Географія

Зливою називають дощ такої сили, коли за одну хвилину випадає понад 1 мм опадів. Навіть короткочасна злива часом може обернутися бідою. Особливо небезпечні зливи в горах, де стрімко стікаючі зі схилів дощові потоки захоплюють не тільки крихкі породи, але і великі камені і брили. При цьому можуть виникнути грязьові або грязе-кам'яні пото­ки — так звані селі.

Зливи типові для вологих тропіків і субтропіків. В СНД вони часто бувають на півдні Чорноморського узбережжя Кавказу. Але при складних метеорологічних умовах вони спостерігаються і на рівнинах помірного поясу. У середині липня 1969 р. над північчю Італії утворився невеликий циклон. У його тилову частину вторглося холодне повітря, і циклон почав переміщатися на північний схід, на територію європейської частини СРСР. Незабаром циклон перетворився . . . . .

Кліматичні сезони (пори року) — частини року тривалістю у декілька місяців, які вирізняються за кліматичними ознаками (переважно за тем­пературним режимом и умовами зволоження). Наприклад, у помірних широтах розрізняють зиму, весну, літо, осінь, у мусонних тропічних обла­стях — сухий и дощовий кліматичні сезони. Початок кожної пори року має чітку астрономічну межу. Екліптика (видимий шлях руху Сонця по небесній сфері) розділяється чотирма точками — весняного й осіннього рівнодення та літнього й зимового сонцестояння — на сектори по 90°. Період, за який Сонце проходить один із цих секторів, називається по­рою року. Весна у Північній півкулі й осінь у Південній починаються, коли Сонце проходить через початкове коло склоніння і його пряме схо­дження дорівнює 0° (весняне рівнодення). Літо в Північній півкулі і зима у Південній наступають, коли прямий схід Сонця дорівнює 90° (літнє сонцестояння). Осінь у Північній півкулі і весна в Південній починають­ся, коли прямий схід Сонця складає 180° (осіннє рівнодення). Початком зими в Північній півкулі і літа в Південній вважається зимове сонцесто­яння, коли прямий схід Сонця складає 270°.

Метеорологічні прилади призначені як для безпосередніх термінових вимірювань (термометр чи барометр для вимірювання температури або тиску), так і для безперервної реєстрації тих же елементів у часі, — як правило, у вигляді графіка або кривої (термограф, барограф). Нижче характеризуються тільки прилади для термінових вимірювань, але май­же всі вони існують також і у вигляді самописців.

Рідинні скляні термометри. У метеорологічних термометрах найчастіше використовується здатність рідини, що знаходиться у скляній колбі, до розширення і стиснення. Зазвичай скляна капілярна трубка закінчується кулястим розширенням, яке служить резервуаром для рідини. Чутливість такого термометра знаходиться у зворотній залежності від площі попереч­ного перетину капіляра і в прямій — від об'єму резервуара і від різниці коефіцієнтів розширення даної рідини і скла. Тому чутливі метеорологічні термометри мають великі резервуари і тонкі трубки, а рідини, що викори­стовуються в них, із збільшенням температури розширюються значно шви­дше, ніж скло. Вибір рідини для термометра залежить від діапазону темпе­ратур, що вимірюються. Ртуть використовується для . . . . .

У тропіках, де навіть у суворі зими ночами не буває заморозків, а погода протягом року волога, ростуть т. зв. дощові ліси. У басейні Амазо­нки, на узбережжі Гвінейської затоки і в Центральній Африці, на пів­денному сході Азії і півночі Австралії температура протягом усіх місяців практично не змінюється. У той же час на гірських схилах тут можна провести умовну межу між нижнім поясом, де завжди жарко, і висота­ми, на яких прохолодно: рівнинні дощові ліси змінюються гірськими. Рівнинні дощові ліси — найбагатша видами екосистема планети: тут на одному гектарі їх зустрічається більше, ніж у будь-якому іншому місці. Це широколисті, в основному вічнозелені види; для відносно відкритих ділянок характерні пальми. Кора дерев тонка і гладка, а від основи сто­вбурів часто променями розходиться сплющене т. зв. дошковидне корін­ня, що виконує опорну функцію. На багатьох низьких деревах квітки утворюються на стовбурах і товстих старих гілках (кауліфлорія), а не біля кінців молодих пагонів, як в лісах інших природних зон. Постійні тепло і висока вологість сприяють зростанню повзучих рослин — ліан. Деякі з них . . . . .

