Географія

Анди (Андійські Кордильєри Південної Америки) — південна части­на гірської системи Кордильєр, що займає північну і західну окраїну материка Південна Америка. Одна з найдовших (9,5 тис. км) і найвищих на Землі (6959 або 6960 м, г. Аконкагуа). З півдня на північ можна виділи­ти чотири регіони: Патагонські, Чилійсько-Аргентинські, Центральні і Еквадорсько-Колумбійські Анди. Гори складаються з паралельних хреб­тів — Східної, Центральної, Західної і Берегової Кордильєр, між якими знаходяться внутрішні плоскогір'я або западини. Часто відбуваються . . . .

Перший етап — експедиції XV—XVIII ст.

Про існування Південної Америки європейцям стало відомо після третьої експедиції X. Колумба 1498—1500 pp., у ході якої були відкриті о-ви Трінідад і Маргарита, а також досліджена ділянка узбережжя від дельти р. Оріноко до півострова Парія. У XV—XVI ст. найбільший внесок у дослідження континенту зробили іспанські експедиції. У 1499—1500 pp. іспанський мореплавець А. Охеда очолив експедицію до північного уз­бережжя Південної Америки, яка досягла берега в районі сучасної Гвіа­ни і, прямуючи в північно-західному напрямку, обстежила узбережжя від 5—6° пд. ш. до Венесуельської затоки. Пізніше Охеда дослідив півні­чне узбережжя Колумбії і заснував там фортецю, поклавши початок іс­панському завоюванню континенту. Завершив обстеження північного узбережжя Південної Америки іспанський конкістадор Р. Бастідас, який у 1501 р. відкрив гирло р. Магдалени і досяг затоки Ураба. Експедиції В. Я. Пінсона і Д. Лепе, продовжуючи просуватися на південь уздовж Атлантичного узбережжя Південної Америки, у 1500 р. відкрили один з рукавів дельти р. Амазонки, дослідили бразильське узбережжя до 10° пд. ш. У 1512 р. португальці І. Фроїш і Ж. Ліжбоа спустилися на південь до затоки Ла-Плата, в 1516 р. іспанський мореплавець X. Д. Соліс повторно відкрив затоку Ла-Плата, а також низов'я найбільших pp. Уругвай і Па­рана. У 1520 р. Ф. Магеллан обстежив весь патагонський берег, потім пройшов в Тихий океан через протоку, названу його ім'ям, чим завер­шив . . . . .

Південна Америка — південний материк Західної півкулі, між Тихим океаном на заході і Атлантичним океаном на сході, Карибським морем на півночі і Магеллановою протокою на півдні, від 12°28' пн. ш. до 53°55' пд. ш. Сполучений Панамським перешийком з Північною Америкою. Площа з островами [арх. Вогняна Земля, Чилійський, Фолклендські (Мальвінські) о-ви, Галапагос тощо] 18,28 млн км². Найбільша довжина 7150 км, ширина 5100 км. У рельєфі виділяються могутній гірський пояс Анд (г. Аконкагуа, 6959 або 6960 м) на півночі і заході і платформний, рівнинно-плоскогірний схід. Підняттю платформи відповідають плоско­гір'я Гвіанське (г. Небліна, 3014 м) на північному сході і Бразильське (г. Бандейра, 2890 м) на сході, розділені прогином, зайнятим Амазонсь­кою низовиною (Амазонією). У крайових і передгірських прогинах між плоскогір'ями і Андами лежать рівнини і низовини: Оріноко і Внутрішні рівнини (Пантанал, Гран-Чако, Межиріччя і Пампа); на півдні від неї, на південному сході, підіймається до 2200 м плато Патагонії. На плоско­гір'ях великі родовища залізних і марганцевих руд, бокситів, кольорових і рідких металів; у передгірських і міжгірських прогинах Анд — нафти і газу; в горах — родовища руд міді, поліметалів, олова тощо.

Перший етап — плавання голландських моряків XVII ст.

До XVII ст. до європейців дійшли розрізнені відомості про Австралію і Нову Гвінею від португальських мореплавців. Роком відкриття Австра­лії вважається 1606 p., коли голландський мореплавець В. Янсзоон об­стежив ділянку західного берега п-ова Кейп-Йорк на півночі континен­ту. Протягом XVII ст. основні відкриття були зроблені голландськими мандрівниками, за винятком іспанської експедиції 1606 p., під час якої Л. Торрес відкрив протоку між Новою Гвінеєю і Австралією (згодом на­звану його ім'ям). Внаслідок пріоритету голландців спочатку Австралія отримала назву Нова Голландія.

