Географія

Перша спроба наукового дослідження Світового океану і його дна була зроблена британською експедицією на кораблі «Челленджер» (1872— 1876). Це плавання заклало основи сучасної океанології. Метод ехолотування, розроблений у роки Першої світової війни, дозволив скласти нові карти шельфу і материкового схилу. Спеціальні океанологічні наукові установи, що з'явилися в 20—30-і pp. XX ст., поширили свою діяльність на глибоководні частини океану. Однак справжній прогрес у дослідженнях почався лише після закінчення Другої світової війни (1939—1945), коли у вивченні океану взяли участь військово-морські сили різних країн. У той же час з'явилося багато океанографічних станцій.

Руаль Амундсен (1872—1928) — норвезький дослідник полярних областей. Народився у Відстені поблизу Сарпсборга (Норвегія) Іблипня 1872 р. Поступив на медичний факультет університету Крістіанії (нині Осло), але незабаром залишив навчання. У 1897— 1899 pp. був першим помічником капітана на кораблі «Бельжика» під час експедиції в Антарктику (очолював експедицію бельгійський морський офіцер А. де Жерлаш). 17 червня 1903 р. Амундсен відправився на судні «Йоа» в Арктику. Організувавши базу в бухті Йоа, зробив санні походи до Північного геомагнітного полюса і визначив його положення, а також пройшов уздовж берегів о. Вікторія. Потім проплив на «Йоа» через протоку Симпсона, знайшов Північно-Західний морський шлях у Тихий океан і в 1906 р. добрався до Сан-Франциско.

Іван Федорович Крузенштерн (справжнє ім'я Адам-Йоганн-Фрідріх) [08 (19) листопада 1770, маєток Хагудіс, Естонія — 12 (24) серпня 1846, дача Асс, поблизу Таллінна] — видатний російський мореплавець, один з основоположників російської океанології, член-кореспондент (і803), почесний член Петербурзької Академії наук (1806). Член-засновник Ро­сійського Географічного товариства. У 1788—1790 pp. брав участь у чоти­рьох морських битвах проти шведів; у 1793 р. був відряджений волонте­ром в Англію для служби на британському флоті, бився з французами біля берегів Канади (1794), ходив до Вест-Індії, Ост-Індії та Китаю. На­чальник першої російської кругосвітньої експедиції 1803—1806 pp. на кораблях «Надія» і «Нева» (останнім командував Ю.Ф. Л ісянський). Уча­сники експедиції уперше нанесли на карту бл. 1 тис. км східного, півні­чного і північно-західного берега о. Сахалін, здійснили різноманітні метеорологічні, океанологічні й етнографічні спостереження. 19 серпня 1806 р. «Надія» повернулася в . . . . .

Джеймс Кук (27 листопада 1728 p., село Мартен, графство Йоркшир, Англія — 14 лютого 1779 p., острів Гавайї) — англійський мореплавець, який здійснив три кругосвітніх експедиції, перший антарктичний море­плавець, першовідкривач східного узбережжя Австралії; капітан вищого рангу (1775), член Королівського товариства (1776). Кук народився в сі­м'ї батрака-поденника, з 7 років почав працювати разом з батьком, з 13 років відвідував школу, де навчився читати і писати, в 17 років найнявся в учні до прикажчика в рибальському селищі й уперше побачив море. У 1746 р. поступив юнгою на судно, що перевозило вугілля, потім став помічником капітана; ходив у Голландію, Норвегію і порти Балтики, вод­ночас займаючись самоосвітою. У червні 1 755 р. завербувався у військо­вий флот матросом, через два роки був направлений до Канади на посаді штурмана. У 1762—1767 pp., вже командуючи кораблем, виконав зйомку берегів о. Ньюфаундленд, досліджував його внутрішні райони, склав лоції північної частини затоки Св. Лаврентія й Гондураської затоки. У 1768 р. став лейтенантом.