Географія

Чорне море — середземне море Атлантичного океану, між Європою і Малою Азією, біля берегів Росії, України, Румунії, Болгарії, Туреччини і Грузії. Керченською протокою сполучається з Азовським морем, прото­кою Босфор — з Мармуровим морем і далі через протоку Дарданелли — з Егейським і Середземним морями. Площа 422 тис. км². Найбільша глибина 2210 м. Великі затоки: Дністровський і Дніпрово-Бузький лима­ни, Каркинітська, Каламітська, Самсунська і Синопська затоки. Впа­дають великі річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, Ріоні, Кизил-Ірмак. На глибині понад 150 м вода заражена сірководнем (на вели­ких глибинах немає живих організмів).

Балтійське море — внутрішньоматерикове море Атлантичного океа­ну, біля берегів Північної і Середньої Європи. Сполучається з Північним морем Датськими протоками. Площа 419 тис. км². Переважаючі глиби­ни 40—100 м, максимальна — 470 м. Великі острови: Борнхольм, Гот­ланд, Еланд, Сааремаа, Хийумаа, Рюген, Аландські. Великі затоки: Ботнічна, Фінська, Ризька. У Балтійське море впадає бл. 250 річок, утому числі річки Нева, Західна Двіна (Даугава), Німан, Вісла, Одра. Соло­ність у західній частині 11 ‰, у центральній 6—8 ‰.

Клімат Балтійсько­го моря морський помірних широт з рисами континентальності. В осінньо-зимову пору року часто проходять циклони, які несуть із собою по­хмуру погоду з сильними південно-західними і західними вітрами. У пі­внічно-східній частині море замерзає. Внаслідок великого ступеня . . . . .

Середземне море — море між Євразією і Африкою. Сполучається ву­зькою (шириною 15 км) Гібралтарською протокою з Атлантичним океа­ном, через протоку Дарданелли, Мармурове море і протоку Босфор — з Чорним морем, Суецьким каналом — з Червоним морем. Площа 2,5 млн км². Середня глибина 1438 м, максимальна 5121 м. Великі ост­рови: Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Крит, Кіпр. Впадають великі річки: Ебро, Рона, По, Ніл. Великими півостровами і островами розділяється на моря: Альборан, Балеарське, Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське і Кіпрське. До басейну Середземного моря відносять Мармурове, Чорне і Азовське моря. Солоність від 36 ‰ на заході до 39,5 ‰ на сході.

Атлантичний океан поділяється на північну і південну частини, межа поміж якими умовно проводиться по екватору. Однак з океанографічної точки зору, до південної частини океану потрібно віднести екваторіальну протитечію, розташовану на 5—8° пн. ш. Північна межа здебільшого про­водиться по Північному Полярному колу. Місцями ця межа відмічена підводними хребтами. У Північній півкулі Атлантичний океан має силь­но порізану берегову лінію. Його відносно вузька північна частина спо­лучається з Північним Льодовитим океаном трьома неширокими прото­ками. На північному сході Девісова протока шириною 360 км (на широті Північного Полярного кола) з'єднує Атлантичний океан з морем Баффіна, що відноситься до Північного Льодовитого океану. У центральній частині, між Гренландією й Ісландією, знаходиться Датська протока шириною у найвужчому місці всього 287 км. На північному сході, між Ісландією і Норвегією, знаходиться Норвезьке море шириною бл. 1220 км. На сході від Атлантичного океану відокремлюються дві глибоких аква­торії, що входять у сушу. Більш північна з них починається Північним морем, яке на сході переходить у Балтійське море з Ботнічною і Фінсь­кою затоками. Південніше є система . . . . .

Атлантичний океан — другий за величиною (після Тихого океану) океан. Площа з морями 91,6 млн км², об'єм води 329,7 млн км³, середня глибина 3600 м, найбільша 8742 м (жолоб Пуерто-Ріко). Майже всі моря Атлантичного океану — Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Ка­рибське та інші — і великі затоки — Біскайська, Гвінейська — знахо­дяться у Північній півкулі. У Південній півкулі — моря Уедделла, Скоша, Лазарева — біля Антарктиди. Основні групи островів: Великобрита­нія, Ірландія, Ньюфаундленд, Великі і Малі Антильські, Канарські, Зе­леного Мису, Фолклендські (Мальвінські).

Меридіональний Серединно-Атлантичний хребет ділить Атлантич­ний океан на східну і західну частини (глибина над ним бл. 3 тис. м; на сході і заході від нього — 5—6 тис. м). Температура води на поверхні біля екватора до 28 °С, у високих широтах замерзає. Солоність 34—37,3 ‰. Поверхневі течії утворюють у субтропічних широтах антициклональний, а в північних помірних і південних високих широтах — циклональний кругообіг. Північний субтропічний кругообіг складається . . . . .

Океанія — сукупність островів у центральній і південно-західній частинах Тихого океану, між Австралією, Малайським архіпелагом на заході і широкою, позбавленою островів смугою океану на півночі, сході і півдні; іноді виділяється в самостійну частину світу. Загальна плоша островів Океанії — 1,26 млн км². Населення — бл. 18 млн лю­дей. Океанія — це найбільше у світі скупчення островів (бл. 10 тис.). Острови розташовані між субтропічними широтами Північної півкулі і помірними Південної. Найбільша висота 5029 м (г. Джая на о. Нова Гвінея).

Клімат океанічний, переважно субекваторіальний і екваторіальний, на півдні — субтропічний і помірний. Опадів в основному бл. 1000 мм на рік, на навітряних схилах великих островів до 10 тис. мм. Найбільші острови в Океанії — Нова Гвінея (його західна половина — провінція Іріан-Джая належить Індонезії) і Нова Зеландія (Північний і Південний о-ви). Вони займають 80 % території Океанії. В Океанії вчені виділяють З великі групи островів: . . . . .

Великий Бар'єрний риф був відкритий у 1770 р. англійським море­плавцем Дж. Куком. Риф простягся більше ніж на 2000 км паралельно північно-східному узбережжю Австралії. Він складається приблизно з 3000 окремих, сполучених один з одним коралових острівців, які зна­ходяться на різних стадіях розвитку і розділені вузькими протоками. У деяких місцях, наприклад, біля мису Мелвілл на півночі, риф являє собою вузьку смужку коралів, у той час як на півдні, біля мису Меніфолд, його ширина досягає 320 км. На Великому Бар'єрному рифі знаходиться майже 350 видів коралів, які відрізняються один від од­ного за формою, розміром і кольором. Деякі з них — мікроскопічні, інші ж (наприклад, корали-мозговики, які своєю округлою формою і поверхневими борозенками зовні нагадують людський мозок) можуть досягати в діаметрі 2 м. На зовнішній межі рифу живуть гумоподібні види, здатні витримати хвилі прибою, у той час як ніжні різновиди повинні ховатися у спокійних місцях.