Географія

Під біологічним забрудненням розуміють привнесення в екосис­теми внаслідок антропогенного впливу нехарактерних для них видів живих організмів (бактерій, вірусів тощо), що погіршують умови існу­вання природних біотичних угруповань або негативно впливають на здоров'я людини. Основними джерелами біологічного впливу є стічні води підприємств харчової і шкіряної промисловості, побутові та про­мислові звалища, каналізаційна мережа, поля зрошування тощо. З цих джерел різноманітні органічні сполуки і патогенні мікроорганіз­ми потрапляють у ґрунт, гірські породи і підземні води. За даними санепідемстанцій, патогенні кишкові палички можуть знаходитися в підземних водах на глибині до 300 м від поверхні землі. Особливу не­безпеку становить біологічне забруднення середовища збудниками інфекційних і паразитарних хвороб.

Людина, оволодівши вогнем і зброєю, ще в ранні періоди своєї історії почала винищувати тварин, а в наш час, озброївшись сучасною технікою, стрімко знищує майже всю біоту. Звичайно, на Землі і до появи людини відбувалася постійна зміна її жителів. Однак зараз тем­пи зникнення видів різко зросли, а до кола зникаючих залучаються нові види, які до цього були цілком життєздатні. Порушення середо­вища проживання внаслідок вирубки лісів, розорення степів і перело­гових земель, осушення боліт, зарегулювання стоку, створення водо­сховищ та інших антропогенних впливів докорінно змінює умови роз­множення диких тварин, шляхи їх міграції, що вельми негативно відбивається на їх чисельності і виживанні. Наприклад, у 1960— 1970-х pp. ціною великих зусиль була відновлена калмицька популя­ція сайгака. Її чисельність перевищила 700 тис. голів. У наш час сай­гаків у калмицьких степах стало значно менше, а їхній репродуктив­ний потенціал втрачено. Прокладка газопроводу в районі Норільська без урахування шляхів міграції оленів у тундрі призвела до того, що тварини стали збиватися перед трубою у величезні стада, і ніщо не могло примусити їх відмовитися від вікового шляху. У результаті заги­нули тисячі тварин.

Споживче відношення людини до рослинних угруповань виявилося ще на початковому етапі розвитку землеробства і скотарства. У подаль­шому такий підхід ще більше закріпився у свідомості людей. У багатьох країнах ліси знищувалися настільки швидко, що лісопосадки не встига­ли за темпами вирубки дерев. Масштабний антропогенний вплив на біотичні угруповання призводить до важких екологічних наслідків як на екосистемно-біосферному, так і на популяційно-видовому рівнях. На позбавлених лісів територіях виникають глибокі яри, руйнівні обвали і селі, знищується фотосинтезуюча фітомаса, що виконує важливі еколо­гічні функції, погіршується газовий склад атмосфери, змінюється гідро­логічний режим водних об'єктів, зникає багато рослинних і тваринних видів. Знищення великих лісових масивів, особливо вологих тропічних — цих своєрідних випарників вологи, несприятливо відбивається не тільки на регіональному, але і на біосферному рівні. Знищення деревно-чагар­никової рослинності і трав'янистого покриву на пасовищах у посушли­вих регіонах призводить до їхнього опустинення.

Для характеристики нинішнього стану рослинного покриву і насам­перед лісових екосистем усе частіше використовується термін деграда­ція. Ліси раніше за інші компоненти природного середовища зазнали негативного впливу діяльності людини. Деградація лісів служить одним з виявів глобальних змін, що відбуваються на Землі.

Вплив людини на ліси і взагалі на весь рослинний світ може бути прямим і непрямим. До прямого впливу відносяться:

· суцільна вирубка лісів;

· лісові пожежі і випалення рослинності;

· знищення лісів і рослинності під час створення господарської інфраструктури;

· негативний вплив туризму, що посилюється.

Непрямий вплив — це зміна умов існування внаслідок антропоген­ного забруднення повітря, води, застосування пестицидів і мінеральних добрив. Певне значення має також проникнення в рослинні угрупован­ня чужих видів рослин (інтродуцентів).

Поверхневі шари ґрунтів легко забруднюються. Великі концентрації в грунті різних хімічних сполук — токсикантів згубно впливають на жит­тєдіяльність ґрунтових організмів. При цьому втрачається здатність Гру­нту до самоочищення від хвороботворних та інших небажаних мікроор­ганізмів, що здатні викликати важкі наслідки для людини, рослинного і тваринного світу. Наприклад, у надто забруднених грунтах збудники тифу і паратифу можуть зберігатися півтора року, тоді як у незабруднених — лише на протязі двох-трьох діб.

Основні забруднювачі ґрунту:

1) пестициди (отрутохімікати);

2) мінеральні добрива;

3) відходи виробництва;

4) газодимові викиди забруднюючих речовин в атмосферу;

Ґрунт — один з найважливіших компонентів навколишнього приро­дного середовища. Усі його основні екологічні функції замикаються на одному узагальнюючому показнику — ґрунтовій родючості. Відчужуючи з полів основний (зерно, коренеплоди, овочі) і побічний урожай (солома, листя, бадилля), людина розмикає частково або повністю біологічний кругообіг речовин, порушує здатність ґрунту до саморегуляції і знижує його родючість. Навіть часткова втрата гумусу і, як наслідок, зниження родючості, не дає ґрунту можливості виконувати в повній мірі свої еко­логічні функції, і він починає деградувати, тобто погіршувати свої влас­тивості. До деградації ґрунтів (земель) ведуть і інші причини, переважно антропогенного характеру.

Верхня частина літосфери, яка безпосередньо виступає як мінераль­на основа біосфери, у наш час зазнає все більш зростаючого антропогенного впливу. В епоху бурхливого економічного розвитку, коли в процес виробництва залучена практично вся біосфера планети, людина стала «найбільшою геологічною силою», під дією якої змінюється «обличчя» Землі. Вже сьогодні вплив людини на літосферу наближається до меж, перехід яких може спричинити безповоротні процеси майже у всій пове­рхневій частині земної кори.

У процесі перетворення літосфери людина (за даними 1990-х pp.) видобула 125 млрд т вугілля, 32 млрд т нафти, понад 100 млрд т інших корисних копалин. Розорано понад 1500 млн га земель, заболочено і за­солено 20 млн га. Ерозією за останні сто років знищено 2 млн га, площа ярів перевищила 25 млн га. Висота териконів досягає 300 м, гірських відвалів — 150 м, глибина шахт, пройдених для видобутку золота, пере­вищує 4 км (Південна Африка), нафтових свердловин — 6 км.