Географія

Каскадні гори — гори в системі Кордильєр Північної Америки, в США і Канаді. Розташовані переважно в штатах Орегон і Вашингтон, вони переважно складені лавою та іншими вулканічними породами. Лава формує хвилясту поверхню, усіяну конусами вулканів.

Найбільші з них підіймаються над верхньою межею лісу, що знаходиться на висотах 2400— 2700 м. Найвища вершина в північній частині Каскадних гір — Рейнір (4392 м) — відрізняється правильною конусовидною формою і увінчана льодовиками. Тут знаходиться національний парк Маунт-Рейнір. Далі на півдні розташовані гори Сент-Хелен, діючий вулкан висотою 2560 м, що вивергався у 1980 р. після 123 років спокою, і Шаста, величний пік висотою 4317 м.

Великий Басейн — нагір'я в Кордильєрах Північної Америки, на заході США. Обмежено Скелястими горами на сході, Каскадними горами і хребтом Сьєрра-Невада на заході. Великий Басейн включає майже всю тери­торію шт. Невада з частинами суміжних штатів.

Переважають зарослі по­лином великі улоговини, які розділені сильно розчленованими гірськими хребтами переважно меридіонального простягання. Довжина хребтів за­звичай коливається від 80 до 120 км, ширина — від 10 до 25 км, висота — від 2150 до 3000 м. Днища улоговин, як правило, розташовуються нижче, ніж пасма суміжних хребтів. Дно западини Долина Смерті знаходиться на 86 м нижче від рівня моря, а хребти, що оточують їїз обох боків, підняті на 2700 м.

Перший етап — плавання норманнів

Першими європейцями, що побували в Америці, були норманни, що досягли її берегів у X—XI ст. Ейрік Рауді у 981—983 pp. плавав уздовж берегів Гренландії, його син Лейв Ейрікссон бл. 1000 р. досяг узбережжя п-ова Лабрадор і о. Ньюфаундленд, однак їхні подорожі в той час не були відомі у Старому Світі.

Другий етап — іспанські, англійські і французькі експедиції XV — першої половини XVIII ст.

Після відкриття X. Колумбом Багамських о-вів, Куби і Гаїті у 1492 p., який вважається роком відкриття Америки, найбільш активні досліджен­ня берегової лінії і внутрішніх частин континенту вели іспанські, англій­ські і французькі мандрівники. Англійська експедиція під керівництвом італійця Дж. Кабота у 1497—1498 pp. пройшла вздовж східного берега Північної Америки від Ньюфаундленда майже до Флориди. У 1513 р. іспанський . . . . .

Північна Америка — материк у Західній півкулі. На півдні сполуча­ється з Південною Америкою, межу з якою проводять через Дар'єнський перешийок, іноді через Панамський перешийок. До Північної Аме­рики відносять Центральну Америку і Вест-Індію. Площа 20,36 млн км² (разом з островами 24,25 млн км²). Населення 442 млн людей (1993). На заході материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, зато­кою Аляска і Каліфорнійською затокою, на сході — Атлантичним океа­ном з морями Лабрадор, Карибським, затоками Св. Лаврентія і Мексиканською, на півночі — Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гренландським і Гудзоновою затокою. Великі острови: Грен­ландія, Алеутські, архіпелаг Олександра. Західну частину материка за­ймає гірська система Кордильєри (г. Мак-Кінли, 6193 або 6194 м), схід­ну — великі рівнини, плато, середньовисотні гори. На північному сході Північної Америки — Лаврентійська височина. Внутрішні райони за­ймають Великі рівнини і Центральні рівнини. Центральну частину Пів­нічної Америки займає . . . . .

Атакама — пустеля на півночі Чилі, в Південній Америці, вздовж берега Тихого океану, між 22—27° пд. ш. Найбільш аридна область світу; середньорічна кількість опадів коливається від 10 до 50 мм на рік. Є райони, де опади не були зареєстровані жодного разу.

Пустеля являє собою велике нагір'я, що підіймається від 300 м на узбережжі Тихого океану до 2500 м біля підніжжя Анд. Клімат екстраординарний, дати загальну характеристику важко. Вважається, що загалом клімат Атака­ми тропічний, пасатний, відносно прохолодний. У прибережній зоні — холодна пустеля з частими туманами. З просуванням у глиб материка температура підвищується, тумани зникають, спостерігаються добові амплітуди у 40 °С.

Майже всю південну половину Бразилії займає велике Бразильське плоскогір'я (іноді називається нагір'ям). Висота 250—900 м. Тут зосере­джена велика частина найродючішіх земель і найцінніших корисних копалин країни.

Східний край плоскогір'я, на сході від р. Парана, густо населений. Малонаселені посушливі внутрішні райони, включаючи ба­сейн р. Сан-Франсіску, називаються сертанами. Східна окраїна на пів­ночі від Ріо-де-Жанейро має ступінчасту будову: круті скелі, звернені схилами до океану, підносяться пасмами, одна над іншою. На півдні від Ріо-де-Жанейро уступ плоскогір'я досягає великої висоти. Він назива­ється Великим уступом, а на окремих ділянках — Серра-Жерал, Серра-ду-Мар, Серра-ду-Паранапіакаба.