Географія

Початковий етап (II тис. до н. е. — VІ ст.)

Давні єгиптяни освоювали північну частину континенту, просуваю­чись уздовж узбережжя від гирла Нілу до затоки Сидр, проникали в Ара­війську, Лівійську і Нубійську пустелі. Бл. 609—595 pp. до н. е. фінікійці на єгипетській службі здійснили морську подорож навколо Африки. Бл. 500—470 pp. до н. е. карфагенянин Ганнон здійснив експедицію уздовж західного узбережжя континенту. Згідно із записом на плиті, залишеній ним в одному з храмів Карфагена, він досяг внутрішньої частини Гвіней­ської затоки, куди європейці потрапили лише через дві тисячі років. У період римського володарювання і пізніше рибальські судна досягали Канарських о-вів, римські полководці і мандрівники проникали глибо­ко в Лівійську пустелю (Л. К. Бальб, С. Флакк). У 525 р. візантійський купець, мореплавець і географ Козьма Індікоплов піднявся у верхів'я Нілу, перетнув Червоне море і відвідав узбережжя Східної Африки. Він залишив 12-томний твір, що служив єдиним для свого часу джерелом відомостей про р. Ніл і суміжні території.

Другий етап — арабські походи (VII—XIV ст.)

Після завоювання Північної Африки . . . . .

Африка — материк, другий за величиною після Євразії. Площа — 29,2 млн км² (з островами 30,3 млн км²), що становить майже 1/5 части­ну всієї суші земної кулі. Довжина від північного мису Ель-Аб'яд (Рас-Енгела) до південного мису Голковий майже 8000 км, ширина між миса­ми Альмаді і Хафун 7500 км. На заході омивається Атлантичним океа­ном, на півночі — Середземним морем, на північному сході — Червоним морем, зі сходу — Індійським океаном. Береги порізані слабо; найбільш велика затока — Гвінейська, найбільший півострів — Сомалі. У геологі­чному відношенні переважно платформа з докембрійською кристаліч­ною основою, перекритою більш молодими осадочними породами. Скла­дчасті гори розташовуються лише на північному заході (Атлас) і на півдні (Капські гори). Середня висота над рівнем моря — 750 м. У рельєфі пере­важають високі складчасті рівнини, плато і плоскогір'я; у внутрішніх районах — великі тектонічні западини (Калахарі в Південній Африці, Конго в Центральній Африці тощо). Від Червоного моря і до р. Замбезі Африка роздроблена найбільшою у світі системою скидних западин, ча­стково зайнятих озерами (Танганьїка, Ньяса та інші). По краях западин розташовані вулкани Кіліманджаро (5895 м, найвища точка Африки), Кенія тощо.

Материк, або континент — велика частина суходолу (на відміну від меншого за розмірами масиву — острова), оточена водою. Виділяють 7 частин світу (Європу, Азію, Африку, Північну Америку, Південну Аме­рику, Австралію і Антарктиду) і 6 материків: Євразію, Африку, Північну Америку, Південну Америку, Австралію і Антарктиду. Деякі великі ост­рови за розмірами близькі до материків й іноді називаються «материко­вими островами». Серед них найбільш відомі Гренландія, Нова Гвінея, Калімантан і Мадагаскар. Материки оточені мілководними зонами оке­анів — шельфами, з глибинами, що зазвичай не перевищують 150 м.

Гренландія — острів у Північному Льодовитому океані, найбільший у світі. Територія Данії (з 1953 p.); користується самоврядуванням з травня 1979 р. Площа — 2176 тис. км². Населення понад 55,7 тис. людей (1993), ут. ч. гренландців (ескімосів) бл. 90 %.

Адміністративний центр — місто Готхоб. Понад 80 % території зайнято покривним льодовиком потужністю До 3400 м. Об'єм льоду 2,6 млн км³. Висота поверхні — до 3700 м (г. Гунб'єрн). Клімат морський субарктичний і арктичний, на льодовику — ко­нтинентальний. На узбережжі домінує тундрова рослинність, багато птахів. Водяться: північний олень, вівцебик, білий ведмідь, песець; у прибере­жних водах — моржі, тюлені. На північному сході — Гренландський національний парк. Розробки кріоліту, руд кольорових і рідкісних металів.

Гренландське море — окраїнне море Північного Льодовитого океану, між островами Гренландія, Ісландія, Ян-Майєн, Ведмедячий і Шпіцбер­ген. Площа — 1195 тис. км². Глибина — до 5527 м. У західній частині — холодна Гренландська течія, в східній — тепла Шпіцбергенська течія. Клімат полярний морський. Лід зберігається протягом року. Промисел тюленя, рибальство (добувають оселедець, тріску, пікшу, сайду).

Основ­ні порти: Лонг'їр і Баренцбург (о. Шпіцберген), Акюрейрі (о. Ісландія).

Країни Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Білорусь, Україна, Молдова) мають багато спільного. Найбільше їх об'єднує посткомуністичне минуле, коли ця група країн належала до так званої східної групи соціалістичних країн. Після розпаду СРСР такий політизований поділ втратив колишній зміст і усі ці країни стали на шлях ринкових перетворень.

Географічне положення. Площа країн Центрально-Східної Європи становить 1379 тис. км², що становить 13% площі Європи. Польща, Чехія, Угорщина (до цієї підгрупи країн ще належить Словаччина) межують на заході із країнами макрорегіону Західна Європа, на південному заході і на півдні — з країнами Південної Європи, на півночі вони омиваються Балтійським морем, що відмежовує ці країни від безпосереднього сусідства з Північною Європою, на північному сході Польща, як і в попередньому випадку, є дотичною навіть до країни Східної Європи — Російської Федерації, зокрема земель Калінінградської обл. Країни Дніпровсько-Чорноморського субрегіону — Білорусь, Україна, Молдова — своїм східним розташуванням завершують формування групи країн Центрально-Східної Європи.