Географія

На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти, глибокі ущели­ни з обривистими стінами, протяжні гряди і глибокі рифтові долини. Фактично морське дно не менш порізане, ніж поверхня суходолу.

Шельф, материковий схил і материкове підніжжя. Платформа, що ото­чує континенти і називається материковою мілиною, або шельфом, не така рівна, як це донедавна вважалося. На зовнішній частині шельфу зустрічаються скельні виступи; корінні породи часто виходять і на при­микаючій до шельфу частині материкового схилу. Середня глибина зов­нішнього краю (бровки) шельфу, що відділяє його від материкового схи­лу, становить бл. 130 м. Біля берегів, що зазнавали заледеніння, на шель­фі часто зустрічаються улоговини (троги) і западини. Так, біля фіордових берегів Норвегії, Аляски, південного Чилі глибоководні ділянки знахо­дяться поблизу сучасної береговоїлінії; глибоководні улоговини існують біля берегів штату Мен і в затоці Св. Лаврентія. Утворені льодовиками троги часто тягнуться упоперек всього шельфу; місцями вздовж них роз­ташовуються багаті на рибу мілини, наприклад, банка Джорджес або Велика Ньюфаундлендська банка. Шельфи поблизу берегів, де зледе­ніння не було, мають більш одноманітну будову, однак і на них часто зустрічаються піщані або навіть скельні гряди, що піднімаються над за­гальним рівнем.

Печери — природні підземні порожнини, що відкриваються на по­верхню землі одним або кількома отворами. Утворюються переважно внаслідок видужування і розмиву вапняків, доломіту, гіпсу та інших легкорозчинних порід; зустрічаються також печери крижані. У пече­рах часто водяться тварини, що характеризуються сліпотою, депігмен­тацією, гігантизмом. Формування печер зазвичай зумовлене діяль­ністю підземної річкової мережі у вапнякових породах. Вода, просо­чуючись через пори і тріщини і розчиняючи вапняки, сприяє їх роз­ширенню і перетворенню в каверни і печери. Часто насичена мінера­лами вода, що просочилася в печеру, випаровується. При цьому утво­рюються . . . . .

Пустеля — тип біому з жарким, посушливим кліматом і бідною розрі­дженою рослинністю в помірних субтропічних і тропічних поясах Землі. Площа пустель оцінюється в 31,4 млн км² (бл. 22 % суходолу). Пустелі зустрічаються на всіх материках, окрім Європи, і розташовані в межах кордонів приблизно 60 країн. У горах пустеля утворює висотний пояс (ви­сокогірна пустеля), на рівнинах — природну зону. Одна з головних рис пустелі — нестача вологи, що пояснюється малою (50—200 мм на рік) кількістю опадів, які випаровуються швидше, ніж просочуються в грунт. Іноді дощів не буває декілька років. Велика частина території безстічна, і лише місцями зустрічаються річки або озера, які періодично пересихають і змінюють свої контури (Лобнор, Чад, Ейр). Одні пустелі сформувалися в межах давніх річкових, дельтових і озерних рівнин, інші на платформних ділянках суходолу. Часто пустелі оточені горами або межують з ними. По­сушливість пустель може бути пояснена двома причинами. Пустелі помір­ного поясу посушливі, тому що . . . . .

