Географія

Велику частину енергії у всьому світі отримують за рахунок спален­ня викопного палива — вугілля, нафти і газу. У ядерній енергетиці тепловиділяючі елементи (твели) промислових реакторів на АЕС складаються з уранових паливних стержнів.

Вугілля. Це є важливий національний природний ресурс насампе­ред завдяки своїй енергетичній цінності. Серед провідних світових дер­жав тільки Японія не має у своєму розпорядженні великих запасів ву­гілля. Хоч вугілля — найбільш поширений вид енергоресурсів, на на­шій планеті є значні території, де вугільних родовищ немає. Вугілля розрізнюється за теплотворною здатністю: вона найнижча у бурого ву­гілля і найвища в антрациту (твердого блискучого чорного вугілля). Світовий видобуток вугілля становить 4,7 млрд т на рік (1995). Однак у всіх країнах в останні роки простежується тенденція до зниження його видобутку, оскільки він поступається місцем іншим видам енергетич­ної сировини — нафти і газу. У ряді країн видобуток вугілля стає нере­нтабельним, багато старих шахт закриваються як збиткові. Перше міс­це по видобутку вугілля займає Китай, за ним йдуть США, Австралія і Росія. Значна кількість вугілля добувається в Німеччині, Польщі, ПАР, Індії, Україні і Казахстані.

Мінеральні ресурси — корисні копалини в надрах Землі, запаси яких оцінені за геологічними даними. Родовища корисних копалин розподі­лені у земній корі нерівномірно. Більшість видів мінеральної сировини представлена рудами, що складаються з мінералів, тобто неорганічних речовин природного походження. Однак деякі важливі види корисних копалин, зокрема енергетична сировина, мають органічне походження (викопне вугілля, нафта, торф, горючі сланці і природний газ). їх відносять до мінеральної сировини умовно.

В останні роки усе більшого значення набуває гідромінеральна сиро­вина — високомінералізовані підземні води. Цінність окремих видів мі­неральної сировини визначається в залежності від сфери їх застосуван­ня (для отримання енергії, в машино- і приладобудуванні, при виробни­цтві товарів народного споживання), а також від того, наскільки рідко вони зустрічаються.

Географічним середовищем називається частина природи Землі, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті та виробничій діяльності на даному етапі історичного розвитку. Географічне середовище — необхідна умова життя і діяльності суспільства. Останнім часом, поряд з поняттям географічне середовище, з'явилося також по­няття навколишнє природне середовище (або просто навколишнє сере­довище), яке можна визначити як умови існування людини, що включа­ють як природні, так і соціально-економічні умови. До них відносяться густота населення, зміни природних умов, створені людиною (забудова, зміна повітря, води, знищення або зміна рослинності і т. п.). До поняття «навколишнє середовище» близьке за змістом поняття «екологічні умо­ви». У визначення географічного і навколишнього середовища входить термін «природа», який також вимагає пояснення. Під словом «природа» розуміють весь світ, усе, що існує у всьому різноманітті своїх форм.

Буддизм — релігія, що була заснована в Індії Гаутамою Буддою (VI ст. до н. е.). У своєму класичному варіанті (тхеравада — «школа старійшин», або хінаяна — «мала колісниця») буддизм являє собою, головним чином, філософію та етику.

Мета віруючих — досягнення нірвани, блаженного стану прозріння та звільнення від оков свого «я», навколишнього світу і нескінченного кола народжень, смертей і нових народжень в ланцюгу нових життів. Духовна досконалість досягається через покору, щедрість, милосердя, самоконтроль та утримання від насильства.

В Індії буддизм процвітав приблизно до 500 р. Потім він втратив впливовість, був витиснений індуїзмом і до XI ст. майже повністю зник. Але на той час буддизм вже встиг поширитися в інших країнах Центральної та Східної Азії, де існує і донині.

Іслам (араб., букв. — покірність) — монотеїстична релігія, одна із світових релігій (нарівні з християнством і буддизмом), її послідовни­ки — мусульмани. Виник в Аравії в VII ст. Засновник — Мухаммед. Іслам формувався під значним впливом християнства та іудаїзму. Вна­слідок арабського завоювання поширився на Близькому і Середньому Сході, пізніше в деяких країнах Далекого Сходу, Південно-Східній Азії, Африки. Мусульмани вірять в безсмертя душі і загробне життя. Основне джерело мусульманського віровчення — Коран, що розуміється мусуль­манами як предвічне, нестворене «слово Божіє», одкровення, яке Бог продиктував Мухаммеду через свого ангела Гавриїла. Якщо для христи­ян Бог втілений в Ісусі Христі, для мусульман він відкрив себе в Книзі — у Корані. Друге джерело мусульманського віровчення — Суна, священ­ний переказ, приклади з життя Мухаммеда як джерело матеріалу для розв'язання релігійних, соціально-політичних і правових проблем. Суна складається з хадисів — розповідей про висловлювання Мухаммеда з того або іншого приводу, про його вчинки або невисловлені схвалення. Найважливіший принцип ісламу — суворий монотеїзм, що носить абсо­лютний і безумовний характер. Бог в Корані одночасно і всемогутній, всевишній, навіть грізний, і в той же час як милостивий, співчуваючий і прощаючий. Кожна віросповідна група в ісламі об'єднувалася в окрему общину (умма).

Безробіття — незайнятість частини економічно активного населен­ня в господарській діяльності; існує в прихованій і явній, хронічній і короткостроковій формах.

Причини безробіття: економічна конкуренція, зокрема на ринку праці; незбіг попиту і пропозиції робочої сили за професіями, спеціальностями; спад виробництва; згортання виробницт­ва у традиційних галузях, закриття технічно відсталих підприємств тощо. У більшості розвинених країн державне регулювання зайнятості і допо­моги безробітним включає підготовку і перепідготовку робочої сили, ство­рення додаткових робочих місць, сприяння найму, виплату грошової до­помоги по безробіттю, страхування безробіття.

Християнство — одна зі світових релігій, в основі якої лежить життя, вчення і смерть Ісуса із Назарета, або Ісуса Христа (І ст. н. е.). Зараз у світі нараховується понад 1 700 000 000 християн. Є три основних гілки християнства: католицизм, православ'я і протестантизм. Християнство виникло як течія всередині іудаїзму. Послідовники Ісуса визнали його «Христом», або «помазаником Божіїм». Він прийшов у світ, щоб викона­ти обет, даний Господом Аврааму, Ісааку і Іакову. Христос ввів обряди хрещення і причащання. Вчення Христа було згодом зібране і оформлене у вигляді євангелій.

Відмітними рисами християнства від самого початку були єписко­пат, символ віри і біблійний канон. Євангеліє зустріло відсіч з боку пра­вовірних іудеїв. Тоді апостол Павло поширив благу звістку серед язични­ків. Елліністичні філософи III ст. Климент і Оріген осмислили вчення Христа, виходячи з грецької філософії. Євангеліє отримало також мета­фізичне тлумачення в Сирії, Північній Африці і Персії. Ранні християни стикалися з відкритою ворожістю невіруючих. Язичницькі обряди, зок­рема, культ цезаря у римлян, вступали в суперечність з монотеїстичною спрямованістю нової релігії. Це призвело до гоніння на християн. Като­лики, що відстоювали єдність і загальність християнства, отримали пе­ремогу в ідейній боротьбі з гностичними і іншими єресями.