітинами рослин і тварин). Однак це надходження компенсується його споживан­ням зеленими рослинами в процесі фотосинтезу. Середня концентрація вуглекислого газу в тропосфері за рахунок діяльності людини щорічно зростає приблизно на 0,4 %.

Стратосферний озон сконцентрований переважно на висотах від 20 до 25 км. Поглинаючи 99 % короткохвильового випромінювання Сонця, небезпечного для усього живого, озон оберігає від нього земну поверхню і тропосферу, захищаючи людей від сонячних опіків, раку шкіри і очей, катаракти тощо. Крім того, він не дозволяє більшій частині тропосфер­ного кисню перетворитися в озон. Нарівні з процесом утворення озону в атмосфері відбувається зворотний процес його розпаду, що також проті­кає при поглинанні сонячного ультрафіолетового випромінювання. Ок­сиди водню (НОх), метан (СН₄), газоподібний водень (Н₂) і оксиди азоту (NO_x) також можуть руйнувати стратосферний озон. Якщо антропоген­ний вплив відсутній, між виникненням і розпадом молекул озону існує певна рівновага. Глобальною хімічною бомбою уповільненої дії є штучні хлорфторвутлеводні, які сприяють зниженню середньої концентрації озо­ну в тропосфері. Хлорфторвуглеводні, уперше синтезовані в 1928 р. і відомі як фреони, абохладони, в 1940-х роках стали чудом хімії. Хімічно інертні, нетоксичні, без запаху, не займисті, дешеві, вони дуже швидко завоювали популярність і широко використовувалися як хладагенти.