Географія

Урал — територія між Східно-Європейською і Західно-Сибірською рівнинами. У складі Уралу: Уральська гірська система, що тягнеться майже меридіонально на південь від берегів Карського моря. Довжина понад 2000 км, ширина від 40 до 150 км.

Складається з головного вододі­льного хребта і декількох бічних хребтів, розділених широкими пони­женнями. Ділиться на Полярний Урал, Приполярний Урал, Північний Урал, Середній Урал і Південний Урал. Найбільш висока точка — г. На­родна (1895 м.).

Річки належать басейну Північного Льодовитого океану (Печора з Усою, Тобол, Ісегь, Тура відносяться до системи Обі) і Каспій­ського моря (Кама з Чусовою і Білою, р. Урал).

Тянь-Шань — гірська система в Середній і Центральній Азії, на тери­торії Киргизії і Китаю; північні і західні хребти в Казахстані.

Довжина із заходу на схід бл. 2500 км. Найбільші вершини в Центральному Тянь-Шані (пік Перемоги, 7439 м, Хан-Тенгрі тощо), від якого на захід розхо­дяться 3 гірські ланцюги, розділені міжгірськими улоговинами (Іссик-Кульська з оз. Іссик-Куль, Наринська, Ат-Башинська та інші) і поєдна­ні на заході Ферганським хребтом. У Східному Тянь-Шані — 2 паралель­ні гірські ланцюги (висота 4—5 тис. м.), розділені западинами (висота 2—3 тис. м). Характерні високопідняті (3—4 тис. м) зрівнені поверхні — сирти.

Льодовики (загальна площа 7,3 тис. км², найбільш великий — Південний Енгільчек). Порожисті річки (Нарин, Чу, Ілі). Панують гірські степи і напівпустелі; на північних схилах — також лугостепи і ліси (головним чином хвойні), вище субальпійські і альпійські луги, на сир­тах — т. зв. холодні пустелі. У північному обрамленні Ферганської улого­вини знаходяться унікальні реліктові горіхоплодові ліси.

Алтай — гірська країна на території Російської Федерації, Казахста­ну, Монголії і Китаю.

Складається з хребтів, створюючих вододіл Обі, Іртиша, Єнісея і річок безстічної області Центральної Азії. Довжина по­над 2000 км. Розділяється на власне Алтай, Гобійський Алтай і Монголь­ський Алтай. Найбільш високі хребти власне Алтаю Катунський, Півні­чно- і Південно-Чуйські досягають висоти 3000—4000 м (найбільший 4506 м — г. Білуха) і несуть сучасні льодовики (загальна площа заледе­ніння понад 900 км²). Для власне Алтаю типові також хребти і масиви висотою 1500—2500 м зі слабо розчленованими гребенями, розділені міжгорними улоговинами, що носять назву степів — Чуйський степ, Курайський тощо.

Гімалаї— найвища гірська система земної кулі, між Тибетським на­гір'ям (на півночі) і Індо-Гангськоїрівниною (на півдні).

Довжина понад 2400 км, ширина до 350 км. Серед високих гребенів багато вершин, які досягають бл. 6000 м; максимальна висота до 8848 м, г. Джомолунгма (Еверест) — вища точка Землі. 11 вершин мають понад 8 тис. м.

Гіма­лаї — кліматичний і природний кордон між пустелями Центральної Азії і тропічним ландшафтом Південної Азії. Гори підносяться над Індо-Гангською рівниною 3 рівнями, створюючими Сивалікські гори (Передгімалаї), Малі і Великі Гімалаї. Для Великих Гімалаїв характерні гребені аль­пійського типу, льодовики (понад 33 тис. км²). У Гімалаях беруть початок основні річки Південної Азії — Інд, Ганг, Брахмапутра.

Каракуми Приаральські — піщана пустеля в Казахстані, на північно­му сході від Аральського моря. Площа 35 тис. км².

Рельєф рівнинно-хвилястий, котловинно- і барханно-горбистий, що чергується з озерами і солончаками (сори). Переважають оголені і напівзарощені піски.

2) Каракуми Туркменські — піщана пустеля в Туркменії. Площа бл. 350 тис. км². За рельєфом поділяються на Заунгузькі Каракуми (плато) на південному сході і Центральні (або Низовинні) Каракуми, віддалені від перших западиною Унгуз. Піски переважно .....

Гобі — смуга пустель і напівпустель на півдні і південному сході Мо­нголії і в прилеглих районах Китаю. Вона простяглася із заходу на схід на 1750 км при ширині 600 км.

У цих межах розрізнюють Гашунську, Джунгарську і Заалтайську Гобі на заході і Східну, або Монгольську, Гобі в центральній і східній частинах. Площа понад 1000 тис. км². Переважа­ють рівнини висотою 900—1200 м.

Клімат різко континентальний (коливання температур від -40 °С в січні до +45 °С в липні), опадів менше за 200 мм на рік.

Фудзіяма (Фудзі) — діючий вулкан на о. Хонсю, найвища вершина Японії (3776 м). Правильний конус діаметром 30 км з глибоким кратером. Протягом 10 місяців покритий снігом. Ліси, чагарникові пустки. «Свя­щенна гора» японців, улюблений об'єкт японського мистецтва.

Розміри кратера Фудзіями: діаметр 800 м, глибина 200 м. Він нагадує квітку лотоса і оточений вісьмома гребенями, відомими під назвою Яксудо-Фуйо, що означає «вісім пелюсток Фудзіями». Довершена симетрія силуету Фудзія­ми протягом довгого часу залишається японським символом краси. Фу­дзіяма — головна святиня Японії. Першими, хто почав обожнювати її, були тубільці племені айну, які досі живуть на північному острові Хоккайдо. Вони дали цій горі ім'я своєї богині вогню Фудзі. Японці продовжували ставитися до Фудзіями з благоговінням і зберегли назву, дану їй айну. Синтоїстському храмові, що розташувався під самою вершиною гори, вже 2000 років. Під час інтенсивної вулканічної активності імператор наказав побудувати цей храм, щоб умилостивити розгніваних богів.