Географія

Аравійський півострів — півострів на південному заході Азії, найбіль­ший на Землі (понад 2,7 млн км²).

Омивається на заході Червоним мо­рем, на півдні — Аденською затокою і Аравійським морем, на сході — Оманською і Перською затоками Індійського океану. Переважають рів­нини і плато, на заході, півдні і сході — гори (висота до 3600 м).

Клімат тропічний, сухий. Опадів 50—100 мм на рік (у горах до 500 мм). Значна частина зайнята напівпустелями і пустелями (Руб-ель-Халі, Дехна, Нефуд, Тіхама). Великі родовища нафти.

Індостан — півострів на півдні Азії, головним чином в Індії. Площа бл. 2 млн км² (один з найбільших у світі). Омивається Аравійським морем (на заході) і Бенгальською затокою (на сході).

Поверхня зайнята Декан­ським плоскогір'ям (висота 300—900 м), яке оточене горами Західні і Східні Гати. На півдні — масиви Анаймалай (висота до 2698 м), Нілгирі, Кардамонові гори; вздовж узбережжя — алювіальні низовини.

Клімат мусонний, з дощовим літом, опадів від 500 мм (у внутрішніх районах) до 3000 мм (на зовнішніх схилах Західних Гат) на рік.

Індокитай — півострів на південному сході Азії. Площа 2088 тис. км² (один з найбільших у світі).

Омивається на заході Бенгальською зато­кою, Андаманським морем, Малаккською протокою, на півдні і сході Південно-Китайським морем і його затоками. Південний край Індоки­таю — п-ів Малакка.

На Індокитаї повністю або частково розташовані В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Таїланд, Малайзія, Бангладеш, М'янма. Хре­бти і нагір'я (Араканські і Аннамські гори, Шанське нагір'я) розділені низовинами (Іравадійська, Менамська, Камбоджійська) і плато (Корат).

Камчатка — півострів на північному сході Азії, у Російській Федера­ції.

Омивається Тихим океаном, Охотським і Беринговим морями. Про­стягається на 1200 км. Площа 370 тис. км². У центральній частині пере­тинається Серединним і Східним хребтами, між ними — Центральнокамчатська низовина з р. Камчатка. На Камчатці знаходиться понад 160 вулканів (28 діючих). Найбільша висота 4750 м — Ключевська Сопка. Гарячі мінеральні джерела і гейзери.

Євразія — найбільший материк Землі в Північній півкулі (частина островів знаходиться у Південній півкулі). Площа, за різними даними, від 54,6 до 54,9 млн км². Населення 4,213 млрд людей. До Євразії відно­сяться частини світу Європа та Азія. Омивається Північним Льодови­тим, Тихим, Атлантичним та Індійським океанами і їхніми морями; пло­ща островів бл. 2,75 млн км². Береги Європи розчленовані сильніше, ніж Азії. Середня висота Європи 840 м, бл. 2/3 території — гори і плоскогір'я. Основні гірські системи: Гімалаї (приблизно 8848 м, г. Джомолунгма, найвища на Землі), Альпи, Карпати, Піренеї, Апенніни, Кавказ, Гінду­куш, Каракорум, Памір, Тянь-Шань, Куньлунь, Сіно-Тибетські гори, Алтай, Саяни, Урал, гори Північно-Східного Сибіру; нагір'я Передньоазіатське, Тибет; плоскогір'я Декан, Середньо-Сибірське. Найбільш зна­чні рівнини і низовини: Східноєвропейська, Західно-Сибірська, Туранська, Кашгарська, Джунгарська, Велика Китайська, Індо-Ганська, Месопотамська. Основні елементи структури Євразії — давні платфор­ми (Східно-Європейська з Балтійським і Українським щитами, Сибір­ська з Алданським щитом, Китайсько-Корейська, Південно-Китайська, Індійська, частина Нубійсько-Аравійського щита), зв'язані більш молодими платформами. Найбільш рухомі Гімалайський і Східноазіатський геосинклінальні пояси; неотектонічними рухами охоплена також широка смуга структур від Гіссаро-Алаю до Чукотського п-ова. Для Се­редньої, Центральної і Східної Азії, Малайського архіпелагу і деяких інших районів характерна підвищена сейсмічність. На Камчатці, бага­тьох о-вах Східної і Південно-Східної Азії, в Ісландії, на Апеннінському п-ові і деяких островах Середземного моря є діючі вулкани.