У 1616р. Д. Хартог, прямуючи до острова Ява, відкрив ділянку захід­ного берега континенту, обстеження якого було практично повністю за­вершене в 1618—1622 pp. Південне узбережжя (його західну частину) досліджували в 1627 г. Ф. Тейсен і П. Нейтс. Дві подорожі до Австралії здійснив А. Тасман, який першим обігнув Австралію з півдня і довів, що вона являє собою окремий материк. У 1642 р. його експедиція відкрила острів, названий ним на честь голландського губернатора Ост-Індії Зем­лею Ван-Дімена (потім цей острів був перейменований у Тасманію), і острів «Земля Штатів» (нинішня Нова Зеландія). Під час другої подорожі в 1644 р. він вивчав північний і північно-західний береги Австралії.

Австралія займає більшу частину Австралазійської зоогеографічної області, куди входять також Тасманія, Нова Зеландія, Нова Гвінея і при­леглі острови Меланезії і Малайського архіпелагу.

Ссавці. В Австралії відомі 230 видів ссавців. Три з них однопрохідні яйцеродні, бл. 120 — сумчасті, що доношують малят у «кишенях» на животі, інші — плацентарні. Найпримітивніший з існуючих нині рядів ссавців — однопрохідні (Monotremata), які не зустрічаються в інших час­тинах світу. Качкодзьоб, покритий хутром, відкладає яйця і вигодовує малят молоком. Його найближча родичка єхидна схожа на дикобраза, але також відкладає яйця. Качкодзьоб зустрічається тільки в Австралії і Тасманії, а єхидна і близька до неї проєхидна виявлені також в Новій Гвінеї. Кенгуру, загальновідомий символ Австралії, далеко не типовий представник сумчастих. Для тварин цього ряду ссавців характерне наро­дження незрілих малят, які вміщуються в спеціальну сумку, де і знахо­дяться доти, поки не зможуть самі про себе піклуватися. Про те, що сумчасті давно мешкають в Австралії, свідчать викопні залишки гіга­нтського вомбата і м'ясоїдного сумчастого «лева». Загалом менш присто­совані групи ссавців повільно відтіснялися на південні материки по мірі появи більш агресивних груп. Як тільки однопрохідні і сумчасті відсту­пили в Австралію, зв'язок цього регіону з азіатським континентом обі­рвався, і обидві групи виявилися позбавленими конкуренції з краще при­стосованими до боротьби за виживання плацентарними. Деякі з австралійських сумчастих зовні схожі на хижих, інші на комахоїдних, на гри­зунів, травоїдних тощо.

Хоч Австралія вважається тропічним материком, насправді там про­холодніше, ніж у багатьох районах інших материків, розташованих на тих же широтах у Південній півкулі. Сезонні коливання температур за­галом незначні. Зазвичай на узбережжі і в горах, особливо на південному сході, прохолодніше, ніж у внутрішніх районах.

Північ і, зокрема, півні­чно-західне узбережжя — найспекотніший район. Улітку, з грудня по березень, середні добові температури на території Австралії перевищують 32 °С і нерідко досягають 38 °С. У внутрішніх районах вони іноді можуть триматися вище за 41 °С. Вітри, що дують з внутрішніх районів, можуть принести прогріте повітря на південне і східне узбережжя, і тоді там кілька днів стоїть спекотна погода. Середня температура січня в Дарвіні 29 °С, Мельбурні 20 °С, Сіднеї 22 °С, Аліс-Спрінгсі (в центрі материка) 28 °С, Перті 23 °С.

Циркуляція атмосфери. Як компактний масив суходолу Австралія впливає на вітровий режим, однак вітри приносять мало опадів. Мате­рик знаходиться переважно в субтропічному поясі високого тиску, вісь якого проходить приблизно по 30° пд. ш., і протягом більшої частини року сухі вітри дують з центру материка; ця ситуація найбільш чітко проявляється зимою (з травня по вересень). Літом область низького тис­ку розвинена над областю Кімберлі на північному заході, куди з боку Тиморського і Арафурського морів спрямовуються теплі вологі вітри — мусони. При цьому в північних районах Австралії вітри дують майже протягом року, і ці місця вважаються одними з найпосушливіших прибе­режних районів на Землі. Зимою циклони проходять над південними окраїнами материка і Тасманією. Східне узбережжя на півночі від Ньюкасла знаходиться на шляху південно-східних пасатів, які приносять вологе повітря; при підйомі цього повітря на схилах гір Східної Австралії часто ідуть рясні дощі. Зрідка сюди проникають тропічні циклони (урага­ни) з північного сходу, заподіюючи чималі біди на східному узбережжі між Куктауном і Брісбеном. Ці циклони завдають шкоди також ділянці північно-західного узбережжя між Дербі і Порт-Хедлендом, де вони ві­домі під назвою «віллі-віллі». У 1974 р. перед Різдвом під час проходження циклону Трейсі було майже повністю зруйноване місто Дарвін.