Гори — це піднесені ділянки земної поверхні, що круто підіймаються над навколишньою територією. На відміну від плато, вершини в горах займають невелику площу. Гори можна класифікувати за різними крите­ріями: 1) географічним положенням і віком, з урахуванням їх морфології; 2) особливостями структури, з урахуванням геологічної будови. У пер­шому випадку гори поділяються на Кордильєри, гірські системи, хребти, групи, ланцюги і поодинокі гори. Назва кордильєра походить від іспансько­го слова, що означає «ланцюг». До Кордильєр відносяться хребти, групи гір і гірські системи різного віку. Район Кордильєр на заході Північної Америки включає Берегові хребти, гори Каскадні, Сьєрра-Невада, Ске­лясті і безліч невеликих хребтів між Скелястими горами і Сьєрра-Нева­да в штатах Юта і Невада. До Кордильєр Центральної Азії відносяться, наприклад, Гімалаї, Куньлунь і Тянь-Шань. Гірські системи складають­ся з хребтів і груп гір, схожих за віком і походженням (наприклад, Аппа­лачі). Хребти складаються з гір, що тягнуться довгою вузькою смугою. У багатьох районах земної кулі зустрічаються поодинокі гори, зазвичай вулканічного походження. Друга класифікація гір складається з ураху­ванням ендогенних процесів рельєфотворення. Вулканічні гори форму­ються за рахунок накопичення маси магматичних порід під час вивер­ження вулканів. Гори можуть виникнути

Поверхня земної кулі покрита тріщинами, що виникли при руйну­ванні крихких гірських порід тими колосальними силами, які створю­ються рухомими літосферними плитами. Якщо маса гірських порід по обидві сторони тріщини зміщена, то таку тріщину називають розломом. Деякі розломи активні й зараз. По цих розломах кожні кілька років від­буваються зсуви, що призводить до руйнування порід і змін рельєфу. При цьому виділяється величезна енергія і відбуваються землетруси.

Найвідоміший і найнебезпечніший за своєю активністю розлом — Сан-Андреас у Каліфорнії, що проходить прямо через Сан-Франциско. Найсильніші і найшвидші переміщення відбуваються під час руху блоків земної кори вздовж рубежу між ними. По краях літосферних плит утворюються трансформні розломи. Трансформні зсуви тривають вже 3—4 млрд років і місцями призвели до різких відмінностей у ландшафті по обидві сторо­ни розлому. Це можна бачити . . . . .

Глибоко в надрах Землі переважають високі температури. На глибині бл. 100 км температура вже настільки висока, що більшість гірських порід повинна була б розплавитися, якби цьому не перешкоджав вели­чезний тиск, що досягає декількох десятків тисяч атмосфер. Але місця­ми в земній корі виникають гігантські тріщини — глибинні розломи. Там, де пройшла зона розлому, тиск різко падає, і тоді створюються умо­ви для плавлення глибинних гірських порід; утворюється вогненно-рід­кий силікатний розплав — магма. Вона насичена парами води, вуглеки­слим і сірчистим газами, хлором й іншими леткими речовинами. Під тиском розчинених у ній газів магма спрямовується до поверхні Землі. У тих випадках, коли вона досягає поверхні, ми є свідками грізного явища природи — виверження вулкана. Через величезну конусоподібну воронку вириваються клуби газу, пари і попелу. Це та частина магми, яка рухається попереду розплаву, що підіймається. Разом з газовими хмара­ми і попелом з жерла вилітають розжарені в'язкі уламки — вулканічні бомби. Услід за ними по схилах вулкана розтікається вогненна річка — це магма, що вийшла на поверхню і втратила при цьому значну частину газів і пари; її називають лавою. Застигаючи і частково кристалізуючись на поверхні Землі, лава, в залежності від її хімічного складу, перетворю­ється в гірську породу — базальт, андезит, дацит або ліпарит. Це так звані . . . . .

Геологія — наука про речовинний склад, будову та історію розвитку Землі. Основні об'єкти досліджень — гірські породи, в яких відбито геологічний літопис Землі, а також сучасні фізичні процеси і механіз­ми, що діють як на її поверхні, так і в надрах; вивчення їх дозволяє зрозуміти, яким чином відбувався розвиток нашої планети в минулому.

Земля постійно змінюється. Деякі зміни відбуваються раптово і вельми бурхливо (наприклад, вулканічні виверження, землетруси або великі повені), але частіше за все — повільно (за століття зноситься або нагро­маджується шар осадів товщиною не більше 30 см). Такі зміни непомі­тні протягом життя однієї людини, але вже накопичені деякі відомості про зміни за більш тривалий період. Наприклад, таким чином встанов­лено, що територія навколо . . . . .