Промениста енергія Сонця — це основне джерело руху повітря. Вона розподіляється на земній кулі нерівномірно. У цьому — причина ви­никнення вітру. В екваторіальну і тропічну зони Землі сонячної радіа­ції поступає більше, ніж у помірні й особливо у високі широти, тому повітря в низьких широтах нагрівається сильніше, ніж у помірній зоні і полярних областях. Між теплою і холодною масою повітря виникає різниця температури і атмосферного тиску. Це й породжує вітер. Про­стий приклад виникнення вітру — бриз. Він виникає через різницю температур повітря над морем і сушею. Вдень повітря над сушею на­грівається більше, ніж над морем. Нагріте повітря підіймається, і на його місце приходить повітря з моря. Вночі відбувається зворотне яви­ще: суша охолоджується більше, а море залишається теплим. Тоді повітря над морем підіймається, а на його місце приходить повітря з суходолу. Приблизно так само виникають і більш могутні вітри. Вони дують з області високого в область низького тиску. Це відбувається доти, поки існує різниця тиску. За винятком вузької зони поблизу екватора на напрям і силу вітру впливають й інші сили. Одна з них — відхиляюча сила обертання Землі, звана силою Коріоліса. Під її впливом вітер, що знаходиться вище . . . . .

Міражі — оптичний ефект, що зумовлений заломленням світла при проходженні через шари повітря різної густини і виражається у виник­ненні уявного зображення. Віддалені об'єкти при цьому можуть вияви­тися піднятими або опущеними відносно їх дійсного положення, а також можуть набути неправильних, фантастичних форм. Міражі нерідко спо­стерігаються в умовах жаркого клімату, наприклад, над піщаними рів­нинами. Звичайні нижні міражі, коли віддалена, майже рівна поверхня пустелі набуває вигляду відкритої води, особливо якщо дивитися з неве­ликого пагорба або просто знаходитися вище шару нагрітого повітря. Подібна ілюзія виникає також на нагрітій асфальтованій дорозі, яка да­леко попереду виглядає як водна поверхня.

Насправді ця поверхня є відображенням неба. Нижче від рівня очей у цій «воді» можуть з'явитися об'єкти, як правило, перевернуті. Над на­грітою поверхнею суходолу формується «легкий листковий пиріг», при­чому найближчий до землі шар — найбільш нагрітий і настільки розрі­джений, що світлові хвилі, проходячи через нього, спотворюються, оскі­льки швидкість їх поширення змінюється в залежності від густини сере­довища. Верхні міражі . . . . .

Вода в океані солона. Солоний смак додають 3,5 % розчинених міне­ральних речовин, що містяться в ній — головним чином сполуки натрію і хлору, — основні інгредієнти кухонної солі. Наступним за кількістю є магній, за ним — сірка; присутні також всі звичайні метали. З неметалічних компонентів особливо важливі кальцій і кремній, оскільки саме вони беруть участь у будові скелетів і раковин багатьох морських тварин. Завдяки тому, що вода в океані постійно перемішується хвилями і течія­ми, її склад майже однаковий в усіх океанах.

Середня концентрація солей у морській воді 35 г на І кг води, або 35 проміле (35 ‰). Під впливом сильного випаровування солоність на по­верхні океану може бути трохи більша, в областях рясних дощів — трохи менша, а біля берегів при змішуванні з річковою водою — значно менша від звичайної. Наприклад, у поверхневих шарах Білого моря солоність не перебільшує 26‰, Чорного моря — 18‰, Балтійського в центральній його частині — 6—8‰, Азовського — 11‰,а на поверхні Червоного моря, у яке не впадає жодна річка і де випаровування велике, солоність досягає 40‰. Дивним є те, що склад і відносний вміст різних солей усюди в океані залишаються незмінними. Постійність сольового складу вказує на тісний зв'язок між всіма частинами Світового океану.