Початковий етап — відкриття островів навколо Антарктиди і пошуки материка (XVI ст. — початок XIX ст.)

Задовго до відкриття материка висувалися різні припущення про іс­нування гіпотетичної Південної землі, на пошуки якої відправлялися екс­педиції, що виявили великі острови навколо Антарктиди. Французька експедиція Буве де Лозьє в 1739 р. відкрила в південній частині Атланти­чного океану острів, названий Буве. У 1772 р. французький мореплавець І. Ж. Кергелен виявив великий архіпелагу південній частині Індійсько­го океану, що складається з одного великого острова (Кергелен) і 300 дрібних. У 1768—1771 pp. Дж. Кук очолив експедицію, яка прямувала на пошуки південного материка. Обстежуючи Нову Зеландію, експедиція відкрила протоку між її Північним і Південним о-вами і встановила, що Нова Зеландія — не виступ південного материка, як вважали раніше, а архіпелаг з двох островів. У 1772—1775 pp. Кук під час другої експедиції першим з мореплавців перетнув Південне полярне коло, однак матери­ка не виявив і заявив, що його взагалі неможливо знайти через льоди, які роблять землю недоступною. Протягом цього плавання на півдні Атлан­тичного океану він підходив до о. Св. Георгія, відкрив Південні Сандвичеві о-ви, але помилково вирішив, що це виступ материкового суходолу і тому назвав їх Землею Сандвича (на ім'я першого лорда Адміралтейс­тва). Групу островів біля північно-західного узбережжя Антарктичного п-ва (Південні Шетлендські о-ви) відкрив у 1819 р. англієць У. Сміт.

Рослинний і тваринний світ Антарктиди відрізняються великою своє­рідністю. На материку зустрічаються мохи, лишайники, водорості, гри­би, бактерії, а також дрібні безхребетні — тихоходи (з членистоногих), коловертки і деякі безкрилі комахи. У більш теплих районах на північно­му заході Антарктичного п-ова зустрічаються кілька видів трав'янистих квіткових рослин. У деяких місцях, наприклад на о-вах Віндмілл (біля узбережжя Землі Вілкса), мохи і лишайники утворюють щільний яскра­во-зелений покрив. В Антарктиді є багато озер, де водяться незвичайні мікроорганізми, у тому числі унікальні типи водоростей (синьо-зелені і діатомові), бактерій і джгутикових. В Антарктиці відсутні сухопутні сса­вці та прісноводні риби. З птахів найбільш характерні пінгвіни. Імпера­торський пінгвін виводить потомство у зимову пору. Інші види пінгвінів виводять пташенят влітку на скелястих пташиних базарах. Багато видів морських птахів, зокрема буревісник і великий поморник, також гніз­дяться у міжгір'ї скель. На безбережних морських просторах мікроско­пічні водорості утворюють «океанські пасовища» і поїдаються тварина­ми, які займають ключові позиції в антарктичних екосистемах. Найбіль­шою кількістю характеризуються популяції криля Euphausia superba (пла­нктонних морських рачків довжиною бл. 50 мм). Криль є основною їжею китів, пінгвінів, деяких видів тюленів і риб. Розвиток водоростей і криля сповільнюється зимою і значно прискорюється весною, коли внаслідок танення морського льоду стають доступними світло і поживні речовини, що зумовлює весняне «цвітіння води».