Географія

Гідросфера — це сукупність усіх природних вод на земній поверхні і поблизу неї. Її маса — менше за 0,03 % від маси усієї Землі, об'єм — 1370,3 млн км³. Майже 98 % гідросфери утворюють солоні води океанів і морів, що покривають 70,8 % земної поверхні. Бл. 4 % припадає на материкові льоди, озерні, річкові і підземні води, небагато води містить­ся в мінералах і в органічній природі. Чотири океани (Тихий — найбіль­ший і найглибший, що займає майже половину земної поверхні, Атлан­тичний, Індійський і Північний Льодовитий) разом з морями утворюють єдину акваторію — Світовий океан. Однак океани нерівномірно розподі­лені на Землі і сильно розрізняються за глибиною. Місцями океани роз­ділені тільки вузькою смугою суходолу (наприклад, Атлантичний і Ти­хий — Панамським перешийком) або мілководними протоками (напри­клад, Беринговою — Північний Льодовитий і Тихий океани). Підводним продовженням материків є досить мілководні континентальні шельфи, що займають великі площі біля берегів Північної Америки, Східної Азії і Північної Австралії і полого спускаються у напрямі до відкритого океану. Бровка шельфу здебільшого . . . . .

  Атмосферні опади — це вода в рідкому і твердому стані, що випадає з хмар, а також та, яка виділяється з повітря на земну поверхню і на предмети. Із хмар атмосферні опади випадають у вигляді дощу, снігу, крупи, граду, мряки, мокрого снігу, льодового дощу. З повітря виділяються на ґрунт і на наземні предмети роса, рідкий наліт, іній, твердий наліт, мряка. До атмосферних опадів належить також  голо лід.

  Хмари складаються з дуже дрібних краплинок води або кристалів льоду, що плавають у повітрі. Ці краплинки та кристалики такі малі, що під дією ваги лише повільно опускаються.

  Коли хмарні краплі і кристали збільшуються і стають важчі, вони починають падати швидше, і з хмари випадає дощ або сніг. Основною умовою утворення опадів є одночасна наявність у повітрі твердої, рідкої і газоподібної води, яка перебуває у змішаних хмарах. Крапельки в хмарах можуть зберігатися . . . . .

Поверхневий осадочний шар дна Світового океану складається з твер­дих часток різного складу і походження. Тільки на крутих схилах, в ра­йонах сильних придонних течій, корінні гірські породи оголені. Осадоч­ні відкладення в залежності від походження часток, що їх складають, поділяються на такі види: теригенні, біогенні, хемогенні, вулканогенні і космогенні. Теригенні відкладення складаються з продуктів руйнування берегів морськими хвилями і течіями, а також з матеріалу, принесеного річками. До цих відкладень відносяться брили, валуни, галька, гравій, пісок, мул материкового походження. Біогенні відкладення утворюють­ся з уцілілих від розчинення і розкладання скелетних і покривних залиш­ків, оболонок і черепашок організмів. До біогенних відкладень відно­сяться: стулки черепашок, черепашковий пісок, коралові вапняки, ко­раловий гравій, пісок, мул, корали. Хемогенні відкладення утворюються внаслідок хімічних процесів, що відбуваються на морському дні і в товщі морської води. До складу цих відкладень . . . . .

На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти, глибокі ущели­ни з обривистими стінами, протяжні гряди і глибокі рифтові долини. Фактично морське дно не менш порізане, ніж поверхня суходолу.

