Географія

Споживче відношення людини до рослинних угруповань виявилося ще на початковому етапі розвитку землеробства і скотарства. У подаль­шому такий підхід ще більше закріпився у свідомості людей. У багатьох країнах ліси знищувалися настільки швидко, що лісопосадки не встига­ли за темпами вирубки дерев. Масштабний антропогенний вплив на біотичні угруповання призводить до важких екологічних наслідків як на екосистемно-біосферному, так і на популяційно-видовому рівнях. На позбавлених лісів територіях виникають глибокі яри, руйнівні обвали і селі, знищується фотосинтезуюча фітомаса, що виконує важливі еколо­гічні функції, погіршується газовий склад атмосфери, змінюється гідро­логічний режим водних об'єктів, зникає багато рослинних і тваринних видів. Знищення великих лісових масивів, особливо вологих тропічних — цих своєрідних випарників вологи, несприятливо відбивається не тільки на регіональному, але і на біосферному рівні. Знищення деревно-чагар­никової рослинності і трав'янистого покриву на пасовищах у посушли­вих регіонах призводить до їхнього опустинення.

Для характеристики нинішнього стану рослинного покриву і насам­перед лісових екосистем усе частіше використовується термін деграда­ція. Ліси раніше за інші компоненти природного середовища зазнали негативного впливу діяльності людини. Деградація лісів служить одним з виявів глобальних змін, що відбуваються на Землі.

Вплив людини на ліси і взагалі на весь рослинний світ може бути прямим і непрямим. До прямого впливу відносяться:

· суцільна вирубка лісів;

· лісові пожежі і випалення рослинності;

· знищення лісів і рослинності під час створення господарської інфраструктури;

· негативний вплив туризму, що посилюється.

Непрямий вплив — це зміна умов існування внаслідок антропоген­ного забруднення повітря, води, застосування пестицидів і мінеральних добрив. Певне значення має також проникнення в рослинні угрупован­ня чужих видів рослин (інтродуцентів).

Поверхневі шари ґрунтів легко забруднюються. Великі концентрації в грунті різних хімічних сполук — токсикантів згубно впливають на жит­тєдіяльність ґрунтових організмів. При цьому втрачається здатність Гру­нту до самоочищення від хвороботворних та інших небажаних мікроор­ганізмів, що здатні викликати важкі наслідки для людини, рослинного і тваринного світу. Наприклад, у надто забруднених грунтах збудники тифу і паратифу можуть зберігатися півтора року, тоді як у незабруднених — лише на протязі двох-трьох діб.

Основні забруднювачі ґрунту:

1) пестициди (отрутохімікати);

2) мінеральні добрива;

3) відходи виробництва;

4) газодимові викиди забруднюючих речовин в атмосферу;

Ґрунт — один з найважливіших компонентів навколишнього приро­дного середовища. Усі його основні екологічні функції замикаються на одному узагальнюючому показнику — ґрунтовій родючості. Відчужуючи з полів основний (зерно, коренеплоди, овочі) і побічний урожай (солома, листя, бадилля), людина розмикає частково або повністю біологічний кругообіг речовин, порушує здатність ґрунту до саморегуляції і знижує його родючість. Навіть часткова втрата гумусу і, як наслідок, зниження родючості, не дає ґрунту можливості виконувати в повній мірі свої еко­логічні функції, і він починає деградувати, тобто погіршувати свої влас­тивості. До деградації ґрунтів (земель) ведуть і інші причини, переважно антропогенного характеру.

Верхня частина літосфери, яка безпосередньо виступає як мінераль­на основа біосфери, у наш час зазнає все більш зростаючого антропогенного впливу. В епоху бурхливого економічного розвитку, коли в процес виробництва залучена практично вся біосфера планети, людина стала «найбільшою геологічною силою», під дією якої змінюється «обличчя» Землі. Вже сьогодні вплив людини на літосферу наближається до меж, перехід яких може спричинити безповоротні процеси майже у всій пове­рхневій частині земної кори.

У процесі перетворення літосфери людина (за даними 1990-х pp.) видобула 125 млрд т вугілля, 32 млрд т нафти, понад 100 млрд т інших корисних копалин. Розорано понад 1500 млн га земель, заболочено і за­солено 20 млн га. Ерозією за останні сто років знищено 2 млн га, площа ярів перевищила 25 млн га. Висота териконів досягає 300 м, гірських відвалів — 150 м, глибина шахт, пройдених для видобутку золота, пере­вищує 4 км (Південна Африка), нафтових свердловин — 6 км.

ПІВДЕННА ІНДІЯ

Заповідник Періяр (Керала)

Велике штучне озеро. Слон, гаур, дика собака, чорний лангур, бобри, черепахи; численні види птахів, включаючи птаха-носорога і водну сову.

Заповідник водоплавних птахів Ведантхангал (Тамілнад)

Одне з найдивовижніших місць масового гніздів'я в Індії. Баклани, чаплі, лелеки, пелікани, чомги та інші.

Пташиний заповідник Пойнт-Калімер (Тамілнад)

Насамперед відомий усім фламінго. Є чаплі, чирки, кроншнепи, си­вки й чорні козли і кабани.

СХІДНА ІНДІЯ

Національний парк Казіранга (Ассам)

Луги і болота. Фауна: індійський однорогий носоріг, водяний бик, тигр, леопард, слон, олені, різноманітні птахи. Дозволено пересування по парку на слонах.

Заповідник Манас (Ассам)

На кордоні з Бутаном. Тропічний ліс, савани і річкові береги насе­ляють носоріг, водяний бик, тигр, слон, золотий лангур, водоплавні птахи.

Заповідник тигрів Паламау (Біхар)

Кам'янисті і лісисті горби. Тигр, леопард, слон, самбар, дика тропіч­на кішка, макака резус, вовк.