Шельф, материковий схил і материкове підніжжя. Платформа, що ото­чує континенти і називається материковою мілиною, або шельфом, не така рівна, як це донедавна вважалося. На зовнішній частині шельфу зустрічаються скельні виступи; корінні породи часто виходять і на при­микаючій до шельфу частині материкового схилу. Середня глибина зов­нішнього краю (бровки) шельфу, що відділяє його від материкового схи­лу, становить бл. 130 м. Біля берегів, що зазнавали заледеніння, на шель­фі часто зустрічаються улоговини (троги) і западини. Так, біля фіордових берегів Норвегії, Аляски, південного Чилі глибоководні ділянки знахо­дяться поблизу сучасної береговоїлінії; глибоководні улоговини існують біля берегів штату Мен і в затоці Св. Лаврентія. Утворені льодовиками троги часто тягнуться упоперек всього шельфу; місцями вздовж них роз­ташовуються багаті на рибу мілини, наприклад, банка Джорджес або Велика Ньюфаундлендська банка. Шельфи поблизу берегів, де зледе­ніння не було, мають більш одноманітну будову, однак і на них часто зустрічаються піщані або навіть скельні гряди, що піднімаються над за­гальним рівнем.

Печери — природні підземні порожнини, що відкриваються на по­верхню землі одним або кількома отворами. Утворюються переважно внаслідок видужування і розмиву вапняків, доломіту, гіпсу та інших легкорозчинних порід; зустрічаються також печери крижані. У пече­рах часто водяться тварини, що характеризуються сліпотою, депігмен­тацією, гігантизмом. Формування печер зазвичай зумовлене діяль­ністю підземної річкової мережі у вапнякових породах. Вода, просо­чуючись через пори і тріщини і розчиняючи вапняки, сприяє їх роз­ширенню і перетворенню в каверни і печери. Часто насичена мінера­лами вода, що просочилася в печеру, випаровується. При цьому утво­рюються . . . . .

Пустеля — тип біому з жарким, посушливим кліматом і бідною розрі­дженою рослинністю в помірних субтропічних і тропічних поясах Землі. Площа пустель оцінюється в 31,4 млн км² (бл. 22 % суходолу). Пустелі зустрічаються на всіх материках, окрім Європи, і розташовані в межах кордонів приблизно 60 країн. У горах пустеля утворює висотний пояс (ви­сокогірна пустеля), на рівнинах — природну зону. Одна з головних рис пустелі — нестача вологи, що пояснюється малою (50—200 мм на рік) кількістю опадів, які випаровуються швидше, ніж просочуються в грунт. Іноді дощів не буває декілька років. Велика частина території безстічна, і лише місцями зустрічаються річки або озера, які періодично пересихають і змінюють свої контури (Лобнор, Чад, Ейр). Одні пустелі сформувалися в межах давніх річкових, дельтових і озерних рівнин, інші на платформних ділянках суходолу. Часто пустелі оточені горами або межують з ними. По­сушливість пустель може бути пояснена двома причинами. Пустелі помір­ного поясу посушливі, тому що . . . . .

Гори — це піднесені ділянки земної поверхні, що круто підіймаються над навколишньою територією. На відміну від плато, вершини в горах займають невелику площу. Гори можна класифікувати за різними крите­ріями: 1) географічним положенням і віком, з урахуванням їх морфології; 2) особливостями структури, з урахуванням геологічної будови. У пер­шому випадку гори поділяються на Кордильєри, гірські системи, хребти, групи, ланцюги і поодинокі гори. Назва кордильєра походить від іспансько­го слова, що означає «ланцюг». До Кордильєр відносяться хребти, групи гір і гірські системи різного віку. Район Кордильєр на заході Північної Америки включає Берегові хребти, гори Каскадні, Сьєрра-Невада, Ске­лясті і безліч невеликих хребтів між Скелястими горами і Сьєрра-Нева­да в штатах Юта і Невада. До Кордильєр Центральної Азії відносяться, наприклад, Гімалаї, Куньлунь і Тянь-Шань. Гірські системи складають­ся з хребтів і груп гір, схожих за віком і походженням (наприклад, Аппа­лачі). Хребти складаються з гір, що тягнуться довгою вузькою смугою. У багатьох районах земної кулі зустрічаються поодинокі гори, зазвичай вулканічного походження. Друга класифікація гір складається з ураху­ванням ендогенних процесів рельєфотворення. Вулканічні гори форму­ються за рахунок накопичення маси магматичних порід під час вивер­ження вулканів. Гори можуть виникнути